Тестова перевірка знань за твором «Фах» Айзека Азімова
1)Джорж Плейтен, герой твору А. Азімова «Фах», утік з Інтернату, щоб:
А) побувати на олімпіаді;
Б) побачити кохану дівчину;
В) до своїй родині матеріально;
Г) уникнути покарання.
2. Джорж Плейтен, герой твору А. Азімова «Фах», відрізнявся від своїх однолітків тим, що:
А) був дуже сильним, займався спортом;
Б) володів телепатією;
В) читав книги, займався самоосвітою;
Г) був вихідцем з іншої планети.
3. Ким мріяв стати Джордж Плейтен?
А) програмістом;
Б) економістом;
В) машиністом;
Г) юристом.
4. На який місяць припадає день Освіти?
А) серпень;
Б) травень;
В) вересень;
Г) листопад.
5. Яка тема завжди була предметом суперечки між Джорджем і коротуном Тревіліаном?
А) майбутнього людства;
Б) вибір книги;
В) вибір фаху;
Г) майбутнього освіти.
6. Де саме … «про Джорджа піклувалися. Його оточили увагою і ставилися до нього добре»?
А) вдома;
Б) в Інтернаті;
В) в Сан-Франциско;
Г) у родичів.
7. Що спричинило невдачу Тревіліана, який не отримав права потрапити на одну із планет Галактики?
А) не читання книжок;
Б) його самовпевненість;
В) навчання за старими стрічками;
Г) небажання вчитися.
8. Про побачення з якою особою по Джордж?
А) з новіанином;
Б) з лікарем;
В) з викладачем;
Г) з дівчиною.
9. Що потрібно, на думку Джорджа, щоб іти в ногу з науково-технічним прогресом?
А) вчитися по стрічках;
Б) вчитися самостійно;
В) вірити в себе;
Г) багато читати.
10. Як, за А. Азімовим, точно звуться Інтернати для недоуків?
А) академія вищої освіти;
Б) інститут вищої освіти;
В) школа вищої освіти;
Г) університет вищої освіти.
11. Хто повинен сам про себе сказати: «Я можу творити і творитиму, хочете ви цього чи ні»?
А) знаюча і розумна людина;
Б) освічена людина;
В) творча людина;
Г) впевнена у собі людина.
12. Джорж Плейтен, герой твору А. Азімова «Фах», вів діалог з представниками планети Новія про:
А) систему професіональної освіти;
Б) недоліки медичної системи;
В) обмеження його прав і свобод;
Г) про значення дружби для згуртування суспільства.
Зделайте будь-ласка
Умоляю
ответ:Рыжуха услышала от старшей подруги, что когда-то люди любили лошадей, и тем жилось хорошо.
И вот она с у рассказчика, правда ли это. А человек не смог ей ответить искренне и отделался общими словами.
Не захотел расстраивать лошадь, трудно ему было признать правду о временах. Трудно и горько, ведь действительно когда-то лошадей уважали, холили в каждом селе.
Это не совсем обман он ушел от ответа -- и не из злых побуждений, а скорее из жалости.
Но доверие Рыжухи он действительно потерял -- больше она не будет обращаться к нему с во идущими от сердца...
И все же это назвать сложно, ведь автор сам переживает не меньше самой Рыжухи за нынешнюю тяжелую, бес жизнь лошадей!
Объяснение:
Так уж получилось в общественном раскладе поколений, что живущие сегодня люди могут реально судить, что стояло за взглядами на жизнь и общество двух противоположных героев пьесы А. П. Чехова «Вишневый сад» — Лопахина и Трофимова. Каким представлялся им завтрашний день Отечества? И что получилось? В пьесе передана атмосфера разброда, нечеткости желаний. В доме помещицы Раневской только купец и бывший учитель ее утонувшего сына Гриши, Петя Трофимов, уверены в себе и, кажется, знают, что следует им делать в жизни.
Лопахин «одалживает» деньги хозяевам имения и предлагает им продать вишневый сад под дачи, видя в этом единственный выход из создавшегося положения. Он считает, что нет смысла содержать сад только для красоты. К тому же это невыгодно: такое количество вишни трудно продать.
Лопахин и Трофимов намечают каждый свой путь в жизни. Роль Лопахина — центральная. Лопахин — купец, но порядочный человек во всех смыслах. Он хочет стать лучше, чище, умнее, мечтает: «Мы сами должны быть великанами». Трофимов называет Лопахина будущим миллионером и «хищным зверем, который съедает все на своем пути». Сам Трофимов предчувствует счастье в далеком будущем и зовет идти дорогой непрерывного труда, дорогой исканий и страданий. Намеченные жизненные дороги не для хозяев вишневого сада. Они остаются на прежнем распутье.
Лопахин не может понять скрытых страданий этих взрослых детей — Гаева и Раневской, их наивную бес и упрямую непрактичность. Мы видим уходящее поколение и не испытываем особого сожаления по поводу их ухода. Правда, в пьесе есть еще молодое поколение. Но у молодых людей пока одни слова. В то время как топор Лопахина уже стучит по вишневым деревьям...