Бедная Лиза" Карамзина явилась новым поворотным этапом в русской литературе. Раскрытие внутреннего мира героев, их чувств и переживаний стало настоящим откровением для читателей. Бедная крестьянская девушка Лиза влюбляется в молодого красивого дворянина Эраста. Но если Лиза — идеал "естественного человека", добрая, искренняя, открытая нежно и преданно любить, то Эраст "вел рассеянную жизнь, думал только о своем удовольствии, искал его в светских забавах". Обстоятельства складываются так, что Эраст вынужден на время прекратить свидания, но во время разлуки он успевает проиграться в карты и разориться. Единственная возможность исправить положение — жениться на богатой вдове. Вот и столкнулись мечта и действительность, разум и сердце! Когда Лиза случайно встречает Эраста в городе и, ничего не подозревая, с радостью обнимает его, молодой человек дает ей деньги, желая откупиться от любви. Чувства девушки оскорблены и, не выдержав горя и унижения, она трагически заканчивает свою жизнь. Конечно, Эраст виноват в том, что девушка покончила с собой, но автор не обвиняет его и даже пытается по-своему оправдать. Эраст — жертва общества, обстоятельств, времени, низменных страстей, но и он "был до конца жизни своей несчастлив". Узнав о судьбе бедной Лизы, Эраст "не мог утешиться и почитал себя убийцею", а значит — еще не все для него потеряно.
Нині практично всі випускники українських шкіл прагнуть вступати до вищих навчальних закладів. Україна має значно більше університетів, ніж країни Європи. Я вважаю, що вища освіта не потрібна абсолютно всім. На мою думку, працю за покликання душі можна знайти й без ступеня бакалавра чи магістра.
Людям слід розуміти, що професія має бути корисною для самого себе й суспільства. Кожному необхідно відчувати, що його професія необхідна народу. Яскравим прикладом може слугувати байка видатного українського філософа Григорія Савича Сковороди «Бджола та Шершень». Автор доводить, що праця має стати для людини природною потребою та «найсолодшою поживою», лише тоді вона «потрібне робить неважким, а важке — непотрібним». У силі байки Григорій Сковорода бачить щастя людини в «природженому ділі». У творі Бджола — «герб мудрої людини, що в природженому тілі трудиться». Вона говорить: «Нам незрівнянно більша втіха збирати мед, ніж споживати. До цього ми народжені». Шершень — «образ людей, що живуть крадіжкою чужого й родилися на те, щоб їсти й пити». Бджола бачить себе хоч і в тяжкій, але «сродній праці». Шершень не розуміє її, а тільки принижує та ображає: «ти така дурна». Глибокий зміст — головне, що є в Байках Сковороди. Автор так сказав: «Байка тоді нікчемна та баб’яча, коли в простому та чудному лушпинні своєму не ховає зерна істини». На жаль, людей, які хочуть працювати лише за гроші, а не за покликом душі усе більшає.
Робота має приносити людині задоволення. Після виконаної справи ми повинні розуміти, що час не пройшов дарма. Нехай втрачено багато сил, та задоволення, отримане від роботи, має бути неповторним. Не можу не згадати художників, скульпторів, модельєрів, поетів, співаків, акторів. Люди отримують задоволення від своєї професії. Художники всі свої почуття викладають у неймовірно гарні картини. Актори знаходять себе на сцені. Вони мають ролі, які повинні пронести крізь себе, зіграти щиро, від душі. Лиш тоді людина вважатиметься гарним актором.Співаки заворожують людей своїм невимовно чудовим, сильним голосом. Поети ті чи інші почуття, радість, щастя, смуток виливають у віршах. Можливо, якщо дозволити людині заробляти на життя тим, що в неї виходить найкраще та найлегше, вона з задоволенням буде займатися такою роботою, не вважаючи її тяжкою повинністю. Робота буде «сродною» тоді, коли, виконавши її, людина водночас, можливо, буде відчувати фізичну втому, але й задоволення від виконаного.
Я дуже поважаю волонтерів, які віддаюсь свій час, гроші, сили заради до іншим. Саме ці люди залишили часто високооплачувані посади чи просто звичне місце роботи, і жертвують свїм життям заради інших. Тут рівними стають усі: і ті, що мають вищу освіту, і той, що щойно встав зі шкільної парти.
Отже, ми переконалися, що краще бути гарним будівельником, праця якого приносить користь, а не посереднім юристом, не надто потрібним суспільству.
Бедная крестьянская девушка Лиза влюбляется в молодого красивого дворянина Эраста. Но если Лиза — идеал "естественного человека", добрая, искренняя, открытая нежно и преданно любить, то Эраст "вел рассеянную жизнь, думал только о своем удовольствии, искал его в светских забавах".
Обстоятельства складываются так, что Эраст вынужден на время прекратить свидания, но во время разлуки он успевает проиграться в карты и разориться. Единственная возможность исправить положение — жениться на богатой вдове. Вот и столкнулись мечта и действительность, разум и сердце! Когда Лиза случайно встречает Эраста в городе и, ничего не подозревая, с радостью обнимает его, молодой человек дает ей деньги, желая откупиться от любви. Чувства девушки оскорблены и, не выдержав горя и унижения, она трагически заканчивает свою жизнь.
Конечно, Эраст виноват в том, что девушка покончила с собой, но автор не обвиняет его и даже пытается по-своему оправдать. Эраст — жертва общества, обстоятельств, времени, низменных страстей, но и он "был до конца жизни своей несчастлив". Узнав о судьбе бедной Лизы, Эраст "не мог утешиться и почитал себя убийцею", а значит — еще не все для него потеряно.
Нині практично всі випускники українських шкіл прагнуть вступати до вищих навчальних закладів. Україна має значно більше університетів, ніж країни Європи. Я вважаю, що вища освіта не потрібна абсолютно всім. На мою думку, працю за покликання душі можна знайти й без ступеня бакалавра чи магістра.
Людям слід розуміти, що професія має бути корисною для самого себе й суспільства. Кожному необхідно відчувати, що його професія необхідна народу. Яскравим прикладом може слугувати байка видатного українського філософа Григорія Савича Сковороди «Бджола та Шершень». Автор доводить, що праця має стати для людини природною потребою та «найсолодшою поживою», лише тоді вона «потрібне робить неважким, а важке — непотрібним». У силі байки Григорій Сковорода бачить щастя людини в «природженому ділі». У творі Бджола — «герб мудрої людини, що в природженому тілі трудиться». Вона говорить: «Нам незрівнянно більша втіха збирати мед, ніж споживати. До цього ми народжені». Шершень — «образ людей, що живуть крадіжкою чужого й родилися на те, щоб їсти й пити». Бджола бачить себе хоч і в тяжкій, але «сродній праці». Шершень не розуміє її, а тільки принижує та ображає: «ти така дурна». Глибокий зміст — головне, що є в Байках Сковороди. Автор так сказав: «Байка тоді нікчемна та баб’яча, коли в простому та чудному лушпинні своєму не ховає зерна істини». На жаль, людей, які хочуть працювати лише за гроші, а не за покликом душі усе більшає.
Робота має приносити людині задоволення. Після виконаної справи ми повинні розуміти, що час не пройшов дарма. Нехай втрачено багато сил, та задоволення, отримане від роботи, має бути неповторним. Не можу не згадати художників, скульпторів, модельєрів, поетів, співаків, акторів. Люди отримують задоволення від своєї професії. Художники всі свої почуття викладають у неймовірно гарні картини. Актори знаходять себе на сцені. Вони мають ролі, які повинні пронести крізь себе, зіграти щиро, від душі. Лиш тоді людина вважатиметься гарним актором.Співаки заворожують людей своїм невимовно чудовим, сильним голосом. Поети ті чи інші почуття, радість, щастя, смуток виливають у віршах. Можливо, якщо дозволити людині заробляти на життя тим, що в неї виходить найкраще та найлегше, вона з задоволенням буде займатися такою роботою, не вважаючи її тяжкою повинністю. Робота буде «сродною» тоді, коли, виконавши її, людина водночас, можливо, буде відчувати фізичну втому, але й задоволення від виконаного.
Я дуже поважаю волонтерів, які віддаюсь свій час, гроші, сили заради до іншим. Саме ці люди залишили часто високооплачувані посади чи просто звичне місце роботи, і жертвують свїм життям заради інших. Тут рівними стають усі: і ті, що мають вищу освіту, і той, що щойно встав зі шкільної парти.
Отже, ми переконалися, що краще бути гарним будівельником, праця якого приносить користь, а не посереднім юристом, не надто потрібним суспільству.