Сочинение на тему:какие социальные проблемы раскрываются в русской прозе второй половины хх века (на примере одного из произведений по выбору МНОГО ПРЮИСАТЬ НЕ НАДО
Салтыкова-Щедрина читать трудно, скучно.. . История такова: Брудастый Демеитнй Варламович (Органчик) - глуповс-кий градоначальник. При первом же появлении "пересек уйму ямщиков" и ошеломил представлявшихся ему чиновников воз-гласом: "Не потерплю! " Ограничиваясь и в дальнейшем повто-рением этой единственной фразы, он поверг всех в ужас. Зага-дочность поведения Брудастого нашла неожиданное объясне-ние: у пего в голове был органчик исполнять "не-трудные музыкальные пьесы" - "Раззорю! " и "Не потерплю! ". Отвечая на упреки в "преувеличении", Щедрин писал: "Ведь не в том дело, что у Брудастого в голове оказался органчик, наи-грывавший романсы: "Не потерплю! " и "РаззорюГ, а в том, что есть люди, которых все существование исчерпывается этими двумя романсами. Есть такие люди или нет? " Глуповцы - обитатели города, образ которого впервые по-явился в начале 1860-х гг. в очерках писателя Тлупов и глу-повцы" и Тлуповское распутство", запрещенных цензурой. Глу-повцы, как пояснил Щедрин в полемике с критиками книги, - это "народ исторический", то есть реальный, не идеализирован-ный, "люди, как и все другие, с тою только оговоркою, что при-родные их свойства обросли массой наносных атомов.. .Поэто-му о действительных "свойствах" и речи нет, а есть.. .только о наносных атомах". Эти "атомы" - пассивность, невежество, "на-чальстволюбие", забитость, легковерие к вспыш-кам слепой ярости и жестокости - изображены сатириком в крайне гиперболизированном виде. Глуповец - "человек, ко-торому с изумительным постоянством долбят голову и кото-рый, разумеется, не может прийти к другому результату, кроме ошеломления". Проявление же иных "свойств" имеет для их об-ладателей самые трагические последствия. Судьбы Ионки Ко-зыря, автора книги "Письма к другу о водворении на земле доб-родетели", дворянского сына Ивашки Фарафонтьева, который был посажен на цепь и "умре" за "хульные слова", что "всем-де людям в еде равная потреба.. .и кто-де ест много, пускай делит-ся с тем, кто ест мало", учителя Липкина и других "вольнодум-цев" составляют глуповский "либеральный мартиролог".
Характерними для німецького романтизму, практично майже виключно «німецькими» жанрами стали, фантастична повість або казка, іронічна комедія, фрагмент, особливий романтичний роман і, зокрема «роман про художника».
У їх мистецькій програмі чи не переважне значення одержав роман. Август Шлегель у берлінських читаннях говорив: «Роман буде трактовано не як всього лише останнім словом або відродження в сучасній поезії, але як щось у ній провідне. Цей рід її, який може представляти її в якості цілого ». Це означає, що роман, будучи окремим жанром, проте ж, проникає в усі явища літературного життя. Коли Ф. Шлегель у «Листі про роман» каже: «Роман - це романтична книга», він має на увазі не стільки роман як жанр, скільки сукупність великих створінь світової словесності. Він мислить собі роман «не інакше, як поєднання розповіді, пісні та інших форм». У романах німецьких романтиків розповідь дійсно часто переривається вставними історіями, віршами, піснями. Можна згадати «Генріха фон Офтердінген» Новаліса (казка про Атлантиду, казка Клінгзора та ін), «Мандри Франца Штернбальда» Тіка і навіть «З життя одного нероби» Ейхендорфа. Тобто і в теорії і на практиці мова йде про повне змішанні жанрових нормативів. К. Г. Ханмурзаев бачить в цьому змішанні прагнення письменників-романтиків «до універсального, цілісного охоплення життя людства».
История такова:
Брудастый Демеитнй Варламович (Органчик) - глуповс-кий градоначальник. При первом же появлении "пересек уйму ямщиков" и ошеломил представлявшихся ему чиновников воз-гласом: "Не потерплю! " Ограничиваясь и в дальнейшем повто-рением этой единственной фразы, он поверг всех в ужас. Зага-дочность поведения Брудастого нашла неожиданное объясне-ние: у пего в голове был органчик исполнять "не-трудные музыкальные пьесы" - "Раззорю! " и "Не потерплю! ". Отвечая на упреки в "преувеличении", Щедрин писал: "Ведь не в том дело, что у Брудастого в голове оказался органчик, наи-грывавший романсы: "Не потерплю! " и "РаззорюГ, а в том, что есть люди, которых все существование исчерпывается этими двумя романсами. Есть такие люди или нет? " Глуповцы - обитатели города, образ которого впервые по-явился в начале 1860-х гг. в очерках писателя Тлупов и глу-повцы" и Тлуповское распутство", запрещенных цензурой. Глу-повцы, как пояснил Щедрин в полемике с критиками книги, - это "народ исторический", то есть реальный, не идеализирован-ный, "люди, как и все другие, с тою только оговоркою, что при-родные их свойства обросли массой наносных атомов.. .Поэто-му о действительных "свойствах" и речи нет, а есть.. .только о наносных атомах". Эти "атомы" - пассивность, невежество, "на-чальстволюбие", забитость, легковерие к вспыш-кам слепой ярости и жестокости - изображены сатириком в крайне гиперболизированном виде. Глуповец - "человек, ко-торому с изумительным постоянством долбят голову и кото-рый, разумеется, не может прийти к другому результату, кроме ошеломления". Проявление же иных "свойств" имеет для их об-ладателей самые трагические последствия. Судьбы Ионки Ко-зыря, автора книги "Письма к другу о водворении на земле доб-родетели", дворянского сына Ивашки Фарафонтьева, который был посажен на цепь и "умре" за "хульные слова", что "всем-де людям в еде равная потреба.. .и кто-де ест много, пускай делит-ся с тем, кто ест мало", учителя Липкина и других "вольнодум-цев" составляют глуповский "либеральный мартиролог".
Характерними для німецького романтизму, практично майже виключно «німецькими» жанрами стали, фантастична повість або казка, іронічна комедія, фрагмент, особливий романтичний роман і, зокрема «роман про художника».
У їх мистецькій програмі чи не переважне значення одержав роман. Август Шлегель у берлінських читаннях говорив: «Роман буде трактовано не як всього лише останнім словом або відродження в сучасній поезії, але як щось у ній провідне. Цей рід її, який може представляти її в якості цілого ». Це означає, що роман, будучи окремим жанром, проте ж, проникає в усі явища літературного життя. Коли Ф. Шлегель у «Листі про роман» каже: «Роман - це романтична книга», він має на увазі не стільки роман як жанр, скільки сукупність великих створінь світової словесності. Він мислить собі роман «не інакше, як поєднання розповіді, пісні та інших форм». У романах німецьких романтиків розповідь дійсно часто переривається вставними історіями, віршами, піснями. Можна згадати «Генріха фон Офтердінген» Новаліса (казка про Атлантиду, казка Клінгзора та ін), «Мандри Франца Штернбальда» Тіка і навіть «З життя одного нероби» Ейхендорфа. Тобто і в теорії і на практиці мова йде про повне змішанні жанрових нормативів. К. Г. Ханмурзаев бачить в цьому змішанні прагнення письменників-романтиків «до універсального, цілісного охоплення життя людства».