Итак, Таня немного дикая, чаще печальная и молчаливая, нежели веселая. Старается быть вдали от общества людей, замкнута и предпочитает оставаться в одиночестве. Татьяне нравится пребывать на природе в лесу, где с деревьями она, как с друзьями, любит беседовать. Если и дальше говорить о Лариной и характеризовать ее образ, то стоит сказать что Татьяна девушка с истинно русской натурой. У нее русская душа, она любит русскую зиму, хотя при этом, как и многие представители дворянского сословия, Татьяна плохо знает русский, но хорошо владеет французским языком. Она верит в гадания и предания, ее тревожат приметы. В детстве девушка не играет, как остальные дети, в куклы и игры, зато она начитанная, образованная и умная. При этом ей очень нравится читать именно любовные романы, где герои постигают пламенную любовь. Вот как раз такого героя из своего романа увидела Татьяна в Онегине. Девушка влюбляется в Евгения и даже решается написать письмо. Но здесь мы не видим легкомысленности в поступке, напротив, мы видим простоту ее души и смелость девушки. Как мы уже говорили, это милая девушка. Автор не дает ей образ красавицы, в котором нам показана ее сестра Ольга. Тем не менее Татьяна, со своей искренностью, добротой души, своими качествами намного интереснее своей сестры. Вот только Евгений сразу не смог по достоинству оценить Татьяну, ранив ее своим отказом. Проходит время. Теперь мы видим Татьяну не робкой девушкой, а замужней женщиной, которая уже в сказки не верит, умеет себя вести в обществе, она держится величественно и недоступно. Вот здесь Евгений замечает Татьяну и влюбляется, однако сама Татьяна, несмотря на все еще живущую в ней любовь к Онегину, остается верной мужу. Это говорит о ее благородстве и честности перед семьей. Вот такая она романтичная, женственная, мечтательная и в то же время честная, порядочная и сильная Татьяна в произведении Пушкина Евгений Онегин.
Давним-давно була країна, де росло безліч надзвичайно гарних дерев. Жителі цієї країни дуже пишалися своїми чарівними садами. Але зла чаклунка, якій була не до вподоби краса міста, зачаклувала дерева. Тепер і взимку, і навесні, і восени, і влітку віти дерев були сірими й безбарвним. І вся країна стала тьмяною і непривабливою.
І було б так, напевно, аж до цього часу, якби одного сірого ранку не проїжджав країною кравець-чарівник. Увесь світ знав, що він міг створити найкрасивіше вбрання. Кравця-чарівника надзвичайно засмутили тьмяні, сумні дерева, і він вирішив до м.
— У моїх чарівних скринях є безліч різнокольорових тканин, і я зшию багато чудового одягу для кожного дерева! — вигукнув кравець-чарівник.
Що тут і казати, усі дерева дуже зраділи. І через кілька хвилин біля дому, де зупинився кравець, вишикувалася величезна черга. Жителі країни з цікавістю гали за тим, що відбувається, бо сумний пейзаж за їхнім вікном усіх засмучував.
Кравець-чарівник працював без упину, і, нарешті, все було зроблено. Тепер кожне деревце мало легке зелене платтячко для весни та літа й жовтий або червоний плащ для осені.
Коли дерева одягли обнову, люди були вражені, бо світ навколо знову став яскравим і навіть казковим. Усі почали святкувати й дякувати чарівникові за чудесні перетворення.
Свято тривало цілий день, а ввечері до втомленого, але дуже щасливого кравця раптом підійшла маленька ялинка й тихенько промовила:
— А можна і для мене зшити хоч яке-небудь платтячко?
— Де ж ти була раніше, маленька? — запитав стомлений кравець-чарівник.
Я живу так далеко, і хоча я дуже поспішала, все одно, на жаль, не встигла… — маленька ялинка заплакала.
Кравець відчинив свої чарівні скрині, але вони були порожні. Тільки в одній, десь у самому закутку, залишився невеликий шматочок жорсткої та колючої тканини темно-зеленого кольору. Нічого тут не зробиш, зшив кравець-чарівник із цієї тканини платтячко, а коли віддавав його ялинці промовив:
— Мені дуже хочеться, щоб цей одяг узимку зігрів тебе від холоду, влітку захистив від спеки, а восени — від дощу. Нехай він завжди звеселяє і тебе і тих, хто поряд…
Так і сталося, бо інакше і не могло бути! Якщо бажання йде з глибини душі, від щирого серця, то воно обов’язково здійснюється.
І тепер, коли восени дерева одягали жовті шати, а взимку — білі пухнасті шубки, ялинці було затишно й тепло у своєму колючому вічнозеленому вбранні. Незважаючи на досить скромний одяг, вона завжди була красива й весела, тому дуже скоро стала улюбленицею всіх.
Итак, Таня немного дикая, чаще печальная и молчаливая, нежели веселая. Старается быть вдали от общества людей, замкнута и предпочитает оставаться в одиночестве. Татьяне нравится пребывать на природе в лесу, где с деревьями она, как с друзьями, любит беседовать. Если и дальше говорить о Лариной и характеризовать ее образ, то стоит сказать что Татьяна девушка с истинно русской натурой. У нее русская душа, она любит русскую зиму, хотя при этом, как и многие представители дворянского сословия, Татьяна плохо знает русский, но хорошо владеет французским языком. Она верит в гадания и предания, ее тревожат приметы. В детстве девушка не играет, как остальные дети, в куклы и игры, зато она начитанная, образованная и умная. При этом ей очень нравится читать именно любовные романы, где герои постигают пламенную любовь. Вот как раз такого героя из своего романа увидела Татьяна в Онегине. Девушка влюбляется в Евгения и даже решается написать письмо. Но здесь мы не видим легкомысленности в поступке, напротив, мы видим простоту ее души и смелость девушки. Как мы уже говорили, это милая девушка. Автор не дает ей образ красавицы, в котором нам показана ее сестра Ольга. Тем не менее Татьяна, со своей искренностью, добротой души, своими качествами намного интереснее своей сестры. Вот только Евгений сразу не смог по достоинству оценить Татьяну, ранив ее своим отказом. Проходит время. Теперь мы видим Татьяну не робкой девушкой, а замужней женщиной, которая уже в сказки не верит, умеет себя вести в обществе, она держится величественно и недоступно. Вот здесь Евгений замечает Татьяну и влюбляется, однако сама Татьяна, несмотря на все еще живущую в ней любовь к Онегину, остается верной мужу. Это говорит о ее благородстве и честности перед семьей. Вот такая она романтичная, женственная, мечтательная и в то же время честная, порядочная и сильная Татьяна в произведении Пушкина Евгений Онегин.
Давним-давно була країна, де росло безліч надзвичайно гарних дерев. Жителі цієї країни дуже пишалися своїми чарівними садами. Але зла чаклунка, якій була не до вподоби краса міста, зачаклувала дерева. Тепер і взимку, і навесні, і восени, і влітку віти дерев були сірими й безбарвним. І вся країна стала тьмяною і непривабливою.
І було б так, напевно, аж до цього часу, якби одного сірого ранку не проїжджав країною кравець-чарівник. Увесь світ знав, що він міг створити найкрасивіше вбрання. Кравця-чарівника надзвичайно засмутили тьмяні, сумні дерева, і він вирішив до м.
— У моїх чарівних скринях є безліч різнокольорових тканин, і я зшию багато чудового одягу для кожного дерева! — вигукнув кравець-чарівник.
Що тут і казати, усі дерева дуже зраділи. І через кілька хвилин біля дому, де зупинився кравець, вишикувалася величезна черга. Жителі країни з цікавістю гали за тим, що відбувається, бо сумний пейзаж за їхнім вікном усіх засмучував.
Кравець-чарівник працював без упину, і, нарешті, все було зроблено. Тепер кожне деревце мало легке зелене платтячко для весни та літа й жовтий або червоний плащ для осені.
Коли дерева одягли обнову, люди були вражені, бо світ навколо знову став яскравим і навіть казковим. Усі почали святкувати й дякувати чарівникові за чудесні перетворення.
Свято тривало цілий день, а ввечері до втомленого, але дуже щасливого кравця раптом підійшла маленька ялинка й тихенько промовила:
— А можна і для мене зшити хоч яке-небудь платтячко?
— Де ж ти була раніше, маленька? — запитав стомлений кравець-чарівник.
Я живу так далеко, і хоча я дуже поспішала, все одно, на жаль, не встигла… — маленька ялинка заплакала.
Кравець відчинив свої чарівні скрині, але вони були порожні. Тільки в одній, десь у самому закутку, залишився невеликий шматочок жорсткої та колючої тканини темно-зеленого кольору. Нічого тут не зробиш, зшив кравець-чарівник із цієї тканини платтячко, а коли віддавав його ялинці промовив:
— Мені дуже хочеться, щоб цей одяг узимку зігрів тебе від холоду, влітку захистив від спеки, а восени — від дощу. Нехай він завжди звеселяє і тебе і тих, хто поряд…
Так і сталося, бо інакше і не могло бути! Якщо бажання йде з глибини душі, від щирого серця, то воно обов’язково здійснюється.
І тепер, коли восени дерева одягали жовті шати, а взимку — білі пухнасті шубки, ялинці було затишно й тепло у своєму колючому вічнозеленому вбранні. Незважаючи на досить скромний одяг, вона завжди була красива й весела, тому дуже скоро стала улюбленицею всіх.