СОР 6 класс иллюстрации к проведению Л.Н. Толстого Кавказский пленник, прочитайте отрывко и рассказа
1.Жили губами и руками показал, чтоб пить ему дали
Черный понял, засмеялся, выглянул в дверь, кликнул кого-то: «Дина!»
Прибската девочка - Толенькая, худенькая. Лет триналати и инои на черного походка Bio o o ore aa erus creen
лицом красивая. Олета в рубаку силую, синюю с широкими рукавами без пояса на кола, а гру, ut if a руках огорско крани
На ногах штаны и башмачки, а на башмачках другие с высокими каблуками, на шее монисто. Всеіr русских в иника на
непокрытая, коса черная и в косе лепа, а на ленте привешаны бляхи и рубль серебряный
Велелей что-то сте убежала и опять прила, принесла кувшинчик Асстаной. Подата во лу, сама села на корточки. Вся голасак ч
лечи ниже колен ушли. Силит, глаза раскрыла, глядит на Жилина, как он пьет - как на зверя какого
Подал ей Жилик назад кувшин. Как она прыгнет прочь, как коза ликая. Даже отсі
засмеялся. Послал ее ее куда-то. Она взяла кувшин, побежала, принесла хлеба пресного на отечке кругой, и опять сеа iron as
глаз не спускает - смотрит
2. Сделал Жилин другую куклу, еше лучше. — от Ла Лиле Принесла раз. Дина кувшинчик. Поставила сета и смотрит на него сама смеется
noka Bact na KYBISH
Чего она радуется?» - думает Жили. Взял кувши, стал пить. Думает, вода, а там молоко.
Выпил он молоко, — хорошо, говорит. Как взрадуется Дина!
Хорошо, Иван, хорошо! - и вскочила, забила в ладоши, вырвала кувшин и убежала
и с тех пор стала она ему каждый день, крадучись, молока носить. А то делаюттатары из козьего молока лепешки сырные и сушат и на
коинак, - так она эти лепешки ему тайком принашивала. А то раз резал хозяин барана. — так она ему кусок баранины принес на к рукане
Бросит и убслит...
Выберите одну отрывок и дух и соопетсто уюшую ему иллюстрато, Сравните выбранный отрывок и текста си, нитритие
Пание, какие сходства и прилича вы заметили.
У книзі Юрія Винничука “Місце для дракона” все перевертається з ніг на голову: дракон зовсім не лютий і кровожерливий хижак, що поїдає пишних молодиць, а добрий травоїдний мрійник та романтик. Тішиться метеликам, пише вірші та читає Біблію. Біля його печери замість людських останків милують око доглянуті клумбочки мальв, а своє полум’яне дихання він спрямовує тільки вгору – щоб не нищити природу. А найцікавіше, що дракон, він же Грицько, пише вірші. Лише одна річ залишається незмінною: у світі й досі діють “драконячі закони”. Традиції, мислить володар, у князівстві якого миролюбно живе дракон Грицько, зобов’язують будь-що вбити дракона. Тож князівські посланці скликають лицарів із усіх усюд, проте, зібравшись докупи, відважні лицарі… роз’їхались, адже “лютий хижак” й гадки не мав з кимось боротися, щоб бува не завдати нікому шкоди. Ось така каламбурна зав’язка Винничукової повісті-казки. Далі, як за сценарієм, розпочинається підступна гра на людських, тобто на драконячих, емоціях: князь усе частіше навідується до свого буцімто друга дракона й розповідає про свої клопоти через нього. М’якосердий Грицько, він же “кровожерливий” дракон, погоджується битися з лицарями, щоб догодити князеві. “Життя володаря не варте й одного рядка поета”, – розпачливо промовляє Грицькові його наставник і вчитель, самотній старий пустельник. – “Навіщо виховував у ньому розуміння краси й добра? Навіщо зробив з нього поета? Поети так тяжко помирають, і нема їм на цьому світі місця, бо вони нетутешні”. Продовжуючи демонструвати весь парадокс того, що відбувається, автор укладає в уста дракона не менш парадоксальну прощальну молитву до Господа. Але чи принесло вбивство дракона спокій та мир у князівство? Ні, воно лише пробудило лихі інстинкти. “Що станеться, коли народові буде замало смерті змія, бо зло ним не вичерпалось? Що буде, коли він кинеться шукати й інші джерела зла? Одного дракона на всю державу замало. Де взяти ще стільки драконів, аби кожен мав кого розп’ясти? Де взяти стільки юд, аби мали на кого перекласти провину? Коли народ не має кого проклинати – сили його підупадають. Боже! Пошли нам драконів!” – роздумує автор. Доповнює ці апокаліпсистичні роздуми фастасмагорія про тоталітарне місто щурів “Ласкаво в Щуроград”. Автор говорить вустами головного персонажа: “Ми народ ліриків, а не воїнів. І вже тому приречені на загибель. Народ, що не породив жодного диктатора, не може називатися нацією. Це лише юрба, об’єднана мовою, вишиванками й піснями про безсмертя. Зважте – співають про безсмертя, перебуваючи на порозі смерті!”.
Подробнее - на -
Объяснение:
Подписчик задаёт интересный во Являются ли трудности на пути «закалкой характера» или «звоночками от Бога», которые таким образом намекают и ограждают от чего-то?».
Приготовьтесь к интересному путешествию. В нём придётся сосредоточиться, чтобы рассмотреть все его «уголки», которые я вам предложу, отвечая на этот во Какой ответ на этот во вам нужен? В моей жизни были проблемы, которые пришли меня чему-то научить. Я верю в это и даже знаю, что это так. Мир слишком логично устроен, чтобы в нём не было более глубоких (скрытых) законов, которые научно пока не доказаны. Всё, что происходит с человеком — приходит к нему, чтобы его научить. Или является ответной реакцией на его ошибки.