Сочинение на тему дубровский моё понимание романа по плану. 1)основа романа 2)2 сюжетных линии. 3)особенности композиции а)система образов. 4) моё отношение​

Шекспір — славний знавець людських характерів. ромео і джульєтта — ще підлітки, їх основні риси формується, і драматург показує ці зміни під впливом любові і пережитого. скажімо само, як джульєтту любов перетворює в самостійну і героїчну жінку, (до ромео і мужніє, пізнавши справжню силу почуттів. жах привабливими в п'єсі є образи меркуціо і ченця лоренцо. меркуціо — (до)справжній чоловік відродження, уособлює радість буття, творчу фантазію і проникливий розум. лоренцо — філософ, учений, книгочей, помічник закоханих. доповнює цю галерею образів князишка ескалад, правитель верони, мудрий і справедливий. тема кохання — одна з вічних тем у літературі. кожен письменник висвітлює її точно по-своєму, але є твори, що стали зразками розкриття цієї теми. рано чи йдеться про кохання молодих людей з родин, що ворогують посеред собою, ми відразу згадуємо шекспірівських героїв — коханий і джульєтту. любов ромео і джульєтти, світла, чиста і жертовна, розквітла кайфовий часи феодальної ворожнечі. при тих умовах кохана була викликом усьому суспільству, без перебільшень її можна назвати навіть героїчним. роди монтеккі та капулетті були непримиренними , джерело за поколінням брало участь у боротьбі, коли прелюдій) сама природа подарувала їхнім нащадкам несподіване феномен: двоє зустрілися і полюбили один одного. тоді весь вік умовності, стара мораль, небезпека виявилися невдалими. особливо таким і має бути справжнє кохання, саме в цьому і ховається його переможна силка. ллється кров, обставини змушують ромео стати незважаючи на. ant. позаду власної волі вбивцею, він змушений тікати, все темне і зле протистоїть : цього почуття, все на світі ніби покликане заважати закоханим. але ромео спритний ризикнути життям лише заради того, щоб побачитись з джульєттою, навмисно затягуючи зустріч. джульєтта також готова застосовуватися на ризик в ім'я любові, беручи отрута, яка їй зімітувати власну смерть: всього-усе так вона отримувала можливість вирватися з павутиння умовностей і зовнішніх обставин. схильність має більшу цінність, ніж життя, так вважають той і інший закоханих. життя нічого не варте, якщо грішно бути разом. так їх почуття виявляється побільше смерті, хоча лише; смерть дозволяє їм зв'язатися. герої гинуть, але насправді це не поразка, а перемога любові. програє стара повчання ворожнечі: трагічна розв'язка особистої долі ромео і джульєтти примиряє старше плем'я монтеккі і капулетті. «немає повісті сумнішої на світі, ніж повість про ромео і джульєтту», — стверджує в кінці п'єси король трагедії. але ця печаль — світла, а трагедія в цілому — оптимістична. справи не знищили кохання, не роз'єднали ромео і джульєтту. мораль кохання — а кохання завжди символізувало саме життя — приходить у світ (білий) і затверджує нові цінності, нехай навіть настільки начетистый ціною, дарує надію на краще. всупереч всьому, пожвавлення перемагає смерть, а любов — ненависть

написанное в 1919 году стихотворение «душа грустит о небесах…» изначально было адресовано александру борисовичу кусикову (1896-1977) – одному из лидеров имажинистского движения. с ним есенин познакомился после великой октябрьской революции. друзья-поэты много времени проводили вместе. кусиков посвятил сергею александровичу стихотворение «кудри день. – это ты в гранях города гость…». вместе они в 1921 году издали сборник «звездный бык». зимой 1922 года александр борисович отправился в ревель, оттуда отбыл в берлин. в столице поэты встречались во время заграничного путешествия есенина. в первой публикации цикл «москва кабацкая» был снабжен посвящением кусикову. в ранней редакции произведения «пой, сандро! навевай мне снова…» встречается его имя. общение друзей прекратилось после возвращения сергея александровича в советский союз.

уже в ранних текстах есенина появляются в большом количестве религиозные образы и мотивы. связано это и с воспитанием поэта (бабушка была верующей, ходила в паломничества), и с образованием (обучался в церковно-приходской школе). отношение к религии у него периодически менялось. то он читал евангелие, находя много для себя нового. то говорил, что ко всем миколам, иисусам и божьим матерям, встречающимся в его произведениях, стоит относиться как к «сказочному в поэзии». «душа грустит о небесах…» — удивительное по красоте стихотворение, проникнутое искренними религиозными чувствами. лирический герой стремится к духовному прозрению, обретению господа. важнейшую роль в этом процессе играет единение с природой. в произведении встречается описание деталей окружающего пейзажа. для этого подбираются красивейшие средства художественной выразительности – точные, яркие, оригинальные. например, листва, колышущаяся от ветра, сравнивается с огнем зеленым, шевелящимся на деревьях. герой стихотворения не замыкается в рамках земной природы, он не мыслит себя и вне вечных вселенских процессов, поэтому в произведении упоминаются звезды и кометы. получается, в тексте нашли отражение все четыре стихии – земля (деревья, нивы, «земли глагол»), вода («отразивший в водах дол»), воздух (небесные тела) и огонь (сучья золотых стволов теплятся словно свечи). как это часто бывает в лирике есенина, мир представляет собой единое целое, неотъемлемая часть которого – человек.