Якраз у поемі лорда Байрона "Мазепа" мало не центральною стала фантастична любовна історія, що її запустив в обіг Мазепин недоброзичливець при дворі польського короля.
Ця оповідка потім мандрувала із сюжету в сюжет, від одного автора до іншого. Нібито ревнивий чоловік, вистеживши Мазепу на таємному побаченні зі своєю дружиною, прив'язав коханця до спини дикого необ'їждженого коня - і той помчав степами на схід, в Україну.
Байрон компонує свою поему як розповідь самого героя про цю подію шведському королю Карлу ХІІ у таборі після полтавської битви й акцентує мотив його величної помсти: "Старий безумець! Він мені // Проклав дорогу до престолу".
Далі легенда розгортається у згоді з романтичними ідеалами й уявленнями.
Приреченого рятує юна красуня, він наснажується потугою рідної землі. (Адже це романтики при початку позаминулого століття підносять національну ідею, уславлюють порив до свободи й права виняткової особистості. Українські реалії давали багато матеріалу для таких інтерпретацій).
Мазепа
Підпис до фото,
Іван Мазепа на купюрі в 10 гривень. Деякі експерти сумніваються, що це портрет саме Мазепи
Жадоба помсти стократ примножує сили - і вродливий шукач любовних пригод стає врешті-решт великим державцем.
У ХVІІІ столітті Україна особливо цікавила західних митців, дипломатів і політиків. Тоді з'явилося багато мандрівницьких описів, аґентурних інформацій, історичних досліджень та художніх текстів.
Козацька держава сприймалася як "брама Європи", порубіжжя, бастіон свободи у боротьбі з московською тиранією. Українська звитяга мала наснажити вичахлі ідеали "старого" континенту.
У фіналі поеми Байрона саркастично протиставлено бездоганного в своєму героїзмі, невтомного й незламного старого гетьмана - і нездатного до відчайдушної боротьби молодого шведського короля.
Неймовірні спогади Мазепи, його розповідь про авантюрні пригоди й шалене протистояння злій, неприхильній долі - усе це вже не може захопити втомленого й знеможеного Карла.
Оповідач не почув ніякої відповіді від свого слухача - "Король бо спав уже з годину".
Порозуміння між надто зосередженим на собі самому Заходом та Україною, що опинилася в ролі пасербиці історії, хоча захищала якраз універсальні європейські цінності, досягалося не надто добре.
І в цьому сенсі реакція Карла ХІІ на почуте звичайно ж була для Байрона метафорою байдужості, прикрої оспалості й апатії західного світу.
Давно відійшли в минуле героїчні й прекрасні часи Давньої Еллади, але на згадку про них людям залишилися міфи, трагедії, вірші, героїчні поеми. Та залишаються в пам'яті людства славні герої Давньої Греції. Одним із них є титан Прометей.Мужній, сильний, волелюбний, він не може нікого залишити байдужим. Сміливий титан не злякався навіть самого Зевса і вирішив до людям. У цьому виявився його гуманізм і здатність до самопожертви в ім'я слабкіших від нього. Жодного стогону не зронив Прометей, зазнаючи нестерпних мук, жодного нарікання на свою долю. Мене дивує сила духу титана, його витримка і незламність. Своєю поведінкою Прометей зумів розбудити людський дух. Він не просто подарував людям вогонь, а навчив їх володарювати на землі, зрівняв їх з олімпійськими богами. Окрім того, Прометей пробудив у людині незгасне прагнення до знань. Недарма полум'я прометеєвого вогню завжди кличе до відкриття нового і підкорення невідомого, незвіданого. Образ Прометея, на мою думку, навчає цілеспрямованості на шляху до поставленої мети, вірності своїм ідеалам, любові до людей. А ще вселяє віру в те, що будь-яке зло буде покаране і добро й правда запанують на світі. Приємно, що від Прометея залишилася людям ще одна красива згадка — каблучки. Адже саме він почав носити залізний перстень із вправленим у нього каменем від скелі, де зазнавав невимовних мук. Як говорять легенди, у деяких областях Греції Прометея шанували як бога і становили на його честь дивовижне дійство — прометеї. Це було свято священного вогню, який запалювали в Академії (невеликому гаю, де любили розмірковувати філософи) і несли до Афін, щоб засвітити там нові вогні. Тому й живе на землі Прометеїв вогонь, що надихає людей на нові звершення.
Якраз у поемі лорда Байрона "Мазепа" мало не центральною стала фантастична любовна історія, що її запустив в обіг Мазепин недоброзичливець при дворі польського короля.
Ця оповідка потім мандрувала із сюжету в сюжет, від одного автора до іншого. Нібито ревнивий чоловік, вистеживши Мазепу на таємному побаченні зі своєю дружиною, прив'язав коханця до спини дикого необ'їждженого коня - і той помчав степами на схід, в Україну.
Байрон компонує свою поему як розповідь самого героя про цю подію шведському королю Карлу ХІІ у таборі після полтавської битви й акцентує мотив його величної помсти: "Старий безумець! Він мені // Проклав дорогу до престолу".
Далі легенда розгортається у згоді з романтичними ідеалами й уявленнями.
Приреченого рятує юна красуня, він наснажується потугою рідної землі. (Адже це романтики при початку позаминулого століття підносять національну ідею, уславлюють порив до свободи й права виняткової особистості. Українські реалії давали багато матеріалу для таких інтерпретацій).
Мазепа
Підпис до фото,
Іван Мазепа на купюрі в 10 гривень. Деякі експерти сумніваються, що це портрет саме Мазепи
Жадоба помсти стократ примножує сили - і вродливий шукач любовних пригод стає врешті-решт великим державцем.
У ХVІІІ столітті Україна особливо цікавила західних митців, дипломатів і політиків. Тоді з'явилося багато мандрівницьких описів, аґентурних інформацій, історичних досліджень та художніх текстів.
Козацька держава сприймалася як "брама Європи", порубіжжя, бастіон свободи у боротьбі з московською тиранією. Українська звитяга мала наснажити вичахлі ідеали "старого" континенту.
У фіналі поеми Байрона саркастично протиставлено бездоганного в своєму героїзмі, невтомного й незламного старого гетьмана - і нездатного до відчайдушної боротьби молодого шведського короля.
Неймовірні спогади Мазепи, його розповідь про авантюрні пригоди й шалене протистояння злій, неприхильній долі - усе це вже не може захопити втомленого й знеможеного Карла.
Оповідач не почув ніякої відповіді від свого слухача - "Король бо спав уже з годину".
Порозуміння між надто зосередженим на собі самому Заходом та Україною, що опинилася в ролі пасербиці історії, хоча захищала якраз універсальні європейські цінності, досягалося не надто добре.
І в цьому сенсі реакція Карла ХІІ на почуте звичайно ж була для Байрона метафорою байдужості, прикрої оспалості й апатії західного світу.
Своєю поведінкою Прометей зумів розбудити людський дух. Він не просто подарував людям вогонь, а навчив їх володарювати на землі, зрівняв їх з олімпійськими богами. Окрім того, Прометей пробудив у людині незгасне прагнення до знань. Недарма полум'я прометеєвого вогню завжди кличе до відкриття нового і підкорення невідомого, незвіданого.
Образ Прометея, на мою думку, навчає цілеспрямованості на шляху до поставленої мети, вірності своїм ідеалам, любові до людей. А ще вселяє віру в те, що будь-яке зло буде покаране і добро й правда запанують на світі.
Приємно, що від Прометея залишилася людям ще одна красива згадка — каблучки. Адже саме він почав носити залізний перстень із вправленим у нього каменем від скелі, де зазнавав невимовних мук.
Як говорять легенди, у деяких областях Греції Прометея шанували як бога і становили на його честь дивовижне дійство — прометеї. Це було свято священного вогню, який запалювали в Академії (невеликому гаю, де любили розмірковувати філософи) і несли до Афін, щоб засвітити там нові вогні. Тому й живе на землі Прометеїв вогонь, що надихає людей на нові звершення.