Стихотворение получило отрицательную оценку советских идеологов, и на долгое время оно и одноимённая песня (муз. М. И. Блантера) находились под запретом. Предположите (установите по дополнительным источникам), в чём была «вина» Исаковского и почему стихотворение «Враги сожгли родную хату..» вернулось к читателям и слушателям.
Людські почуття… Дрібні вони чи високі, але вони керують людиною та її вчинками. Самі почуття дають духовну поживу людині, збагачують її чи принижують. Адже і велич людини вимірюється не зростом і статурою, а силою її почуттів. І навіть почуття власної значимості і людської гідності властиві, на жаль, не всім людям.
Але варто віддати належне епосі Відродження, яка збагатила людину такими шедеврами, які висвітили справжню силу людських почуттів.
Розглядаючи твори Вільяма Шекспіра, розумієш, якою глибиною думки керувався драматург, зображуючи людські почуття. Здається, що сам він міг проникнутися почуттями своїх героїв. І герої вони не за назвою, а через надзвичайну силу, яку їм дано автором. Але кожний персонаж Шекспіра сприймається у нерозривній єдності зі своєю епохою. Здається, що для трагедії «Ромео і Джульєта» було достатньо самих лише почуттів, але автор зобразив і місто-державу Верону, і протиборство сімей, і вуличні бої, і бали, і молодіжні вечірки.
Але герої Шекспіра, незалежно від місця і часу,- це його сучасники. Навіть образи античних персонажів несуть відбиток епохи Відродження. І цей відбиток проявляється саме у почуттях. Хоча корені конфліктів, в яких перебувають герої, є соціальними, проте трагедії цих героїв суто людські. Людська велич - у вічному протиріччі з людськими вадами і недоліками. Хіба що Макбета можна зарахувати до злодіїв, а всі останні - просто люди. Але важливо, що тягар, який лежить на душі у кожного персонажа, він несе по-своєму.
В Послании Восточных патриархов о православной вере о первородном грехе сказано следующее: «А бременем и следствиями падения мы называем не самый грех (как-то: нечестие, богохульство, убийство, ненависть, и все прочее, происходящее от злого человеческого сердца), но удобопреклонность ко греху … Хотя слово “грех” употребляется здесь в переносном смысле и свидетельствует о болезненном состоянии человеческой природы, но не означает какой-либо нашей личной виновности. Мы виновны за свои личные грехи и ту греховную страстность, которая возникает в нас за невоздержание наше»
Объяснение: