Григір Тютюник – один з тих письменників, який дійсно може зачепити читача «за живе». Ця людина з нелегкою долею, насправді є неперевершеним майстром символів і образів.У своїй новелі «ТЗЗП» автор розповідає про кохання. Про любов таку, яка вона є насправді – без улесливих приємних слів, без чудових епітетів і метафор, без щасливого кінця. . У творі йдеться мова про почуття Марфи Яркової – вже заміжньої жінки, до Михайла – свого сусіда. А він в свою чергу має власну сімю – дружину Софію і сина. Особливим і вражаючим здається те, що кожен з цього любовного трикутника знає про нелегку ситуацію, яка склалася. Проте жоден з них не переступає народної моралі.Софія як вірна дружина повністю довіряє своєму чоловікові. До того ж вона не ставиться до Марфи як до суперниці, а навпаки співчуває їй. Бо точно знає, що Михайло – людина розсудлива і принципова, тому нізащо не переступить християнські устої.Михайло є втіленням справжнього чоловіка, голови сімї. Тому він чітко усвідомлює, що ніколи не зможе зрадити і покинути власну родину. До того ж чоловік дуже мудро робить, коли не звертає уваги на Марфині нещасні почуття. Адже зайвий раз не завдає болю жінці, що страждає.А Марфа.. особисто мені її дуже жаль. Адже нерозділене кохання – тяжка ноша, яку їй довелося пронести мало через не все життя. Дещо хочеться сказати про незвичайний духовний зв'язок останніх двох. Коли Михайла під час сталінських репресій відправили до сибірського концтабору йому здавалося, що десь поряд блукає Марфина неспокійна душа. А та, в свою чергу, могла безпомилково розпізнати в який день чекати листа з «Сибіру неісходи__». Що і як повязувало цих двох людей – достеменно невідомо. Але після прочитання мене дійсно мучило те питання, яке оповідач ставить вкінці твору : чому так відчуваючи один одного вони не разом? Мабуть, логічним поясненням є ті обставини, які не дозволили героям бути разом – вік, наявність сімей.. та все ж мені хочеться схилити голову перед Михайлом. Людиною, яка не забула про моральні принципи і залишилась вірною своїй родині. На мою думку, це найважливіше у стосунках. Проте, не кожен з нас зможе бути таким же твердим у своїх переконаннях, на жаль.
Дещо хочеться сказати про незвичайний духовний зв'язок останніх двох. Коли Михайла під час сталінських репресій відправили до сибірського концтабору йому здавалося, що десь поряд блукає Марфина неспокійна душа. А та, в свою чергу, могла безпомилково розпізнати в який день чекати листа з «Сибіру неісходи__».
Що і як повязувало цих двох людей – достеменно невідомо. Але після прочитання мене дійсно мучило те питання, яке оповідач ставить вкінці твору : чому так відчуваючи один одного вони не разом? Мабуть, логічним поясненням є ті обставини, які не дозволили героям бути разом – вік, наявність сімей.. та все ж мені хочеться схилити голову перед Михайлом. Людиною, яка не забула про моральні принципи і залишилась вірною своїй родині. На мою думку, це найважливіше у стосунках. Проте, не кожен з нас зможе бути таким же твердим у своїх переконаннях, на жаль.