Кататься на велеке меня учили мои одноклассники, братья-близнецы. Это было первого мая, когда наши семьи собрались вместе отмечать праздник. Меня тщательно "упаковали" в принадлежавшие мальчишкам всевозможные наколенники, налокотники, наладонники, втиснули в ботинки на 4 размера больше и буквально вынесли во двор, так как самостоятельно передвигаться во всем этом я практически не могла.
Мальчишки около часа терпеливо таскали меня за руки по асфальту вдоль дома, приговаривая: "Это тебе не на скрипке играть! Держи равновесие!" А потом кому-то из них пришла в голову "рационализаторская" идея с разбегу отпустить меня катиться по прямой, чтобы я, наконец, "поймала кайф".
Не обращая внимания на мои протесты, они побежали, волоча меня за собой, а потом отпустили руки. На деревянных негнущихся ногах с диким воплем я покатилась вперед.
В это время во двор дома въехала новенькая иномарка…
Когда меня снимали с капота машины, я дала себе слово, что никогда больше не встану на велик. А родителям пришлось оплатить ремонт, так как машина пострадала больше, чем я.
Я з великим жалем перегортаю останню сторінку неймовірного оповідання відомого американського письменника Г. Уеллса «Чарівна крамниця» і опиняюся у зовсім іншому, реальному, буденному і не такому цікавому світі. Читаючи твір, я майже годину насолоджувалася дивовижним, радісним, чистим почуттям, адже я знаходилися у світі чарівної казки, від якої не хотілося відриватися і повертатися до повсякденних проблем. На превеликий жаль, мій світ зовсім не схожий на той казковий і дивовижний, в якому жив головний герой оповідання - маленький Джип.
У «Чарівній крамниці» мене все цікавило, чарувало і вабило: і чарівні дзеркала, і найнезвичайніший у світі капелюх, і порцелянова рука з колодою чарівних карт, і продавець крамниці, який з дивовижною спритністю діставав з рота і з-за вух кришталеві кульки. А які чудові іграшки були в цій лавці! Це й чарівні потяги, які рухалися без пружин і пари, і стійкі олов’яні солдатики, і коник-гойдалка, і чудова лялька, яка плакала і промовляла: «Яйце є — яйця немає». Все це — світ чарівної незабутньої казки, неповторний світ дитинства, у якому я опинилася завдяки неперевершеному таланту Г. Уеллса.
Автор оповідання якось зазначив: «Право називатися справжнім письменником має лише той, хто може навчити чого-небудь своїх сучасників, хто краще бачить навколо і більше бачить попереду. Я завжди згоден думати, що я усе-таки такий». І він мав рацію, адже своїм прекрасним оповіданням він вчив читачів розуміти, любити і шанувати людей, бачити в них прекрасне в навколишньому світі, бути безпосередніми і людяними. Нарешті, він вчив мріяти і вірити в диво, вчив сподіватися і не втрачати надію, що світ стане гуманнішим, прекраснішим, досконалішим, а головне — добрішим.
І хоч час дитинства дуже швидкоплинний, проте у подальшому житті саме він стає нам духовною опорою. І я ще раз переконалася у цьому, з задоволенням читаючи оповідання Г. Уеллса «Чарівна крамниця».
Я дочитала останню сторінку, згорнула книжку, але я впевнена, що на цьому моє знайомство з письменником не закінчиться. Я хочу і буду відкривати світ пригод і фантастики в інших творах Г. Уеллса, адже зустріч з одним з найулюбленіших моїх письменників для мене завжди — свято і радість.
Відповідь:
Пояснення:
Кататься на велеке меня учили мои одноклассники, братья-близнецы. Это было первого мая, когда наши семьи собрались вместе отмечать праздник. Меня тщательно "упаковали" в принадлежавшие мальчишкам всевозможные наколенники, налокотники, наладонники, втиснули в ботинки на 4 размера больше и буквально вынесли во двор, так как самостоятельно передвигаться во всем этом я практически не могла.
Мальчишки около часа терпеливо таскали меня за руки по асфальту вдоль дома, приговаривая: "Это тебе не на скрипке играть! Держи равновесие!" А потом кому-то из них пришла в голову "рационализаторская" идея с разбегу отпустить меня катиться по прямой, чтобы я, наконец, "поймала кайф".
Не обращая внимания на мои протесты, они побежали, волоча меня за собой, а потом отпустили руки. На деревянных негнущихся ногах с диким воплем я покатилась вперед.
В это время во двор дома въехала новенькая иномарка…
Когда меня снимали с капота машины, я дала себе слово, что никогда больше не встану на велик. А родителям пришлось оплатить ремонт, так как машина пострадала больше, чем я.
Слово я сдержала.
Я з великим жалем перегортаю останню сторінку неймовірного оповідання відомого американського письменника Г. Уеллса «Чарівна крамниця» і опиняюся у зовсім іншому, реальному, буденному і не такому цікавому світі. Читаючи твір, я майже годину насолоджувалася дивовижним, радісним, чистим почуттям, адже я знаходилися у світі чарівної казки, від якої не хотілося відриватися і повертатися до повсякденних проблем. На превеликий жаль, мій світ зовсім не схожий на той казковий і дивовижний, в якому жив головний герой оповідання - маленький Джип.
У «Чарівній крамниці» мене все цікавило, чарувало і вабило: і чарівні дзеркала, і найнезвичайніший у світі капелюх, і порцелянова рука з колодою чарівних карт, і продавець крамниці, який з дивовижною спритністю діставав з рота і з-за вух кришталеві кульки. А які чудові іграшки були в цій лавці! Це й чарівні потяги, які рухалися без пружин і пари, і стійкі олов’яні солдатики, і коник-гойдалка, і чудова лялька, яка плакала і промовляла: «Яйце є — яйця немає». Все це — світ чарівної незабутньої казки, неповторний світ дитинства, у якому я опинилася завдяки неперевершеному таланту Г. Уеллса.
Автор оповідання якось зазначив: «Право називатися справжнім письменником має лише той, хто може навчити чого-небудь своїх сучасників, хто краще бачить навколо і більше бачить попереду. Я завжди згоден думати, що я усе-таки такий». І він мав рацію, адже своїм прекрасним оповіданням він вчив читачів розуміти, любити і шанувати людей, бачити в них прекрасне в навколишньому світі, бути безпосередніми і людяними. Нарешті, він вчив мріяти і вірити в диво, вчив сподіватися і не втрачати надію, що світ стане гуманнішим, прекраснішим, досконалішим, а головне — добрішим.
І хоч час дитинства дуже швидкоплинний, проте у подальшому житті саме він стає нам духовною опорою. І я ще раз переконалася у цьому, з задоволенням читаючи оповідання Г. Уеллса «Чарівна крамниця».
Я дочитала останню сторінку, згорнула книжку, але я впевнена, що на цьому моє знайомство з письменником не закінчиться. Я хочу і буду відкривати світ пригод і фантастики в інших творах Г. Уеллса, адже зустріч з одним з найулюбленіших моїх письменників для мене завжди — свято і радість.