Краткое содержание — разбор первой главы произведения «капитанская дочка» глава i. сержант гвардии в главе i «сержант гвардии» рассказывается о детстве петра гринева. большое внимание уделено рассказу о том, как воспитывался мальчик. он вырос в небогатой дворянской семье с патриархальным укладом жизни. отец в семье главный, его слово — ведущее. его характеру уделено тоже большое внимание. если бы не решение отца отдать петра не в гвардию (специальные отборные войска), а в армию (для действительной службы), не состоялся бы петр гринев, человек чести и долга. бопре и савельич — воспитатели петра. савельич — слуга, честный и добрый человек, искренне любящий мальчика. в образе бопре показан тип учителя-француза, который плохо исполнял свои обязанности. савельич же и в будущем, во время основных событий, покажет умение быть заботливым, по-своему мудрым человеком, не рабом в своей душе, а по сути, вторым родителем петра. сам герой, размышляя о своем детстве, называет себя недорослем. решение отправить петра в армию было основным в судьбе юноши. интересен момент проводов. мать плакала и беспокоилась о здоровье петруши, а вот отец произнес слова, которым впоследствии петр следовал: «прощай, петр. служи верно, кому присягнешь; слушайся начальников; за их лаской не гоняйся; на службу не напрашивайся; от службы не отговаривайся; и помни пословицу: береги платье снову, а честь смолоду». в этих словах отражено отношение к службе, что для дворянина было важным, так как немногие следовали этим простым и ясным словам, в которых замечаются основные жизненные правила. 2. встреча с зуриным, изображенная в первой главе, характеризует героев так: петр еще молод и неопытен, он впервые в жизни делает выбор сам, поэтому легко попадает под влияние зурина. он проигрывает ему крупную сумму денег. интересна реакция савельича на происходящее: он глубоко переживает случившееся, обвиняет в этом не только петра, но и себя, заинтересован, чтобы жизнь молодого человека была благополучной. петр пытается «освободиться от опеки старика», разговаривал грубо, даже кричал, но в глубине души понимал свою вину, жалел своего слугу. можно сказать, что отношения между ними — это не просто отношения барина и слуги, а это отношения двух людей, более похожие на взаимоотношения сына и отца.
Сміхом крізь сльози звучать окремі місця твору. У творі Нечуя-Левицького як сатира, так і гумор служать засобом викриття більших чи дрібніших вад у людському житті. Досконало знаючи народний гумор, Нечуй-Левицький широко користується ним у повісті. Пригадаймо такі гумористичні картини, як прихід Кайдаша з шинку в першому розділі, сутички Кайдашихи з невістками, показ набожності баби Палажки та ін. Навіть окремі описи сповнені сміху, дотепності, наприклад: “В хаті стало тихо, тільки борщ бризкав здоровими бульками, неначе старий дід гарчав, а густа каша ніби стогнала в горшку,
піднімаючи затужавілий вершок угору…” Схильність до відтворення комічних недоречностей письменник вважав однією з характерних рис українського народу, елементом національної психіки, багатої на “жарти, смішки, штукарства та загалом на гумор, ще часом і дуже сатиричний” (слова самого Нечуя-Левицького). Часто гумористичні картини переходять у сатиру, в гостре осудження умов капіталістичної дійсності. Так, Нечуй-Левицький сатирично викриває, дрібновласницьку обмеженість молодих Кайдашів, які відмовляються розкопувати горба на користь собі і громаді, гостро висміює забобонність Кайдаша і знахарські здібності баби Палажки, осуджує жорстокість Кайдашихи, особливо у поводженні з Мелашкою, і хижацьку поведінку Мотрі у стосунках зі свекрухою. Повість “Кайдашева сім’я” увійшла в історію української літератури як соціально-побутовий твір, у якому автор змалював реалістичні образи селян другої половини XIX ст., виявив себе майстром художнього слова.
У творі Нечуя-Левицького як сатира, так і гумор служать засобом викриття більших чи дрібніших вад у людському житті. Досконало знаючи народний гумор, Нечуй-Левицький широко користується ним у повісті. Пригадаймо такі гумористичні картини, як прихід Кайдаша з шинку в першому розділі, сутички Кайдашихи з невістками, показ набожності баби Палажки та ін. Навіть окремі описи сповнені сміху, дотепності, наприклад: “В хаті стало тихо, тільки борщ бризкав здоровими бульками, неначе старий дід гарчав, а густа каша ніби стогнала в горшку,
піднімаючи затужавілий вершок угору…” Схильність до відтворення комічних недоречностей письменник вважав однією з характерних рис українського народу, елементом національної психіки, багатої на “жарти, смішки, штукарства та загалом на гумор, ще часом і дуже сатиричний” (слова самого Нечуя-Левицького).
Часто гумористичні картини переходять у сатиру, в гостре осудження умов капіталістичної дійсності. Так, Нечуй-Левицький сатирично викриває, дрібновласницьку обмеженість молодих Кайдашів, які відмовляються розкопувати горба на користь собі і громаді, гостро висміює забобонність Кайдаша і знахарські здібності баби Палажки, осуджує жорстокість Кайдашихи, особливо у поводженні з Мелашкою, і хижацьку поведінку Мотрі у стосунках зі свекрухою. Повість “Кайдашева сім’я” увійшла в історію української літератури як соціально-побутовий твір, у якому автор змалював реалістичні образи селян другої половини XIX ст., виявив себе майстром художнього слова.