За своє нетривале життя, яке тривало всього 27 років, Богдан-Ігор Антонич зміг вписати своє ім’я в історію української літератури. Народився він на території тодішньої Австро-Угорщини в сім’ї греко-католицького священика, але пізніше сім’я переїхала у Львів, де майбутній поет навчався і багато спілкувався з україномовною інтелігенцією. Саме завдяки цьому він і почав творити українською мовою.
Втім, поетичне зародження автора не можна назвати легким і простим. Його першою і рідною мовою була польська, тому твори українською мовою
йому давалися з досить великими труднощами. При їх аналізі добре помітно далеко не ідеальне володіння автором українською мовою, а також недоліки в тематиці. Такі труднощі спочатку роблять його подальший зліт у галузі поезії ще більш дивним – уже незабаром автор почав видавати дійсно гарні вірші. Першим надрукованим його твором стала збірка “Привітання життя”, у ній автор прагнув піднести новий стиль написання віршів, в деяких випадках це виходило, а в деяких ні.
Його спроба зробити поезію пісенною і мелодійною пізніше їм самим була визнана неефективною. Деякі особливості романтизму і тяги до душевного
ідеалу також притаманні цій збірці.
Констатувати формування остаточного, оформленого і гарного стилю можна по другій збірці автора під назвою “Три перстні”. Великої уваги в творах збірки приділено описами природи, які були запозичені автором зі спогадів про його юність. Водночас помітна і частка саморефлексії поета. Він дещо шкодує про своє покликання, поетичне мистецтво позначає як прокляття, що відрізало його самого від природи і власної юності. Для збірки характерні два види творів: більш великі за обсягом розповіді-елегії і менші мініатюри.
Обидва ці види творів наділені своїми цікавими особливостями і захоплюють під час прочитання.
Для третьої і останньої збірки Богдана-Ігоря Антонича “Книга лева” характерно навіть більш глибоке ставлення до природи. У ній автор не тільки захоплюється красою навколишньої природи, а й поетичними образами пояснює возз’єднання між природою, людським розумом і духом. У деяких творах збірки автор настільки захоплюється порівнюванням людини і рослинності, що людина у нього просто втрачає власну індивідуальність і зливається з природою воєдино.
Серед українських поетів було досить багато цікавих діячів. На перших порах існування СРСР творча спадщина автора ніде не з’являлася і було забороненою. Лише пізніше з ним змогли ознайомитися любителі української літератури.
Не можна сказати, що Богдан-Ігор Антонич є популярним поетом сьогодні, але його творчість справді заслуговує ретельної уваги і вивчення.
Символы в романе: портрет, книга Гюисманса «Наоборот», различные вещи, которые коллекционирует Дориан. Вся символика романа, так или иначе, связана с искусством.
Завязка романа связана с портретом: Разговор с лордом Генри заставляет Дориана Грея задуматься о быстротечности красоты, и, глядя на свой портрет герой восклицает: «Если бы портрет, менялся, а я мог всегда оставаться таким, как сейчас!».
Портрет – символ искусства, символ его неподвластности времени, превосходства над жизнью, в которой все преходящее.
В заброшенном углу хранится когда-то написанный Бэзилом портрет Дориана Грея; в то время как герой сохраняет свою красоту, на портрете отражаются пугающие следы его недостойной жизни.
В конце романа, Дориан бросается на портрет с ножом и начинает его кромсать. (с) «С портрета смотрела его душа и призывала его к ответу». Финал романа – сцена открывающаяся перед слугами Дориана: «Войдя в комнату, они увидели на стене великолепный портрет своего хозяина во всем блеске его дивной молодости и красоты. А на полу с ножом в груди лежал мертвый человек во фраке. Лицо у него было морщинистое, увядшее, отталкивающее. И только по кольцам на руках слуги узнали, кто это».
Мысль о том, что жизнь может быть губительна для искусства, иллюстрирует судьба Сибилы Вэйн. Она прекрасно играла, творила на сцене, пока ею не овладела любовь к Дориану. Реальные чувства оказались сильнее образов, созданных искусством, затмили их.
Книга, которую дарит Дориану Лорд Генри: в романе автор не называет наименование книги, но подразумевается «Наоборот» Гюисманса (1884) - книга о человеке, решившим испытать самые изощренные наслаждения. После чтения книги Дориан «все сильнее влюбляется в свою красоту и с большим наслаждением наблюдает разложение своей души»; (о книге: «казалось, тяжёлый запах курений поднимался от её страниц и дурманил мозг»). После он обвинит во всех своих грехах эту книгу. Дориан никогда не признает своих ошибок, сваливает все на книгу, на Бэзила и т.д.
«Вещи-символы». Дориан собирает драгоценности, антиквариат, носит модную одежду. Таким образом, он смотрит на мир сквозь искусство. Он даже собирает религиозную одежду, хотя сам неверующий – только потому, что она представляет для него интерес как искусство.
Для героев романа искусство имеет превосходство над жизнью. Пример: Генри о самоубийстве Сибилы: «Как бы я плакал, если бы прочел о ее смерти в каком-нибудь романе».
За своє нетривале життя, яке тривало всього 27 років, Богдан-Ігор Антонич зміг вписати своє ім’я в історію української літератури. Народився він на території тодішньої Австро-Угорщини в сім’ї греко-католицького священика, але пізніше сім’я переїхала у Львів, де майбутній поет навчався і багато спілкувався з україномовною інтелігенцією. Саме завдяки цьому він і почав творити українською мовою.
Втім, поетичне зародження автора не можна назвати легким і простим. Його першою і рідною мовою була польська, тому твори українською мовою
йому давалися з досить великими труднощами. При їх аналізі добре помітно далеко не ідеальне володіння автором українською мовою, а також недоліки в тематиці. Такі труднощі спочатку роблять його подальший зліт у галузі поезії ще більш дивним – уже незабаром автор почав видавати дійсно гарні вірші. Першим надрукованим його твором стала збірка “Привітання життя”, у ній автор прагнув піднести новий стиль написання віршів, в деяких випадках це виходило, а в деяких ні.
Його спроба зробити поезію пісенною і мелодійною пізніше їм самим була визнана неефективною. Деякі особливості романтизму і тяги до душевного
ідеалу також притаманні цій збірці.
Констатувати формування остаточного, оформленого і гарного стилю можна по другій збірці автора під назвою “Три перстні”. Великої уваги в творах збірки приділено описами природи, які були запозичені автором зі спогадів про його юність. Водночас помітна і частка саморефлексії поета. Він дещо шкодує про своє покликання, поетичне мистецтво позначає як прокляття, що відрізало його самого від природи і власної юності. Для збірки характерні два види творів: більш великі за обсягом розповіді-елегії і менші мініатюри.
Обидва ці види творів наділені своїми цікавими особливостями і захоплюють під час прочитання.
Для третьої і останньої збірки Богдана-Ігоря Антонича “Книга лева” характерно навіть більш глибоке ставлення до природи. У ній автор не тільки захоплюється красою навколишньої природи, а й поетичними образами пояснює возз’єднання між природою, людським розумом і духом. У деяких творах збірки автор настільки захоплюється порівнюванням людини і рослинності, що людина у нього просто втрачає власну індивідуальність і зливається з природою воєдино.
Серед українських поетів було досить багато цікавих діячів. На перших порах існування СРСР творча спадщина автора ніде не з’являлася і було забороненою. Лише пізніше з ним змогли ознайомитися любителі української літератури.
Не можна сказати, що Богдан-Ігор Антонич є популярним поетом сьогодні, але його творчість справді заслуговує ретельної уваги і вивчення.
Символы в романе: портрет, книга Гюисманса «Наоборот», различные вещи, которые коллекционирует Дориан. Вся символика романа, так или иначе, связана с искусством.
Завязка романа связана с портретом: Разговор с лордом Генри заставляет Дориана Грея задуматься о быстротечности красоты, и, глядя на свой портрет герой восклицает: «Если бы портрет, менялся, а я мог всегда оставаться таким, как сейчас!».
Портрет – символ искусства, символ его неподвластности времени, превосходства над жизнью, в которой все преходящее.
В заброшенном углу хранится когда-то написанный Бэзилом портрет Дориана Грея; в то время как герой сохраняет свою красоту, на портрете отражаются пугающие следы его недостойной жизни.
В конце романа, Дориан бросается на портрет с ножом и начинает его кромсать. (с) «С портрета смотрела его душа и призывала его к ответу». Финал романа – сцена открывающаяся перед слугами Дориана: «Войдя в комнату, они увидели на стене великолепный портрет своего хозяина во всем блеске его дивной молодости и красоты. А на полу с ножом в груди лежал мертвый человек во фраке. Лицо у него было морщинистое, увядшее, отталкивающее. И только по кольцам на руках слуги узнали, кто это».
Мысль о том, что жизнь может быть губительна для искусства, иллюстрирует судьба Сибилы Вэйн. Она прекрасно играла, творила на сцене, пока ею не овладела любовь к Дориану. Реальные чувства оказались сильнее образов, созданных искусством, затмили их.
Книга, которую дарит Дориану Лорд Генри: в романе автор не называет наименование книги, но подразумевается «Наоборот» Гюисманса (1884) - книга о человеке, решившим испытать самые изощренные наслаждения. После чтения книги Дориан «все сильнее влюбляется в свою красоту и с большим наслаждением наблюдает разложение своей души»; (о книге: «казалось, тяжёлый запах курений поднимался от её страниц и дурманил мозг»). После он обвинит во всех своих грехах эту книгу. Дориан никогда не признает своих ошибок, сваливает все на книгу, на Бэзила и т.д.
«Вещи-символы». Дориан собирает драгоценности, антиквариат, носит модную одежду. Таким образом, он смотрит на мир сквозь искусство. Он даже собирает религиозную одежду, хотя сам неверующий – только потому, что она представляет для него интерес как искусство.
Для героев романа искусство имеет превосходство над жизнью. Пример: Генри о самоубийстве Сибилы: «Как бы я плакал, если бы прочел о ее смерти в каком-нибудь романе».