Пояснення:Народився 10 (23) листопада 1908 року в Києві в сім'ї актора-естрадника[6] Миколи Петровича Носова та Варвари Петрівни Носової, окрім нього, у родині ще були брати Петро (старший) та Борис (молодший) і молодша сестра Лариса. Дитинство провів в Ірпені. Потім родина мешкала на вулицях Глибочицькій, Борщагівській та на Маріїнсько-Благовіщенській (тепер Саксаганського), 86. З 1915 по 1923 роки навчався в київській приватній гімназії Стельмашенка (згодом 9-а гімназія, трудова школа). З 1923 року родина знову мешкала в Ірпені. Навчався у вечірній робітничій школі. У 1927—1929 вчився в Київському художньому інституті, звідки перевівся в Московський інститут кінематографії (закінчив у 1932). У 1932—1951 — режисер-постановник мультиплікаційних, науково-популярних та навчальних фільмів (у тому числі для Червоної Армії, заслуживши цим у 1943 орден Червоної Зірки).
Почав публікувати оповідання у 1938 («Витівники», «Живий капелюх», «Огірки», «Чудові штани», «Мишкова каша», «Городники», «Фантазери» та ін., які друкувалися головним чином у дитячому журналі «Мурзілка» і згодом склали основу першої збірки Носова «Тук-тук-тук», 1945). Носов увів до дитячої літератури нового героя — наївного і розсудливого, пустотливого і допитливого непосиду, який увесь час прагне щось робити, але постійно потрапляє в незвичайні, часто комічні ситуації.
Особливо широку популярність завоювали його повісті для підлітків «Весела сімейка» (1949), «Щоденник Миколки Синіцина» (1950), «Вітя Малєєв в школі й удома» (1951; Сталінська премія, 1952).
Довготривалу популярність і любов читачів здобули його казкові твори про Незнайка. Перше з них — казка «Гвинтик, Шпунтик і пилосос». Надалі герой з'явився в знаменитій трилогії, що складається з романів-казок «Пригоди Незнайка і його товаришів» (1953—1954), «Незнайко в Сонячному місті» (1958) і «Незнайко на Місяці» (1964—1965; Державна премія РРФСР ім. Н. К. Крупської, 1969).
Автобіографічний твір письменника — «Повість про мого друга Ігоря» (1971—1972), написана у формі щоденникових записів з життя дідуся й онука (1-а ч. — «Між роком і двома», 2-а ч. — «Від двох до двох з половиною років») і мемуарна повість «Таємниця на дні колодязя» (1977; два її первісних варіанти — «Повість про дитинство» і «Все попереду», обидві 1976).
У 2018 році у Святошинському районі Києва нова вулиця була названа на честь Миколи Носова[7].
Реальность и фантастика в сказе. Честность, добросовестность, трудолюбие и талант главного героя Беседа — Что фантастично, что реально в этом сказе? Реально крепостное право, реальна работа горняков до изнеможения («Этот и вовсе изробленный»), трусливые и жестокие приказчики и надзиратели Бажов описывает домашнее хозяйство рабочих и тяжелые условия труда в забое. Фантастична встреча с Хозяйкой Медной горы, ее превращение в ящерицу, путешествие Степана в глубь горы в забое волшебных ящерок. — Что предложила сделать Малахитница Степану? Что понравилось Хозяйке в Степане Петровиче? Хозяйке Медной горы понравилось в Степане Петровиче то, что он не показал виду, что испугался, когда увидел Хозяйку, смело разговаривал с ней. Ему было «стыдно перед девкой хвастуном себя оказать», и он выполнил обещание, сказал приказчику, что Хозяйка велела. Когда Хозяйка Медной горы привела его свои богатства показывать, он «не обзарился» на эти богатства, «не променял свою Настеньку на каменну девку». — Как исполнила Хозяйка свои обещания? Когда Степана приковали в забое, она подбрасывала ему хороший малахит освободиться из крепостного состояния, затем найти нужные глыбы для столбов. — Как закончилась жизнь Степана? — Какими словами вы можете охарактеризовать Степана? Ученики назовут Степана честным, смелым, трудолюбивым, гордым, верным, хорошим мастером, человеком с чистой душой. Может быть, именно поэтому полюбила его Медной горы Хозяйка.
Відповідь:
Пояснення:Народився 10 (23) листопада 1908 року в Києві в сім'ї актора-естрадника[6] Миколи Петровича Носова та Варвари Петрівни Носової, окрім нього, у родині ще були брати Петро (старший) та Борис (молодший) і молодша сестра Лариса. Дитинство провів в Ірпені. Потім родина мешкала на вулицях Глибочицькій, Борщагівській та на Маріїнсько-Благовіщенській (тепер Саксаганського), 86. З 1915 по 1923 роки навчався в київській приватній гімназії Стельмашенка (згодом 9-а гімназія, трудова школа). З 1923 року родина знову мешкала в Ірпені. Навчався у вечірній робітничій школі. У 1927—1929 вчився в Київському художньому інституті, звідки перевівся в Московський інститут кінематографії (закінчив у 1932). У 1932—1951 — режисер-постановник мультиплікаційних, науково-популярних та навчальних фільмів (у тому числі для Червоної Армії, заслуживши цим у 1943 орден Червоної Зірки).
Почав публікувати оповідання у 1938 («Витівники», «Живий капелюх», «Огірки», «Чудові штани», «Мишкова каша», «Городники», «Фантазери» та ін., які друкувалися головним чином у дитячому журналі «Мурзілка» і згодом склали основу першої збірки Носова «Тук-тук-тук», 1945). Носов увів до дитячої літератури нового героя — наївного і розсудливого, пустотливого і допитливого непосиду, який увесь час прагне щось робити, але постійно потрапляє в незвичайні, часто комічні ситуації.
Особливо широку популярність завоювали його повісті для підлітків «Весела сімейка» (1949), «Щоденник Миколки Синіцина» (1950), «Вітя Малєєв в школі й удома» (1951; Сталінська премія, 1952).
Довготривалу популярність і любов читачів здобули його казкові твори про Незнайка. Перше з них — казка «Гвинтик, Шпунтик і пилосос». Надалі герой з'явився в знаменитій трилогії, що складається з романів-казок «Пригоди Незнайка і його товаришів» (1953—1954), «Незнайко в Сонячному місті» (1958) і «Незнайко на Місяці» (1964—1965; Державна премія РРФСР ім. Н. К. Крупської, 1969).
Автобіографічний твір письменника — «Повість про мого друга Ігоря» (1971—1972), написана у формі щоденникових записів з життя дідуся й онука (1-а ч. — «Між роком і двома», 2-а ч. — «Від двох до двох з половиною років») і мемуарна повість «Таємниця на дні колодязя» (1977; два її первісних варіанти — «Повість про дитинство» і «Все попереду», обидві 1976).
У 2018 році у Святошинському районі Києва нова вулиця була названа на честь Миколи Носова[7].
Беседа
— Что фантастично, что реально в этом сказе?
Реально крепостное право, реальна работа горняков до изнеможения («Этот и вовсе изробленный»), трусливые и жестокие приказчики и надзиратели Бажов описывает домашнее хозяйство рабочих и тяжелые условия труда в забое.
Фантастична встреча с Хозяйкой Медной горы, ее превращение в ящерицу, путешествие Степана в глубь горы в забое волшебных ящерок.
— Что предложила сделать Малахитница Степану? Что понравилось Хозяйке в Степане Петровиче? Хозяйке Медной горы понравилось в Степане Петровиче то, что он не показал виду, что испугался, когда увидел Хозяйку, смело разговаривал с ней. Ему было «стыдно перед девкой хвастуном себя оказать», и он выполнил обещание, сказал приказчику, что Хозяйка велела. Когда Хозяйка Медной горы привела его свои богатства показывать, он «не обзарился» на эти богатства, «не променял свою Настеньку на каменну девку».
— Как исполнила Хозяйка свои обещания?
Когда Степана приковали в забое, она подбрасывала ему хороший малахит освободиться из крепостного состояния, затем найти нужные глыбы для столбов.
— Как закончилась жизнь Степана?
— Какими словами вы можете охарактеризовать Степана?
Ученики назовут Степана честным, смелым, трудолюбивым, гордым, верным, хорошим мастером, человеком с чистой душой. Может быть, именно поэтому полюбила его Медной горы Хозяйка.