Рассказ о силе духа и величии души простых резчиков по дереву и рыбаков братьев Ивана и Ондреяна Личутиных, живших в Мезени в середине 19-го века. Рыбачили они в Белом море и как-то накануне Ивана Купалы заночевали на безлюдном островке, поставив баркас с уловом у берега на якорь. Ночью случился шторм, баркас унесло, и братья остались на островке без воды и пищи их никто не мог, так как морские пути были в стороне. Поняли братья, что обречены на смерть, но не отчаялись и стали вырезать из столешницы, завезённой рыбаками на островок, надгробье на собственную могилу. Ондреян умер через шесть недель, Иван чуть позже. Нашёл их племянник по деревянному надгробью только на следующий год. На дереве были вырезаны слова: "Ондреян ухитрил раму резьбой для увеселенья; Иван летопись писал для уведомленья, Что родом мы Личутины, Григорьевы дети, Мезенски мещана. И помяните нас, все плывущие В сих концах моря-океана". С тех пор, кто бы ни плыл мимо упокоенного места, кланяются ему и поминают братьев-мастеров.
Васюня був єдиним сином Якова Кулаківського, і як онук Гордія Кулаківського- єдиним нащадком його роду. З дитинства жив при досить заможному батькові як злидар. Батько обрав йому найдешевше училище для навчання аби лиш не було лишнього рота у домі. Шкодував хлопцеві і його матері їжі, не дозволяв нормально пропалювати у будинку, палити свічки для освітлення. Здавалося б після такого нелегкого дитинства Василь мусів би знати важливість людського милосердя, але прокляття роду Кулаківського не відпускало його з своїх цупких рук. Він виріс таким же безсердечним, жадібним і злим, як усі чоловіки його роду. Але майже все своє життя Василь прожив як щур, переховуючись як дезертир майже 40 років в льосі на власному подвір"ї. Настільки сильно від боявся йти на фронт під час війни.
Цитата: – Зате при такому батечкові я гарно хитрувати й маскуватись навчився! Чи інакше мала б ти усе це добро? Я все до хати тягну, недосипаю, а ти з хати? – Голос колишнього Васюні, щоправда, трохи пом'якшав.
– Не загинув, – глухо мовила Олена. – Якоїсь ночі… ще на початку війни… Діти – Катря й Іванко – спали… Прийшов із боїв і не схотів повертатись. Заховала його в цей льох… Ось, більше, як тридцять літ…
Рыбачили они в Белом море и как-то накануне Ивана Купалы заночевали на безлюдном островке, поставив баркас с уловом у берега на якорь. Ночью случился шторм, баркас унесло, и братья остались на островке без воды и пищи их никто не мог, так как морские пути были в стороне. Поняли братья, что обречены на смерть, но не отчаялись и стали вырезать из столешницы, завезённой рыбаками на островок, надгробье на собственную могилу.
Ондреян умер через шесть недель, Иван чуть позже. Нашёл их племянник по деревянному надгробью только на следующий год.
На дереве были вырезаны слова:
"Ондреян ухитрил раму резьбой для увеселенья;
Иван летопись писал для уведомленья,
Что родом мы Личутины, Григорьевы дети,
Мезенски мещана.
И помяните нас, все плывущие
В сих концах моря-океана".
С тех пор, кто бы ни плыл мимо упокоенного места, кланяются ему и поминают братьев-мастеров.
Васюня був єдиним сином Якова Кулаківського, і як онук Гордія Кулаківського- єдиним нащадком його роду. З дитинства жив при досить заможному батькові як злидар. Батько обрав йому найдешевше училище для навчання аби лиш не було лишнього рота у домі. Шкодував хлопцеві і його матері їжі, не дозволяв нормально пропалювати у будинку, палити свічки для освітлення. Здавалося б після такого нелегкого дитинства Василь мусів би знати важливість людського милосердя, але прокляття роду Кулаківського не відпускало його з своїх цупких рук. Він виріс таким же безсердечним, жадібним і злим, як усі чоловіки його роду. Але майже все своє життя Василь прожив як щур, переховуючись як дезертир майже 40 років в льосі на власному подвір"ї. Настільки сильно від боявся йти на фронт під час війни.
Цитата: – Зате при такому батечкові я гарно хитрувати й маскуватись навчився! Чи інакше мала б ти усе це добро? Я все до хати тягну, недосипаю, а ти з хати? – Голос колишнього Васюні, щоправда, трохи пом'якшав.
– Не загинув, – глухо мовила Олена. – Якоїсь ночі… ще на початку війни… Діти – Катря й Іванко – спали… Прийшов із боїв і не схотів повертатись. Заховала його в цей льох… Ось, більше, як тридцять літ…
Объяснение: