произведение м. ю. лермонтова «герой нашего времени» - повествование об сложном и интересном человеке, чья жизнь не всегда складывается так, как ему хотелось. и причины его внутренних метаний таятся в его же многогранной и зачастую противоречивой натуре.
печорин – это, безусловно, герой. герой произведения, герой, как яркий представитель целого поколения одаренных, всесторонне образованных молодых людей того периода времени. он эрудирован, он способен к анализу и не чужд обычных человеческих переживаний и эмоций. но, несмотря на это, жизнь его бедна. его искания подчас бесцельны, а поступки весьма далеки от благородных. и если печорина можно назвать героем своего времени, то лишь в смысле того собирательного образа, который автор представил на честный и неподкупный читательский суд.
что же касается понятия герой в его истинном значении, то едва ли печорин может приблизиться к этому гордому и блистательному званию. сам автор справедливо отнес своего персонажа к категории лишних людей, которые, невзирая на свои несомненные достоинства, не могут найти своего места в обществе. безусловно, винить печорина в грехах и изъянах самого общества было бы неразумно, и его частые протесты против общепринятых правил и устоев иногда вполне справедливы. ведь именно несовершенство законов, порядков и моральных норм того времени и порождало подобных печорину людей, на многое способных, но, в то же время, безрассудно и безрадостно проживающих свои молодые годы.
образ печорина, зачастую совершенно не героический в истинном смысле этого слова, способен вызвать самые разноплановые чувства – и ненависть, и презрение, и обычное человеческое сочувствие. достойны уважения его стремление к правде, железная воля, жажда деятельности. однако непримиримые противоречия с обществом, которое еще не способно понимать и принимать людей такого склада, сделали из него «нравственного калеку», который превосходно осознает свою ненужность в этой жизни и, в то же время, испытывает внутренний бунт против несправедливого к себе отношения. и этот внутренний конфликт на протяжении всего произведения терзает и мучает героя, который иногда находит своей личной трагедии совершенно неожиданные выходы.
сильный и страстный, проницательный и выносливый, печорин, тем не менее, носит черты всеобщей «болезни» того поколения, не оставляя читателю шанса до конца разгадать его натуру и, разгадав, полюбить ее.
Більшість його віршів присвячена нерозділеному коханню. У віці сімнадцяти років Г. Гейне закохався у свою кузину Амалію, яка не відповіла взаємністю. Цьому присвячені перший і другий розділи збірки “Книги пісень”. Найвідомішим твором “Ліричного інтермеццо” є “На півнові кедр одинокий”:
На півночі кедр одинокий
В холодній стоїть вишині,
І, сніжною млою повитий,
Дрімає і мріє вві сні.
Він мріє про пальму чудову,
Що десь у східній землі
Самотньо і мовчки сумує
На спаленій сонцем скалі.
Цей вірш, здається, є надто коротким, щоб щось висловити. Але Г. Гейне цього було достатньо. У восьми строках він зміг передати весь біль, тяжкість, безпорадність свого стану, своє до нього ставлення. Не дивлячись на те, що далеко не кожному відомо про такий емоційний стан, в якому був поет, всім нам знайома ця глибина переживань.
З тим, про що писав Гейне, стикався кожний на різних етапах життя. Він писав не про події, а про почуття. Це болісне відчуття відкинення, відмовлення, не прийняття іншими відомо будь-кому. Ситуації у всіх абсолютно різні, але вірші Гейне однаково змушують відгукнутися найболючіші, найтемніші, найглибші почуття, які є у кожного з нас, але про які ми та інші люди навколо нас можуть навіть не здогадуватися.
Читаючи його твори, мимоволі замислюєшся, а чи варті оті душевні муки наших внутрішніх ресурсів? Чи правильніше було б пережити і відпустити, рухатися далі і шукати опору у собі самому, знайти сили бути джерелом світла для інших?
произведение м. ю. лермонтова «герой нашего времени» - повествование об сложном и интересном человеке, чья жизнь не всегда складывается так, как ему хотелось. и причины его внутренних метаний таятся в его же многогранной и зачастую противоречивой натуре.
печорин – это, безусловно, герой. герой произведения, герой, как яркий представитель целого поколения одаренных, всесторонне образованных молодых людей того периода времени. он эрудирован, он способен к анализу и не чужд обычных человеческих переживаний и эмоций. но, несмотря на это, жизнь его бедна. его искания подчас бесцельны, а поступки весьма далеки от благородных. и если печорина можно назвать героем своего времени, то лишь в смысле того собирательного образа, который автор представил на честный и неподкупный читательский суд.
что же касается понятия герой в его истинном значении, то едва ли печорин может приблизиться к этому гордому и блистательному званию. сам автор справедливо отнес своего персонажа к категории лишних людей, которые, невзирая на свои несомненные достоинства, не могут найти своего места в обществе. безусловно, винить печорина в грехах и изъянах самого общества было бы неразумно, и его частые протесты против общепринятых правил и устоев иногда вполне справедливы. ведь именно несовершенство законов, порядков и моральных норм того времени и порождало подобных печорину людей, на многое способных, но, в то же время, безрассудно и безрадостно проживающих свои молодые годы.
образ печорина, зачастую совершенно не героический в истинном смысле этого слова, способен вызвать самые разноплановые чувства – и ненависть, и презрение, и обычное человеческое сочувствие. достойны уважения его стремление к правде, железная воля, жажда деятельности. однако непримиримые противоречия с обществом, которое еще не способно понимать и принимать людей такого склада, сделали из него «нравственного калеку», который превосходно осознает свою ненужность в этой жизни и, в то же время, испытывает внутренний бунт против несправедливого к себе отношения. и этот внутренний конфликт на протяжении всего произведения терзает и мучает героя, который иногда находит своей личной трагедии совершенно неожиданные выходы.
сильный и страстный, проницательный и выносливый, печорин, тем не менее, носит черты всеобщей «болезни» того поколения, не оставляя читателю шанса до конца разгадать его натуру и, разгадав, полюбить ее.
Більшість його віршів присвячена нерозділеному коханню. У віці сімнадцяти років Г. Гейне закохався у свою кузину Амалію, яка не відповіла взаємністю. Цьому присвячені перший і другий розділи збірки “Книги пісень”. Найвідомішим твором “Ліричного інтермеццо” є “На півнові кедр одинокий”:
На півночі кедр одинокий
В холодній стоїть вишині,
І, сніжною млою повитий,
Дрімає і мріє вві сні.
Він мріє про пальму чудову,
Що десь у східній землі
Самотньо і мовчки сумує
На спаленій сонцем скалі.
Цей вірш, здається, є надто коротким, щоб щось висловити. Але Г. Гейне цього було достатньо. У восьми строках він зміг передати весь біль, тяжкість, безпорадність свого стану, своє до нього ставлення. Не дивлячись на те, що далеко не кожному відомо про такий емоційний стан, в якому був поет, всім нам знайома ця глибина переживань.
З тим, про що писав Гейне, стикався кожний на різних етапах життя. Він писав не про події, а про почуття. Це болісне відчуття відкинення, відмовлення, не прийняття іншими відомо будь-кому. Ситуації у всіх абсолютно різні, але вірші Гейне однаково змушують відгукнутися найболючіші, найтемніші, найглибші почуття, які є у кожного з нас, але про які ми та інші люди навколо нас можуть навіть не здогадуватися.
Читаючи його твори, мимоволі замислюєшся, а чи варті оті душевні муки наших внутрішніх ресурсів? Чи правильніше було б пережити і відпустити, рухатися далі і шукати опору у собі самому, знайти сили бути джерелом світла для інших?