Від часу створення трагедії В. Шекспіра “Ромео і Джульєтта” минуло не одне століття, але до цього часу глядачі хвилюються, стежачи за долею закоханих із Верони, а актори, що отримали роль у трагедії, сприймають це як найяскравішу подію у своєму творчому житті. “Ромео і Джульєтта” (1595) належить до першого етапу творчості видатного драматурга, коли письменник створює в основному ліричні комедії. У двох же трагедіях (друга, крім названої,- “Юлій Цезар”), незважаючи на велику кількість похмурих сцен, перемагає все ж світла основа,
перемогу святкують честь і справедливість. Головні герої “Ромео і Джульєтти” молоді, чисті серцем, живуть відчуттям величезної радості буття, а потім – безмежного щасливого почуття. Оптимізм автора в цей період його творчості виявляється сильнішим за людиноненависництво і користолюбство. Основний леймотив трагедії – розвінчання світу феодальних відносин, ворожих людині, таких, що спотворюють її природні почуття.
Ворожнеча вельможних родин Монтеккі і Капулетті, від якої страждає вся Верона, тому що вона розлючує жителів міста, робить загальне життя нестерпним. Крім того, ця ворожнеча являє собою фікцію
Все предметы, описанные Осоргиным, реальны, реально и то, что некоторые предметы исчезают и внезапно находятся в самых удивительных местах. Фантастично то, что предметы живут совершенно самостоятельной жизнью, обладают душой, характером, настроением, тягой к путешествиям. Фантазия автора наделяет вещи человеческими качествами.
Показательной стала история пенсне. Приведя пример, как неожиданно теряются вещи, автор рассуждает об их намеренных действиях, когда они потом так же неожиданно находятся. Это юмористическое наблюдение сродни известному «закону подлости». Пенсне исчезло у автора во время чтения. Обыскав все карманы, кресло, книгу, автор его не нашел. Далее излагается история поисков пропавшего пенсне, дошедшая до генеральной уборки квартиры. «Вся квартира обновилась, посвежела – но пенсне не было». Приятель автора пытался разгадать загадку «индуктивным », начертив план комнаты и долго размышляя. Поиски таким путем тоже ничего не дали. Автор иронически замечает, как изменился характер его знакомого. Пенсне нашлось неожиданно, и писатель убежден, что это не курьезный случай. «Нужно было видеть физиономию моего пенсне, вернувшегося из дальней прогулки», чтобы понять, что это не случайность. Вещь одушевлена и имеет свой характер, и автор относится к ней как к существу одушевленному: «Я сильно наказал гуляку». Как у одушевленного существа бывает смерть, такова и смерть пенсне: «кончило это пенсне трагически», разбившись в мелкие осколки.
Такой подход автора к вещам интересен, его наблюдательность говорит о чутье художника, а речевая выразительность – о писательском мастерстве.
Від часу створення трагедії В. Шекспіра “Ромео і Джульєтта” минуло не одне століття, але до цього часу глядачі хвилюються, стежачи за долею закоханих із Верони, а актори, що отримали роль у трагедії, сприймають це як найяскравішу подію у своєму творчому житті. “Ромео і Джульєтта” (1595) належить до першого етапу творчості видатного драматурга, коли письменник створює в основному ліричні комедії. У двох же трагедіях (друга, крім названої,- “Юлій Цезар”), незважаючи на велику кількість похмурих сцен, перемагає все ж світла основа,
перемогу святкують честь і справедливість. Головні герої “Ромео і Джульєтти” молоді, чисті серцем, живуть відчуттям величезної радості буття, а потім – безмежного щасливого почуття. Оптимізм автора в цей період його творчості виявляється сильнішим за людиноненависництво і користолюбство. Основний леймотив трагедії – розвінчання світу феодальних відносин, ворожих людині, таких, що спотворюють її природні почуття.
Ворожнеча вельможних родин Монтеккі і Капулетті, від якої страждає вся Верона, тому що вона розлючує жителів міста, робить загальне життя нестерпним. Крім того, ця ворожнеча являє собою фікцію
Объяснение:
ответ
Все предметы, описанные Осоргиным, реальны, реально и то, что некоторые предметы исчезают и внезапно находятся в самых удивительных местах. Фантастично то, что предметы живут совершенно самостоятельной жизнью, обладают душой, характером, настроением, тягой к путешествиям. Фантазия автора наделяет вещи человеческими качествами.
Показательной стала история пенсне. Приведя пример, как неожиданно теряются вещи, автор рассуждает об их намеренных действиях, когда они потом так же неожиданно находятся. Это юмористическое наблюдение сродни известному «закону подлости». Пенсне исчезло у автора во время чтения. Обыскав все карманы, кресло, книгу, автор его не нашел. Далее излагается история поисков пропавшего пенсне, дошедшая до генеральной уборки квартиры. «Вся квартира обновилась, посвежела – но пенсне не было». Приятель автора пытался разгадать загадку «индуктивным », начертив план комнаты и долго размышляя. Поиски таким путем тоже ничего не дали. Автор иронически замечает, как изменился характер его знакомого. Пенсне нашлось неожиданно, и писатель убежден, что это не курьезный случай. «Нужно было видеть физиономию моего пенсне, вернувшегося из дальней прогулки», чтобы понять, что это не случайность. Вещь одушевлена и имеет свой характер, и автор относится к ней как к существу одушевленному: «Я сильно наказал гуляку». Как у одушевленного существа бывает смерть, такова и смерть пенсне: «кончило это пенсне трагически», разбившись в мелкие осколки.
Такой подход автора к вещам интересен, его наблюдательность говорит о чутье художника, а речевая выразительность – о писательском мастерстве.
Объяснение: