Книжка про дівчинку, яка гралася в радість, мала шалений успіх у читачів. Мільйони дітлахів і дорослих мріяли мати її у своїй бібліотеці. Обійшовши Америку, книжка рушила до Європи, де також знайшла чимало друзів.
Незабаром повість було екранізовано, поставлено на сцені, почали з’являтися переклади іншими мовами. Уже до 1920 року книга перевидавалася 47 разів! По всій Америці створювалися «Клуби Поліанни» (і не тільки для дітей, кілька таких клубів були створені навіть в американських тюрмах), члени яких змагалися між собою в умінні грати в радість. Знаменита актриса німого кіно Мері Пікфорд заплатила Портер астрономічну в ті часи суму за право на екранізацію повісті.
Как ящерица-хамелеон меняет свою окраску в зависимости от обстоятельств, так Очумелов меняет свое поведение в зависимости от того, с кем имеют дело. В рассказе «Хамелеон» полицейский надзиратель Очумелов хочет создать видимость добросовестной службы, когда идет через базарную площадь. Втянутый в разбирательство уличного беспорядка, Очумелов пытается разобраться в «запутанном деле Хрюкина» и меняет свое решение в зависимости от обстоятельств, как хамелеон меняет окраску своего тела. Он «сотрясает» воздух, грозит «мерзавцам» штрафом, но вскоре узнает, что жалкая собачонка, возмутитель спокойствия, принадлежит генералу Жигалову. Тут же Очумелов меняет тон, обвиняя полупьяного Хрюкина во всех грехах. Очумелов еще не раз изменит свою точку зрения, а читатели догадаются о внутренней буре, тревожащей полицейского надзирателя, по короткой фразе: «Сними-ка, Елдырин, с меня пальто» или: «Надень-ка, брат Елдырин, на меня пальто...» Как же унижен человек, если он лебезит даже не перед генералом, а перед его собачонкой! Очумелов продолжает свой путь по базарной площади, только теперь он грозит не неизвестному хозяину собачонки, а Хрюкину: «Я еще доберусь до тебя!» Для таких людей, как Очумелов, важна не истина, а преклонение перед сильными мира сего. От них зависит его карьера и благополучие, больше его ничего не волнует. В хамелеонстве Очумелова воплощен распространенный человеческий порок — стремление угодить, при к обстановке, обеспечить себе спокойное существование на уютной должности
Незабаром повість було екранізовано, поставлено на сцені, почали з’являтися переклади іншими мовами. Уже до 1920 року книга перевидавалася 47 разів! По всій Америці створювалися «Клуби Поліанни» (і не тільки для дітей, кілька таких клубів були створені навіть в американських тюрмах), члени яких змагалися між собою в умінні грати в радість. Знаменита актриса німого кіно Мері Пікфорд заплатила Портер астрономічну в ті часи суму за право на екранізацію повісті.