Давным-давно волшебник Гуррика́ппобедил колдунью Ара́хну, но из-за своей доброты не смог убить злую великаншу, а усыпил её на пять тысяч лет в надежде, что за это время она исправится. Но сам Гуррикап умер, люди и звери Волшебной страны забыли о той битве, и лишь маленькое племя гномов хранило покой своей повелительницы. Проснувшись, Арахна узнала от своих слуг последние события, и решила захватить Волшебную страну. Первым делом она приказала найти Урфина Джю́са, решив, что он станет полезным советником, однако бывший узурпатор, уже уставший от крови и понявший, что жителей Волшебной страны не покорить силой, решил стать простым огородником, как и был изначально, и жить в мире со своими соотечественниками — он отказался служить великанше и предсказал ей скорую гибель. Тогда гномы привели к нейРу́фа Билана, бывшего «первым министром» в Изумрудном городе во время правления Урфина.Напасть на земли добрых волшебниц Арахна побоялась, но и в других краях её встретили люди, уже привыкшие давать отпор незваным гостям: Марранызабросали её камнями из пращей;Мигуны — ранили выстрелом из пушки и она потеряла башмаки; жители Изумрудного города — оглушили валуном из катапульты; Подземные рудокопы — затравили драконами и Шестилапыми (при этом один из драконов, Ойххо, оторвал от волшебного ковра кусок, который сохранил летать), а получившие предупреждение мирныеЖевуны спрятались в лесных чащах, в результате чего колдунья со злости убила случайно оставшегося в одном из домов кота.И тогда разозлённая колдунья решила наслать на Волшебную страну самое страшное заклинание из своей книги — густой Жёлтый Туман накрыл непокорные земли. Вскоре люди и звери почувствовали на себе его губительное воздействие — их глаза наполнились слезами, а лёгкие начал разрывать жестокий кашель. Однако люди быстро научились защищаться от тумана — плотно закрывать дома, использовать очки для защиты глаз и плотные пористые листья растения рафало́о — для дыхания. Звери же ушли в области, не захваченные Жёлтым Туманом: к пещере самой Арахны, в Подземную, Жёлтую и Розовую страны.Однако Жёлтый Туман нёс не только яд, но и холод — лучи солнца не могли пробиться через его пелену. Волшебную страну ждала зима, первая за много тысяч лет. Страшила решил позвать Энни иТима, чтобы они научили шить зимнюю одежду и строить тёплые дома. Однако старый моряк Чарли Блек, гостивший в Канзасе у своих родственников, понял, что дома и одежда не в той беде — ведь волшебная зима сама по себе не кончится. Он привёз в Изумрудный город большое количество железных листов, пружин и шестерёнок, из которых Мигуны собрали гигантского железного рыцаря, управление которым поручили мастеру Леста́ру. Никто не ожидал, что Ти́лли-Ви́лли (рыцаря назвали в честь божка одного островного племени) оживёт, сделав свой первый шаг.Передвижной штаб, устроенный в фургоне, в котором Элли когда-то прилетела из Канзаса, Тилли-Вилли и отряд дуболомов, которые тянули фургон и заводили пружины железному рыцарю, отправились в поход на врага, преодолевая многочисленные препятствия и ловушки, которые устраивала им колдунья. В другой поход, через зиму, бездорожье и ядовитый воздух, под предводительством Тима вышла армия мышей, которым было поручено найти и уничтожить волшебный ковёр Арахны. Энни на обрывке волшебного ковра полетела на поиски гигантского орла Карфа́кса.Добравшись до логова Арахны, Страшила с своего волшебного ящика выследил Арахну, а Тилли-Вилли и Карфакс загнали её на утёс. Во время битвы колдунья, осознав своё поражение, с криком «Урфин был прав!» бросилась в бездонную пропасть. Гномы показали победителям волшебную книгу Арахны, Чарли Блек прочитал заклинание, которое сняло Жёлтый Туман, и сжёг эту книгу, чтобы никто больше не использовал подобное волшебство.СОВЕТУЮ ВСЕМ ПРГРАММУ "БРИФЛИ" ВСЕ БИОГРАФИИ ВЕЛИКИХ ПИСАТЕЛЕЙ+ КРАТКИЕ СЮЖЕТЫ РАССКАЗОВ РОМАНОВ И МНОГОГО ДРУГОГО
Футуризм, що зародився на початку XX століття в Італії, знайшов своїх послідовників і в українській літературі (Михайль Семенко, Гео Шкурупій, Микола Бажан). Лідером футуристів можна вважати Михайля Семенка, який теоретично обґрунтував ідейно-естетичні основи новонародженого українського футуризму. Заявивши про спалення свого "Кобзаря", Семенко ніби кинув виклик суспільству, проте не тим, що він не шанує Шевченка, а тим, що він протестує проти створення кумирів. Становлення нового напрямку було досить складним із декількох причин. По-перше, футуризм намагався освоїти насамперед міський урбанізований світ, тому у поезіях футуристів помітне було майже обожнювання техніки, захоплення величчю індустріального виробництва, особливо процесом роботи в цехах. Відповідно з'являються у творах незвично побудовані слова, щоб передати звуки й запахи міста, наприклад: життєдать, життєбензин, життєрух. По-друге, у футуристів ідеологія панувала над естетикою, саме ідеологія вносила деструкцію, оскільки був негативізм до досягнень цивілізації та культури.
Експерименти в поезії 20-х років спонукають Михайля Семенка до переосмислення суспільних процесів, і він пише вірш "За ". Твір написано білим віршем, у ньому звучить заклик полишити буденні справи й вирушити на Батиєву гору, погуляти по "сніго-білому полю" (незвичайне поєднання слів). Автор намагається примирити людей у їхньому протистоянні, позбавити їх почуття відрази й ненависті: "Будьте ж такі добрі, не дивіться, як на звірів, на нас..." Поет сподівається, що чудовий краєвид Батиєвої гори сприятиме цьому.
Ліричний герой поезії "Бажання" сповнений прагнення "перевернути світ" і "поставити все догори ногами": стягнути з небозводу місяця, подарувати зорі дітям, а барви весни — служниці Маші. Проте ці бажання нездійсненні, бо складно боротися з природою, що диктує свої правила і має свої закони розвитку.
Твір "Місто", що складається з одного речення, позбавленого будь-яких внутрішніх розділових знаків, є взірцем урбаністичної поезії Михайля Семенка. Місто для нього — центр поезії. Автор зачаровано фіксує різноманітні образи — звукові ("блимно і крапно"), зорові ("блиск лініями", "міняться силуетами"), абстрактні ("диференційована геометрія химерних кутів і будов"). Водночас поет ніби "нанизує" ряд дієслівних форм: "сунуть лізуть повзуть пересовуються", "міняться", "вирізують", "закріплюються". Через просторову асоціацію виникає образ багатоголосого, неспокійного міста, що живе, розвивається, змінюється у своїй архітектурі.
Будучи футуристом, Семенко пережив складні етапи розвитку цього літературного процесу в Україні: кверофутуризм, панфутуризм з різними його модифікаціями на кшталт "Аспанфуту" (Асоціація панфутуристів), "Комун культу" (Комуністична культура) тощо. На жаль, творчість Михайля Семенка, що яскраво засяяла в українській літературі, несподівано згасла. Футуризм, як і інші літературні напрямки, діюча влада вважала шкідливим і антирадянським, усі митці мусили творити в одному напрямку, що називався "соціалістичний реалізм". Спроби писати за вимогами цього стилю не надихнули поета, він повертається до своїх ідеалів, чого комуністичні ідеологи йому не подарували, як і багатьом представникам українського авангардизму, у 1937 році Михайль Семенко був звинувачений у контрреволюційній і терористичній діяльності, і після тортур засуджений до розстрілу.
Футуризм, що зародився на початку XX століття в Італії, знайшов своїх послідовників і в українській літературі (Михайль Семенко, Гео Шкурупій, Микола Бажан). Лідером футуристів можна вважати Михайля Семенка, який теоретично обґрунтував ідейно-естетичні основи новонародженого українського футуризму. Заявивши про спалення свого "Кобзаря", Семенко ніби кинув виклик суспільству, проте не тим, що він не шанує Шевченка, а тим, що він протестує проти створення кумирів. Становлення нового напрямку було досить складним із декількох причин. По-перше, футуризм намагався освоїти насамперед міський урбанізований світ, тому у поезіях футуристів помітне було майже обожнювання техніки, захоплення величчю індустріального виробництва, особливо процесом роботи в цехах. Відповідно з'являються у творах незвично побудовані слова, щоб передати звуки й запахи міста, наприклад: життєдать, життєбензин, життєрух. По-друге, у футуристів ідеологія панувала над естетикою, саме ідеологія вносила деструкцію, оскільки був негативізм до досягнень цивілізації та культури.
Експерименти в поезії 20-х років спонукають Михайля Семенка до переосмислення суспільних процесів, і він пише вірш "За ". Твір написано білим віршем, у ньому звучить заклик полишити буденні справи й вирушити на Батиєву гору, погуляти по "сніго-білому полю" (незвичайне поєднання слів). Автор намагається примирити людей у їхньому протистоянні, позбавити їх почуття відрази й ненависті: "Будьте ж такі добрі, не дивіться, як на звірів, на нас..." Поет сподівається, що чудовий краєвид Батиєвої гори сприятиме цьому.
Ліричний герой поезії "Бажання" сповнений прагнення "перевернути світ" і "поставити все догори ногами": стягнути з небозводу місяця, подарувати зорі дітям, а барви весни — служниці Маші. Проте ці бажання нездійсненні, бо складно боротися з природою, що диктує свої правила і має свої закони розвитку.
Твір "Місто", що складається з одного речення, позбавленого будь-яких внутрішніх розділових знаків, є взірцем урбаністичної поезії Михайля Семенка. Місто для нього — центр поезії. Автор зачаровано фіксує різноманітні образи — звукові ("блимно і крапно"), зорові ("блиск лініями", "міняться силуетами"), абстрактні ("диференційована геометрія химерних кутів і будов"). Водночас поет ніби "нанизує" ряд дієслівних форм: "сунуть лізуть повзуть пересовуються", "міняться", "вирізують", "закріплюються". Через просторову асоціацію виникає образ багатоголосого, неспокійного міста, що живе, розвивається, змінюється у своїй архітектурі.
Будучи футуристом, Семенко пережив складні етапи розвитку цього літературного процесу в Україні: кверофутуризм, панфутуризм з різними його модифікаціями на кшталт "Аспанфуту" (Асоціація панфутуристів), "Комун культу" (Комуністична культура) тощо. На жаль, творчість Михайля Семенка, що яскраво засяяла в українській літературі, несподівано згасла. Футуризм, як і інші літературні напрямки, діюча влада вважала шкідливим і антирадянським, усі митці мусили творити в одному напрямку, що називався "соціалістичний реалізм". Спроби писати за вимогами цього стилю не надихнули поета, він повертається до своїх ідеалів, чого комуністичні ідеологи йому не подарували, як і багатьом представникам українського авангардизму, у 1937 році Михайль Семенко був звинувачений у контрреволюційній і терористичній діяльності, і після тортур засуджений до розстрілу.