Народився Степан Руданський 6 січня 1834 року на Вінниччині у селі Хомутинці в родині попа. Мав трьох братів – Григорія, Олександра та Юхима. Батько мріяв про те, що Степан став священиком і віддав його до духовної семінарії.
Але у юного семінариста Руданського було інше дуже цікаве захоплення – він любив бувати на ярмарках, на вулицях серед простих людей. Там він з захопленням слухав їхню мову, записував різноманітні історії, прислів’я, приказки, бувальщини, пісні. У хлопця не лежала душа до попівства, він мріяв стати видатним лікарем.
У 1852 році, перебуваючи в Кам’янці-Подільському 19-річний Руданський упорядковує два рукописні зшитки українських народних пісень, які він зібрав на Поділлі. Перший том містить пісні любовного характеру, а другий – це зібрання козацьких, весільних рекрутських пісень та щедрівок.
Не дивлячись на протест батька Степан вступив до Петербурзької медико-хірургічної академії. У Петербурзі Руданський зблизився з гуртком українських письменників, що готував журнал «Основа». Це склало на нього неабияке враження. Він починає розмовляти та писати йому українською. Батько відмовлявся говорить з ним на українській і навіть сказав, щоб Степан йому зовсім не писав листи, а якщо й писав – то тільки російською.
Закінчивши академію Руданський одержує звання повітового лікаря і дозвіл працювати у Криму. У 1861—1873 роках він працює міським лікарем у Ялті, а також лікарем у маєтках самого князя Воронцова.
У Кам’янці-Подільському відбулося становлення Степана як поета. Крім збору і літературної обробки народних пісень, він написав яким сам він дає оригінальну назву – «Байки хатні», «Небилиці: «Два трупи», «Вечорниці», «Упир», «Хрест на горі», «Розмай». dovidka.biz.ua Там він пише також ліричну поезію, пронизану прекрасним почуттям кохання.
Вперше почав друкуватись у петербурзьких журналах «Основа», «Русский мир», «Искра», та приготував до друку збірку поезій «Нива». Але друкуватися українською мовою у російських видання було дуже складно, а свої видавництва дуже прискіпливо ставилися до творів поета. Збірка «Нива» так і не була видана тоді в Україні. У 1861 році, врешті-решт петербурзький цензурний комітет дає дозвіл на її видання. Але за браком коштів вона не була видана і в Петербурзі.
Плідно працюючи лікарем у Ялті в нього майже не залишається часу на творчість. Переважно він займається перекладами на українську. Але зазнавши гоніння за свою любов до української мови, небажання місцевих видавництв друкувати його твори, Руданський поступово відходить від літературної справи. Останньою крапкою на шляху творчості стали доноси на службі, побоюючись звільнення він остаточно полишає писати.
Бескорыстие – это душевное качество, которое побуждает творить добро, не думая о выгоде.
Вот классические примеры из литературы и жизни. Данко, вырвавший свое сердце, чтобы осветить путь людям, и Александр Матросов, закрывший собой огонь вражеского пулемета. Наташа Ростова, выбросившая вещи, чтобы положить раненых в телеги, и Даниил Иванович Кютинен, умерший от голода пекарь(!) блокадного Ленинграда. Каждый знает немало примеров.
Я считаю, что подлинное бескорыстие проявляется не только в поступках, но и в готовности к ним, умении сострадать и видеть, кому нужна
И для меня самый бескорыстный человек в моей жизни – моя мама, Лидия Васильевна, жизнь которой была полна заботами и хлопотами о других. Безо всякой корысти, по велению сердца.
Помню, мне было где-то 10 лет. Родители пошли за покупками, но скоро вернулись с заплаканной девочкой. Велели накормить и ушли в милицию, устраивать ее судьбу. Уже не вспомню точно, в чем там дело было. Кажется, мать-пьяница, а девочка или потерялась, или хлеба у магазина просила. Но в памяти твердо отпечаталось, что она могла стать нам с сестрой младшей сестренкой.
И через несколько лет, увидев на семейном празднике незнакомую женщину, услышала такую историю. Женщина сидела в сквере на скамейке, прикрыв глаза. Мамуля, конечно, бросилась к ней: «Вам плохо?». В завязавшейся беседе узнала, что Любовь Николаевна, недавно переехавшая в наш город, одинока, сестра и сын далеко. С тех пор Любочка стала нашим частым гостем. А когда она заболела, мама посылала меня ей по хозяйству.
В наших книжных шкафах в подписных изданиях нередка пестрота. Это - замена, которую приходилось покупать в букинистических магазинах, не возвращенным томам (кому-то понадобились, а у нас были - как раз по школьной программе!).
У мамы было много друзей и хороших знакомых. А в сумочке всегда лежали конфеты, чтобы кого-нибудь угостить при случае. Просто так. Бескорыстно.
Степан Руданський цікаві факти
Народився Степан Руданський 6 січня 1834 року на Вінниччині у селі Хомутинці в родині попа. Мав трьох братів – Григорія, Олександра та Юхима. Батько мріяв про те, що Степан став священиком і віддав його до духовної семінарії.
Але у юного семінариста Руданського було інше дуже цікаве захоплення – він любив бувати на ярмарках, на вулицях серед простих людей. Там він з захопленням слухав їхню мову, записував різноманітні історії, прислів’я, приказки, бувальщини, пісні. У хлопця не лежала душа до попівства, він мріяв стати видатним лікарем.
У 1852 році, перебуваючи в Кам’янці-Подільському 19-річний Руданський упорядковує два рукописні зшитки українських народних пісень, які він зібрав на Поділлі. Перший том містить пісні любовного характеру, а другий – це зібрання козацьких, весільних рекрутських пісень та щедрівок.
Не дивлячись на протест батька Степан вступив до Петербурзької медико-хірургічної академії. У Петербурзі Руданський зблизився з гуртком українських письменників, що готував журнал «Основа». Це склало на нього неабияке враження. Він починає розмовляти та писати йому українською. Батько відмовлявся говорить з ним на українській і навіть сказав, щоб Степан йому зовсім не писав листи, а якщо й писав – то тільки російською.
Закінчивши академію Руданський одержує звання повітового лікаря і дозвіл працювати у Криму. У 1861—1873 роках він працює міським лікарем у Ялті, а також лікарем у маєтках самого князя Воронцова.
У Кам’янці-Подільському відбулося становлення Степана як поета. Крім збору і літературної обробки народних пісень, він написав яким сам він дає оригінальну назву – «Байки хатні», «Небилиці: «Два трупи», «Вечорниці», «Упир», «Хрест на горі», «Розмай». dovidka.biz.ua Там він пише також ліричну поезію, пронизану прекрасним почуттям кохання.
Вперше почав друкуватись у петербурзьких журналах «Основа», «Русский мир», «Искра», та приготував до друку збірку поезій «Нива». Але друкуватися українською мовою у російських видання було дуже складно, а свої видавництва дуже прискіпливо ставилися до творів поета. Збірка «Нива» так і не була видана тоді в Україні. У 1861 році, врешті-решт петербурзький цензурний комітет дає дозвіл на її видання. Але за браком коштів вона не була видана і в Петербурзі.
Плідно працюючи лікарем у Ялті в нього майже не залишається часу на творчість. Переважно він займається перекладами на українську. Але зазнавши гоніння за свою любов до української мови, небажання місцевих видавництв друкувати його твори, Руданський поступово відходить від літературної справи. Останньою крапкою на шляху творчості стали доноси на службі, побоюючись звільнення він остаточно полишає писати.
Объяснение:
Трохи більше фактів ,але надіюся до
Ж и з н ь б е з к о р ы с т и.
Бескорыстие – это душевное качество, которое побуждает творить добро, не думая о выгоде.
Вот классические примеры из литературы и жизни. Данко, вырвавший свое сердце, чтобы осветить путь людям, и Александр Матросов, закрывший собой огонь вражеского пулемета. Наташа Ростова, выбросившая вещи, чтобы положить раненых в телеги, и Даниил Иванович Кютинен, умерший от голода пекарь(!) блокадного Ленинграда. Каждый знает немало примеров.
Я считаю, что подлинное бескорыстие проявляется не только в поступках, но и в готовности к ним, умении сострадать и видеть, кому нужна
И для меня самый бескорыстный человек в моей жизни – моя мама, Лидия Васильевна, жизнь которой была полна заботами и хлопотами о других. Безо всякой корысти, по велению сердца.
Помню, мне было где-то 10 лет. Родители пошли за покупками, но скоро вернулись с заплаканной девочкой. Велели накормить и ушли в милицию, устраивать ее судьбу. Уже не вспомню точно, в чем там дело было. Кажется, мать-пьяница, а девочка или потерялась, или хлеба у магазина просила. Но в памяти твердо отпечаталось, что она могла стать нам с сестрой младшей сестренкой.
И через несколько лет, увидев на семейном празднике незнакомую женщину, услышала такую историю. Женщина сидела в сквере на скамейке, прикрыв глаза. Мамуля, конечно, бросилась к ней: «Вам плохо?». В завязавшейся беседе узнала, что Любовь Николаевна, недавно переехавшая в наш город, одинока, сестра и сын далеко. С тех пор Любочка стала нашим частым гостем. А когда она заболела, мама посылала меня ей по хозяйству.
В наших книжных шкафах в подписных изданиях нередка пестрота. Это - замена, которую приходилось покупать в букинистических магазинах, не возвращенным томам (кому-то понадобились, а у нас были - как раз по школьной программе!).
У мамы было много друзей и хороших знакомых. А в сумочке всегда лежали конфеты, чтобы кого-нибудь угостить при случае. Просто так. Бескорыстно.