Портрет Печорина даётся Максим Максимычем в главе "Бэла". Простой и добрый армейский офицер,всю жизнь служит вдали от высшего света.Ему не понятны поступки,причины и что движет Печориным, представителем светской элиты.Пожилой штабс-капитан хочет понять внутренние противоречия характера Печорина,через внешние ,ярко выраженные черты.Рассказчик не пытается анализировать сложный характер Печорина,Максим Максимыч лишь описывает факты из его жизни.Автор доверяет описание портрета Печорина простому и неискушённому человеку, чтобы показать сложность и противоречивость характера главного героя,раскрыть который сможет только сам Печорин в своих дневниках.
Второстепенные образы раскрыть грани характера главного героя,сложный, неоднозначный внутренний мир "героя своего времени",выявить в главном герое суть его характера, не зависящую от времени.
Лермонтов представляет Печорина читателям с разных точек зрения,авторское вступление,затем Максим Максимыч раскрывает характер главного героя и только потом сам Печорин рассказывает о себе.Постепенно автор раскрывает душу героя,рисуя глубокий и всесторонний образ Печорина,логически подводя к итогу , философским рассуждениям Печорина в последней главе "Фаталист". На фоне второстепенных персонажей автор подчёркивает противоречивость характера,отношения с простыми людьми,со своим кругом,с женщинами.
Вона була закохана в полтавського хорунжого Гриця Бобренка. У них зав’язались романтичні відносини. Дівчина пообіцяла чекати його з війни. Чекала довгих чотири роки. Коли Гриць повернувся, то жодного разу не навідався до дівчини, а згодом одружився на іншій. Марія не змогла пробачити зраду коханого і надумала помститись. Вона отруїла зрадника.
Марусю Чурай місцевим судом було винесено смертний вирок. В день страти прибув посланець від гетьмана Богдана Хмельницького з буллою, в якій говорилось, що за заслуги її батька та чудові пісні дівчину мають виправдати.
Душа дівчини не знала покою. І у віці 28-ми років вона помирає. За одними даними вона померла в Полтаві, а за іншими – у якомусь монастирі Московщини, де намагалась віднайти душевну рівновагу.
У 1987 році в місті Полтава було споруджено «Співоче поле Марусі Чурай», а в 2006 році було встановлено пам’ятний монумент, який розмістили навпроти музично-драматичного театру імені М. В. Гоголя.
Образ Марусі Чурай не раз використовували літератори. Найвідомішим твором, який присвячений українській піснярці є історичний роман у віршах Ліни Костенко «Маруся Чурай».
Ім’я Марії Чурай пов’язують з 23-ма піснями, які вона написала і які давно вже стали народними. Серед них найбільш відомими – «В кінці греблі шумлять верби», «На городі верба рясна», «Ой у полі вітер віє», «Посіяла огірочки», «За світ встали козаченьки».
Портрет Печорина даётся Максим Максимычем в главе "Бэла". Простой и добрый армейский офицер,всю жизнь служит вдали от высшего света.Ему не понятны поступки,причины и что движет Печориным, представителем светской элиты.Пожилой штабс-капитан хочет понять внутренние противоречия характера Печорина,через внешние ,ярко выраженные черты.Рассказчик не пытается анализировать сложный характер Печорина,Максим Максимыч лишь описывает факты из его жизни.Автор доверяет описание портрета Печорина простому и неискушённому человеку, чтобы показать сложность и противоречивость характера главного героя,раскрыть который сможет только сам Печорин в своих дневниках.
Второстепенные образы раскрыть грани характера главного героя,сложный, неоднозначный внутренний мир "героя своего времени",выявить в главном герое суть его характера, не зависящую от времени.
Лермонтов представляет Печорина читателям с разных точек зрения,авторское вступление,затем Максим Максимыч раскрывает характер главного героя и только потом сам Печорин рассказывает о себе.Постепенно автор раскрывает душу героя,рисуя глубокий и всесторонний образ Печорина,логически подводя к итогу , философским рассуждениям Печорина в последней главе "Фаталист". На фоне второстепенных персонажей автор подчёркивает противоречивость характера,отношения с простыми людьми,со своим кругом,с женщинами.
Объяснение:
Вона була закохана в полтавського хорунжого Гриця Бобренка. У них зав’язались романтичні відносини. Дівчина пообіцяла чекати його з війни. Чекала довгих чотири роки. Коли Гриць повернувся, то жодного разу не навідався до дівчини, а згодом одружився на іншій. Марія не змогла пробачити зраду коханого і надумала помститись. Вона отруїла зрадника.
Марусю Чурай місцевим судом було винесено смертний вирок. В день страти прибув посланець від гетьмана Богдана Хмельницького з буллою, в якій говорилось, що за заслуги її батька та чудові пісні дівчину мають виправдати.
Душа дівчини не знала покою. І у віці 28-ми років вона помирає. За одними даними вона померла в Полтаві, а за іншими – у якомусь монастирі Московщини, де намагалась віднайти душевну рівновагу.
У 1987 році в місті Полтава було споруджено «Співоче поле Марусі Чурай», а в 2006 році було встановлено пам’ятний монумент, який розмістили навпроти музично-драматичного театру імені М. В. Гоголя.
Образ Марусі Чурай не раз використовували літератори. Найвідомішим твором, який присвячений українській піснярці є історичний роман у віршах Ліни Костенко «Маруся Чурай».
Ім’я Марії Чурай пов’язують з 23-ма піснями, які вона написала і які давно вже стали народними. Серед них найбільш відомими – «В кінці греблі шумлять верби», «На городі верба рясна», «Ой у полі вітер віє», «Посіяла огірочки», «За світ встали козаченьки».
Сподіваємось
Джерело: https://dovidka.biz.ua/marusya-churay-tsikavi-fakti