Петр Гринев — главное действующее лицо повести А. С. Пушкина «Капитанская дочка» . Перед читателем проходит весь жизненный путь главного героя, становление его личности, раскрывается его отношение к происходящим событиям, участником которых он является.
Доброта матери и простота быта семьи Гриневых развили в Петруше мягкость и даже чувствительность. Он горит желанием отправиться в Семеновский полк, куда приписан с рождения, но мечтам о петербуржской жизни не суждено сбыться — отец решает отправить сына в Оренбург.
И вот Гринев в Белогорской крепости. Вместо грозных, неприступных бастионов — деревушка, окруженная бревенчатым забором, с избами, крытыми соломой. Вместо строгого сердитого начальника — комендант, вышедший на учение в колпаке и халате, Вместо храброго войска — престарелые инвалиды. Вместо смертоносного оружия — старенькая, забитая мусором пушка. Жизнь в Белогорской крепости открывает перед юношей красоту жизни простых добрых людей, рождает радость общения с ними. «Другого общества в крепости не было; но я другого и не желал» , — вспоминает Гринев, автор записок. Не военная служба, не смотры и парады привлекают молодого офицера, а беседы с милыми, простыми людьми, занятия литературой, любовные переживания. Именно здесь, в «бого крепости» , в обстановке патриархального быта крепнут лучшие задатки Петра Гринева. Молодой человек полюбил дочь коменданта крепости Машу Миронову. Вера в ее чувства, искренность и честность стали причиной дуэли между Гриневым и Швабриным: Швабрин посмел посмеяться над чувствами Маши и Петра. Дуэль закончилась неудачно для главного героя. Во время выздоровления Маша ухаживала за Петром и это послужило сближению двух молодых людей. Однако, их желанию пожениться воспротивился отец Гринева, рассерженный дуэлью сына и не давший своего благословления на брак.
Тихая и размеренная жизнь обитателей далекой крепости была прервана восстанием Пугачева. Участие в боевых действиях встряхнули Петра Гринева, заставили его задуматься над смыслом человеческого существования. Честным, порядочным, благородным человеком оказался сын отставного майора, не испугался грозного вида предводителя «шайки бандитов и бунтовщиков» , посмел заступиться за свою любимую девушку, ставшую в один день сиротой. Ненависть и отвращение к жестокости и бесчеловечности, гуманность и доброта Гринева позволили ему не только сохранить свою жизнь и жизнь Маши Мироновой, но и заслужить уважение Емельяна Пугачева — руководителя восстания, мятежника, врага.
Честность, прямодушие, верность присяге, чувство долга — вот черты характера, которые приобрел Петр Гринев, находясь на службе в Белогорской крепости.
Починаючи з давніх часів, люди прагнули відрізнятись один від одного. Представники різних країн носили національні костюми, завдяки яким українця можна було легко відрізнити від німця, француза, грека тощо. Зараз одяг — більш стандартний, хоча є безліч в створити собі неповторний стиль. І це особливо стосується підлітків, адже саме в цьому віці нам хочеться виразити себе, підкреслити свою унікальність гаючи за натовпом, можна побачити абсолютно різних людей: дівчат із рожевим волоссям у широченних штанях або фарбованих блондинок у міні й чоботях на «шпильках»; юнаків у чорному, з пірсингом на обличчі або милих «лялькових» хлопчиків із пишними кучерями в майже жіночому одязі... їх помічаєш у першу чергу, бо вони виділяються на загальному тлі. А з кого ж складається решта? З «сірої маси»? Адже є люди, які, навпаки, не хочуть, щоб їх помічали, звертали на них увагу, тому намагаються злитися з іншими, бути як усі.
Звичайно, все це стосується не тільки одягу. Головне в людині — її внутрішня сутність. Оригінальність світобачення, несхожість на інших у поведінц життя, — все це є ознаками нестандартних особистостей, яких, на жаль, дуже часто не розуміють оточуючі. А те, що не розуміють, як правило, засуджують. Як наслідок — самотність, конфлікти, комплекси. Тому нерідко такі «незвичайні» люди або замикаються в собі й живуть у власному внутрішньому світі, або стають звичайними, пересічними, розуміючи, що так — легше.
Приклад особистості, яка втратила свою індивідуальність під впливом повсякденного життя, показаний на алегоричному образі білого коня Шептала в однойменному оповіданні В. Дрозда. Вирвавшись із неволі, він відчув смак свободи, радість, піднесення... Але це тривало лиш мить. Потім кінь подумав і вирішив, що таки краще залишити все як є, прикинутися сіреньким і покірненьким. Навіщо виділятися? Адже з цього ніякої користі — навпаки, самі проблеми!
Таких «шептал» зараз дуже багато в нашому суспільстві. І це породжує лицемірство, пристосуванство, байдужість до чужого горя. Як приклад: майже у кожному класі є учень, якого зневажають і дражнять «ботаніком» просто за те, що він гарно навчається, є розумнішим за інших. І більшість ніколи не заступиться за нього у випадку якогось серйозного конфлікту, тому що ніхто не хоче виділитися з натовпу і нажити собі зайвих неприємностей. На жаль, подібних прикладів можна навести багато.
Кожен із нас — по-своєму неповторний. Адже, як відомо, на світі нема абсолютно однакових людей. І, звичайно, цікавіше жити серед неординарних, яскравих особистостей, які не бояться мати власну думку, стиль, відрізнятися від інших. Тому не слід губити кращі риси свого характеру, щоб ніхто не подумав нічого зайвого. Від цього в першу чергу буде гірше нам самим!
Петр Гринев — главное действующее лицо повести А. С. Пушкина «Капитанская дочка» . Перед читателем проходит весь жизненный путь главного героя, становление его личности, раскрывается его отношение к происходящим событиям, участником которых он является.
Доброта матери и простота быта семьи Гриневых развили в Петруше мягкость и даже чувствительность. Он горит желанием отправиться в Семеновский полк, куда приписан с рождения, но мечтам о петербуржской жизни не суждено сбыться — отец решает отправить сына в Оренбург.
И вот Гринев в Белогорской крепости. Вместо грозных, неприступных бастионов — деревушка, окруженная бревенчатым забором, с избами, крытыми соломой. Вместо строгого сердитого начальника — комендант, вышедший на учение в колпаке и халате, Вместо храброго войска — престарелые инвалиды. Вместо смертоносного оружия — старенькая, забитая мусором пушка. Жизнь в Белогорской крепости открывает перед юношей красоту жизни простых добрых людей, рождает радость общения с ними. «Другого общества в крепости не было; но я другого и не желал» , — вспоминает Гринев, автор записок. Не военная служба, не смотры и парады привлекают молодого офицера, а беседы с милыми, простыми людьми, занятия литературой, любовные переживания. Именно здесь, в «бого крепости» , в обстановке патриархального быта крепнут лучшие задатки Петра Гринева. Молодой человек полюбил дочь коменданта крепости Машу Миронову. Вера в ее чувства, искренность и честность стали причиной дуэли между Гриневым и Швабриным: Швабрин посмел посмеяться над чувствами Маши и Петра. Дуэль закончилась неудачно для главного героя. Во время выздоровления Маша ухаживала за Петром и это послужило сближению двух молодых людей. Однако, их желанию пожениться воспротивился отец Гринева, рассерженный дуэлью сына и не давший своего благословления на брак.
Тихая и размеренная жизнь обитателей далекой крепости была прервана восстанием Пугачева. Участие в боевых действиях встряхнули Петра Гринева, заставили его задуматься над смыслом человеческого существования. Честным, порядочным, благородным человеком оказался сын отставного майора, не испугался грозного вида предводителя «шайки бандитов и бунтовщиков» , посмел заступиться за свою любимую девушку, ставшую в один день сиротой. Ненависть и отвращение к жестокости и бесчеловечности, гуманность и доброта Гринева позволили ему не только сохранить свою жизнь и жизнь Маши Мироновой, но и заслужить уважение Емельяна Пугачева — руководителя восстания, мятежника, врага.
Честность, прямодушие, верность присяге, чувство долга — вот черты характера, которые приобрел Петр Гринев, находясь на службе в Белогорской крепости.
Починаючи з давніх часів, люди прагнули відрізнятись один від одного. Представники різних країн носили національні костюми, завдяки яким українця можна було легко відрізнити від німця, француза, грека тощо. Зараз одяг — більш стандартний, хоча є безліч в створити собі неповторний стиль. І це особливо стосується підлітків, адже саме в цьому віці нам хочеться виразити себе, підкреслити свою унікальність гаючи за натовпом, можна побачити абсолютно різних людей: дівчат із рожевим волоссям у широченних штанях або фарбованих блондинок у міні й чоботях на «шпильках»; юнаків у чорному, з пірсингом на обличчі або милих «лялькових» хлопчиків із пишними кучерями в майже жіночому одязі... їх помічаєш у першу чергу, бо вони виділяються на загальному тлі. А з кого ж складається решта? З «сірої маси»? Адже є люди, які, навпаки, не хочуть, щоб їх помічали, звертали на них увагу, тому намагаються злитися з іншими, бути як усі.
Звичайно, все це стосується не тільки одягу. Головне в людині — її внутрішня сутність. Оригінальність світобачення, несхожість на інших у поведінц життя, — все це є ознаками нестандартних особистостей, яких, на жаль, дуже часто не розуміють оточуючі. А те, що не розуміють, як правило, засуджують. Як наслідок — самотність, конфлікти, комплекси. Тому нерідко такі «незвичайні» люди або замикаються в собі й живуть у власному внутрішньому світі, або стають звичайними, пересічними, розуміючи, що так — легше.
Приклад особистості, яка втратила свою індивідуальність під впливом повсякденного життя, показаний на алегоричному образі білого коня Шептала в однойменному оповіданні В. Дрозда. Вирвавшись із неволі, він відчув смак свободи, радість, піднесення... Але це тривало лиш мить. Потім кінь подумав і вирішив, що таки краще залишити все як є, прикинутися сіреньким і покірненьким. Навіщо виділятися? Адже з цього ніякої користі — навпаки, самі проблеми!
Таких «шептал» зараз дуже багато в нашому суспільстві. І це породжує лицемірство, пристосуванство, байдужість до чужого горя. Як приклад: майже у кожному класі є учень, якого зневажають і дражнять «ботаніком» просто за те, що він гарно навчається, є розумнішим за інших. І більшість ніколи не заступиться за нього у випадку якогось серйозного конфлікту, тому що ніхто не хоче виділитися з натовпу і нажити собі зайвих неприємностей. На жаль, подібних прикладів можна навести багато.
Кожен із нас — по-своєму неповторний. Адже, як відомо, на світі нема абсолютно однакових людей. І, звичайно, цікавіше жити серед неординарних, яскравих особистостей, які не бояться мати власну думку, стиль, відрізнятися від інших. Тому не слід губити кращі риси свого характеру, щоб ніхто не подумав нічого зайвого. Від цього в першу чергу буде гірше нам самим!