Валентин Распутин известный писатель. Он написал множеств поучительных произведений. Одним из них является наполненное добротой произведения "Уроки французского".
Распутин написал рассказ о бедно живущем мальчике и доброй учительнице, готовой В произведении автор заключил несколько уроков доброты, примеры нравственности и хороших людей.
Бедного пятиклассника так называемые друзья предали сразу же, после его несколько побед в детской игре. Он получил пару ударов от старшего мальчика в компании. На следующий день, придя с синяками на лице, он боялся что учительница французского все узнает и отругает его. Она и правда все узнала, что мальчику не хватает денег на еду, и что он вынужден играть на деньги. Но, мальчик получил только понимание и поддержу от учителя в свою сторону.Это и было первым уроком доброты.
Лидия Михайловна старалась ученику всеми Она отправляла посылки с едой, приглашала к себе в дом и угощала ужином, но мальчик не принял её Будучи довольно скромным, мальчишка не считал правильным принимать "подачки". Следующим уроком доброты является то, что нужно уметь принимать если ты сильно в этом нуждаешься. Но какими бы учитель не пыталась накормить ученика, тот не соглашался и возвращал все обратно.
Пойдя на риск, Лидия Михайловна предложила пятикласснику игру на деньги. Она поддавалась ему, чтобы он смогу выиграть деньги и купить молока. Однажды директор застукал их в кабинете за очередной игрой и учительница спокойно призналась во всем. Вскоре она вернулась в родной город, но о мальчике не забыла, как и он о ней. Женщина отправила мальчику огромную посылку, в ней лежали макаронны и яблоки, которые ребенок видел только на картинах.
Мальчик же, запомнил свою учительницу французского и классную руководительницу на всю жизнь. Проявления доброты Лидии Михайловны в его сторону стали бесценными для мальчика. Учитель стал воплощением гуманного человека. Произведение " Уроки французского" доказывает доброту некоторых людей, дает надежду, что гуманные люди ещё существуют. Главная мысль рассказа:нужно другим, когда они в этом нуждаются и верить в то, что тебе и не оставят одного в трудную минуту.
Источник: Сочинение Уроки доброты в рассказе Уроки французского Распутина 6 класс
Для багатьох поколінь українців – і не тільки українців – Шевченко означає так багато, що сама собою створюється ілюзія, ніби ми все про нього знаємо, все в ньому розуміємо, і він завжди з нами, в нас. Та це лише ілюзія. Шевченко як явище велике й вічне – невичерпний і нескінченний. Волею історії він ототожнений з Україною і разом з її буттям продовжується нею, вбираючи в себе нові дні і новий досвід народу, відзиваючись на нові болі й думи, стаючи до нових скрижалів долі. Він росте й розвивається в часі, в історії, і нам ще йти і йти до його осягнення. Ми на вічнім шляху до Шевченка...
Тараса Шевченка розуміємо настільки, наскільки розуміємо себе – свій час і Україну в ньому. Але щоб краще зрозуміти його як нашого сучасника, треба повністю осягнути його як сучасника людей, проблем, суспільства XIX століття. Він сам приходить у наш день. Але й ми повинні йти у його час. Лише так між нами й ним буде глибше взаєморозуміння.
Ми щиро захоплюємося високим образом Кобзаря, його громадянською принциповістю і моральною чистотою, почуттям соціальної і національної справедливості, відданістю правді і свободі. Та чи можемо сповна уявити собі, що за цим стояло, скільки це вимагало душевних сил і боротьби, скільки це коштувало мук і болю, скільки для цього треба було прозрінь думки і висоти духу? Щоб це уявити, треба добре знати не лише самого Шевченка, а й його епоху, атмосферу життя суспільства, його сучасників. І не тільки однодумців та друзів, а й супротивників, опонентів і антиподів. Увесь широкий спектр поглядів, інтересів і настроїв епохи, що у своїй сукупності й створювали ту історичну реальність, в якій він був собою.
Великий подвиг Тараса Шевченка полягав передусім у тому, що він, винищивши поняття про свій народ – повернувши цьому поняттю його споконвічну гідність, – водночас підніс до загальнолюдського рівня і відроджувану літературу цього народу.
І не менш великий подвиг його в тому, що відроджувану літературу свого народу він запліднив найпередовішими ідеями свого часу і навіть випереджальними. Не запозиченими (хоч начитаність його, відбита в щоденниках і в автобіографічних повістях, безсумнівна, а зацікавлення його досягненнями людської думки було постійно велике), а тими, до яких підводив і досвід власного народу, які народжувалися з болю і роздумів про нього, з потреб боротьби за його кращу долю, за його майбутнє. І, звичайно ж, з високого поняття про людину, про людство.
Шевченко – творець в українській літературі, в духовному житті України того могутнього і нещадного духу національної самокритики, того “національного сорому”, який завжди є потребою і передумовою великого національного руху, всякого національного відродження. Поезія Тараса Шевченка давно стала нетлінною і важливою частиною духовного єства українського народу. Шевченко для нас – це не тільки те, що вивчають, а й те, чим живуть. З чого черпають сили й надії. У глибини майбутнього посилав він свої непорушні заповіти синам свого народу, і серед цих заповітів перший і останній:
Валентин Распутин известный писатель. Он написал множеств поучительных произведений. Одним из них является наполненное добротой произведения "Уроки французского".
Распутин написал рассказ о бедно живущем мальчике и доброй учительнице, готовой В произведении автор заключил несколько уроков доброты, примеры нравственности и хороших людей.
Бедного пятиклассника так называемые друзья предали сразу же, после его несколько побед в детской игре. Он получил пару ударов от старшего мальчика в компании. На следующий день, придя с синяками на лице, он боялся что учительница французского все узнает и отругает его. Она и правда все узнала, что мальчику не хватает денег на еду, и что он вынужден играть на деньги. Но, мальчик получил только понимание и поддержу от учителя в свою сторону.Это и было первым уроком доброты.
Лидия Михайловна старалась ученику всеми Она отправляла посылки с едой, приглашала к себе в дом и угощала ужином, но мальчик не принял её Будучи довольно скромным, мальчишка не считал правильным принимать "подачки". Следующим уроком доброты является то, что нужно уметь принимать если ты сильно в этом нуждаешься. Но какими бы учитель не пыталась накормить ученика, тот не соглашался и возвращал все обратно.
Пойдя на риск, Лидия Михайловна предложила пятикласснику игру на деньги. Она поддавалась ему, чтобы он смогу выиграть деньги и купить молока. Однажды директор застукал их в кабинете за очередной игрой и учительница спокойно призналась во всем. Вскоре она вернулась в родной город, но о мальчике не забыла, как и он о ней. Женщина отправила мальчику огромную посылку, в ней лежали макаронны и яблоки, которые ребенок видел только на картинах.
Мальчик же, запомнил свою учительницу французского и классную руководительницу на всю жизнь. Проявления доброты Лидии Михайловны в его сторону стали бесценными для мальчика. Учитель стал воплощением гуманного человека. Произведение " Уроки французского" доказывает доброту некоторых людей, дает надежду, что гуманные люди ещё существуют. Главная мысль рассказа:нужно другим, когда они в этом нуждаются и верить в то, что тебе и не оставят одного в трудную минуту.
Источник: Сочинение Уроки доброты в рассказе Уроки французского Распутина 6 класс
Для багатьох поколінь українців – і не тільки українців – Шевченко означає так багато, що сама собою створюється ілюзія, ніби ми все про нього знаємо, все в ньому розуміємо, і він завжди з нами, в нас. Та це лише ілюзія. Шевченко як явище велике й вічне – невичерпний і нескінченний. Волею історії він ототожнений з Україною і разом з її буттям продовжується нею, вбираючи в себе нові дні і новий досвід народу, відзиваючись на нові болі й думи, стаючи до нових скрижалів долі. Він росте й розвивається в часі, в історії, і нам ще йти і йти до його осягнення. Ми на вічнім шляху до Шевченка...
Тараса Шевченка розуміємо настільки, наскільки розуміємо себе – свій час і Україну в ньому. Але щоб краще зрозуміти його як нашого сучасника, треба повністю осягнути його як сучасника людей, проблем, суспільства XIX століття. Він сам приходить у наш день. Але й ми повинні йти у його час. Лише так між нами й ним буде глибше взаєморозуміння.
Ми щиро захоплюємося високим образом Кобзаря, його громадянською принциповістю і моральною чистотою, почуттям соціальної і національної справедливості, відданістю правді і свободі. Та чи можемо сповна уявити собі, що за цим стояло, скільки це вимагало душевних сил і боротьби, скільки це коштувало мук і болю, скільки для цього треба було прозрінь думки і висоти духу? Щоб це уявити, треба добре знати не лише самого Шевченка, а й його епоху, атмосферу життя суспільства, його сучасників. І не тільки однодумців та друзів, а й супротивників, опонентів і антиподів. Увесь широкий спектр поглядів, інтересів і настроїв епохи, що у своїй сукупності й створювали ту історичну реальність, в якій він був собою.
Великий подвиг Тараса Шевченка полягав передусім у тому, що він, винищивши поняття про свій народ – повернувши цьому поняттю його споконвічну гідність, – водночас підніс до загальнолюдського рівня і відроджувану літературу цього народу.
І не менш великий подвиг його в тому, що відроджувану літературу свого народу він запліднив найпередовішими ідеями свого часу і навіть випереджальними. Не запозиченими (хоч начитаність його, відбита в щоденниках і в автобіографічних повістях, безсумнівна, а зацікавлення його досягненнями людської думки було постійно велике), а тими, до яких підводив і досвід власного народу, які народжувалися з болю і роздумів про нього, з потреб боротьби за його кращу долю, за його майбутнє. І, звичайно ж, з високого поняття про людину, про людство.
Шевченко – творець в українській літературі, в духовному житті України того могутнього і нещадного духу національної самокритики, того “національного сорому”, який завжди є потребою і передумовою великого національного руху, всякого національного відродження. Поезія Тараса Шевченка давно стала нетлінною і важливою частиною духовного єства українського народу. Шевченко для нас – це не тільки те, що вивчають, а й те, чим живуть. З чого черпають сили й надії. У глибини майбутнього посилав він свої непорушні заповіти синам свого народу, і серед цих заповітів перший і останній:
Свою Україну любіть,
Любіть її... во время люте,
В остатню тяжкую минуту
За неї Господа моліть.
Объяснение: