Эзоп, древнегреческий баснописец, жил предположительно в VI веке до н. э. Он считается основоположником басни как литературного жанра. Сюжеты его басен пересказывали многие писатели, среди которых француз Жан де Лафонтен и русский Иван Андреевич Крылов.
Басню Эзопа "Лисица и виноградная лоза" пересказали оба эти баснописца.
Басня И.А. Крылова "Лисица и виноград" известна буквально каждому.
Сюжет у Эзопа и Крылова один и тот же. Голодная лиса видит виноград, но не может до него добраться. Уходя, лиса говорит, что виноград еще зеленый.
Но между баснями этих двух авторов имеются различия.
У Эзопа басня короткая и написана прозой. Басня Крылова - в стихах.
Эзоп дает мало деталей. например, о лисе Эзоп говорит только то, что она голодная. Он не описывает ее. Крылов же детально описывает, как лисе хочется съесть виноград, как заманчиво выглядят грозди.
Эзоп завершает свою басню моралью: "Так и у людей: иные не могут добиться успеха по причине того, что сил нет, а винят в этом обстоятельства." В басне Крылова четко прописанной морали нет. (Это так называемая скрытая мораль. Читателям предлагается сделать вывод самим).
Перше. При звернення до людини, ми зазвичай вживаємо слова "товаришу, пане, леді, міс". Таким чином ми висловлюємо повагу до співрозмовника, але можемо і не вимовляти ці слова. В Японії також існує подібна схема. Це поважний суфікс - САН. Але на відміну від Європи, де ми можемо не вживати слова ввічливості, в країні висхідного сонця, не вживання суфікса сан разі звернення до людини, може досить вороже налаштувати його по відношенню до вас. В епоху самураїв за таку зневагу, вам могли відразу відрубати голову. Але заспокою, цей суфікс зовсім не обов'язковий до людей, яких ви добре знаєте: друзям, подругам. Така форма ввічливості наклалася у часи феодалізму і вона дуже тонка. Вашу мову в Японії треба весь час коригувати залежно від статі, віку і особливо, положення вашого співрозмовника. Тепер про правила поведінки. Японці вітають один одного поклонами. Поклони можуть бути як простим кивком голови, так і глибоким поклоном - до 90 градусів. Все залежить від соціального статусу людини, яку Ви вітаєте. Наприклад, якщо доводиться вітати якого-небудь важливого начальника, треба постаратися, щоб Ваш уклін був трохи глибше і тривав трохи довше. Не проходьте в японський будинок у взутті. Вулична взуття знімається біля входу. Правда, для наших співвітчизників у цьому немає нічого дивного, - ми робимо те ж саме, - а ось американцям і європейцям до цього важко звикнути. Продовження цього правила: на татамі не йдуть ні в якому взутті взагалі, навіть у домашніх капцях. Саме це жорстке правило. При всій своїй терпимості до дивацтв іноземців японці не будуть робити для вас виняток. Нам не раз доводилося чути точку зору, що японці не люблять відкритого погляду в очі. Якщо Ви при розмові намагаєтеся зловити погляд японця, він ніяковіє і виявляє бажання швидше закінчити розмову. Хоча іноді самі японці кажуть, що, мовляв, якщо людина не дивиться в очі, значить щось приховує... І все-таки в більшості випадків японці спілкуються один з одним не зустрічаючись очима. Для японців пильно дивитися в очі співрозмовнику в якомусь сенсі непристойно і означає агресію в поведінці. У метро, автобусі і електричці ніхто і нікому не поступається місце - незалежно від віку і статі. Навіть якщо у вагон увійде бабуся – «божий одуванчик» , ледь переставляющая ноги, ніхто, природно, не рушить з місця. Якщо Ви з жалю все-таки поступіться місце, то цілком можливо, потрапите в комічну ситуацію, коли ця сама бабуся, відчайдушно працюючи рученятами, і відштовхуючи пасажирів, піде за Вами і буде дякувати, дякувати і дякувати, як ніби Ви для неї зробив щось таке, незвичайне. Не забувайте, що в туалеті ходять в спеціальних тапочках. Ці тапочки стоять біля дверей в туалет, там ви знімаєте тапочки, в яких ходите в будинку і надягаєте тапочки, в яких йдете в туалет. Там же їх знімаєте, виходячи з туалету. Не забудьте їх зняти! Інакше - хоча для вас різниця анітрохи не буде помітна - перед оточуючими японцями ви постанете в ролі самого що ні на є карикатурно дурного іноземця. Лаяти вас, правда, ніхто не буде, але повеселяться за ваш рахунок від душі. Не користуйтеся носовою хусткою. Японці користуються тонкими паперовими серветками, радимо робити і вам, тим більше, що ці паперові серветки абсолютно безкоштовно роздають на кожному перехресті. Взагалі ж краще зовсім не сякатися на публіці. За правилами гарного тону, якщо вас долає нежить, ви повинні шмигати носом до тих пір, поки не опинитеся наодинці з самим собою, і тільки тоді висякатися. Не чіпайте японців руками! Не намагайтеся з ними обійматися при зустрічі, не плескає їх по плечу, взагалі не торкайтеся до них. Єдиний дозволений фізичний контакт - рукостискання, та й то краще почекати, поки японець сам протягне вам руку. В іншому випадку обмежтеся поклонами. Японці спілкуються один з одним на відстані.
Эзоп, древнегреческий баснописец, жил предположительно в VI веке до н. э. Он считается основоположником басни как литературного жанра. Сюжеты его басен пересказывали многие писатели, среди которых француз Жан де Лафонтен и русский Иван Андреевич Крылов.
Басню Эзопа "Лисица и виноградная лоза" пересказали оба эти баснописца.
Басня И.А. Крылова "Лисица и виноград" известна буквально каждому.
Сюжет у Эзопа и Крылова один и тот же. Голодная лиса видит виноград, но не может до него добраться. Уходя, лиса говорит, что виноград еще зеленый.
Но между баснями этих двух авторов имеются различия.
У Эзопа басня короткая и написана прозой. Басня Крылова - в стихах.
Эзоп дает мало деталей. например, о лисе Эзоп говорит только то, что она голодная. Он не описывает ее. Крылов же детально описывает, как лисе хочется съесть виноград, как заманчиво выглядят грозди.
Эзоп завершает свою басню моралью: "Так и у людей: иные не могут добиться успеха по причине того, что сил нет, а винят в этом обстоятельства." В басне Крылова четко прописанной морали нет. (Это так называемая скрытая мораль. Читателям предлагается сделать вывод самим).