«Розсудливий чоловік не дозволяє іншим керувати собою, а й сам не прагне керувати іншими; він хоче, щоб всім правил один тільки розум ». Ж. Лабрюйер
Сучасна наука вивчає суспільство як складну саморозвивається систему з точки зору його структурної організації, тобто взаємини складових його основних підсистем та елементів; а також з позицій виявлення чинників соціальної динаміки через опис основних етапів, причин, форм, характеру і типів соціальних змін.
В соціальну систему входять:
· Економічна підсистема - виробничо-розподільні зв'язки і відносини (виробництва, обміну, розподілу і споживання), засновані на розподілі праці і розподілі людей в рамках соціальної структури суспільства з професійно-кастовому ознакою. У неї входять соціальні верстви (страти), стану, цехи, професії і т.д .;
· Політична соціальна підсистема - це керуюча підсистема з відповідними органами керівництва (від вождя племені до парламенту і президента республіки), політичними організаціями та громадськими об'єднаннями. В рамках цієї підсистеми також виділяють різні соціальні групи: перш за все керуючі і керовані - від державного управління до управління в родині або в первинному виробничому, навчальному колективі. Вищі «поверхи» цього управління і набувають характеру політичної підсистеми;
· Соціальна підсистема (що включає в якості підрівнів правову, релігійну, духовну та ін.) - це досить складна форма соціальних зв'язків і відносин, заснована на етнічних, демографічних, національних, культурно-освітніх, релігійних та інших зв'язках між людьми, що представляє собою природний процес формування різноманітних соціальних груп і спільнот людей. Від характеру взаємин людей всередині цих спільнот залежить соціальний клімат, стан ворожнечі або взаємодо що визначають поведінку людей в суспільстві, їх спільні або індивідуальні дії.
Всі ці три соціальні підсистеми існують не ізольовано, а взаємно доповнюють і пронизують один одного: таким чином, соціальна підсистема проникає в виробничу і керуючу сфери, і навпаки, Наприклад, один навчальний колектив можуть становити люди різних національностей, віку, статі та конфесій з проявом особливих, часом специфічних, форм внутрішнього самоврядування.
«Діяти, створювати, битися з обставинами, перемагати або бути переможеним - ось у чому вся радість, все життя здорової людини». Е. Золя
Людина набуває свої особистісні якості тільки в соціальному середовищі, тільки завдяки активній взаємодії з іншими людьми в процесі соціалізації. Самореалізація особистості в культурі відбувається завдяки її активній життєдіяльності, конкретних вчинків і комунікації із соціальним оточенням. Соціальна комунікація (спілкування) - це процес встановлення і розвитку контактів між людьми, породжуваний потребами в спільній діяльності. Завдяки соціальній комунікації людиною здійснюється індивідуальний вибір і ранжування між собою соціокультурних програм поведінки, діяльності і спілкування, формування соціальної позиції і відбудовування власного статусно-рольового набору.
Поняття соціального статусу характеризує:
1) місце людини в суспільстві;
2) його оцінку з боку інших людей (що виражається в різних показниках - авторитеті, престиж, привілеї, рівні доходів, нагороди, звання, славу і т.д.).
У кожної людини є не один, а відразу кілька статусів або їх ознак, що утворюють статусний набір індивіда. Статуси можуть бути або головними, або другорядними. Особлива роль, звичайно ж, відводиться головному статусу, який визначає основну спрямованість, зміст і характер її діяльності, стиль життя, його манеру поведінки, коло його спілкування
Сучасна наука вивчає суспільство як складну саморозвивається систему з точки зору його структурної організації, тобто взаємини складових його основних підсистем та елементів; а також з позицій виявлення чинників соціальної динаміки через опис основних етапів, причин, форм, характеру і типів соціальних змін.
В соціальну систему входять:
· Економічна підсистема - виробничо-розподільні зв'язки і відносини (виробництва, обміну, розподілу і споживання), засновані на розподілі праці і розподілі людей в рамках соціальної структури суспільства з професійно-кастовому ознакою. У неї входять соціальні верстви (страти), стану, цехи, професії і т.д .;
· Політична соціальна підсистема - це керуюча підсистема з відповідними органами керівництва (від вождя племені до парламенту і президента республіки), політичними організаціями та громадськими об'єднаннями. В рамках цієї підсистеми також виділяють різні соціальні групи: перш за все керуючі і керовані - від державного управління до управління в родині або в первинному виробничому, навчальному колективі. Вищі «поверхи» цього управління і набувають характеру політичної підсистеми;
· Соціальна підсистема (що включає в якості підрівнів правову, релігійну, духовну та ін.) - це досить складна форма соціальних зв'язків і відносин, заснована на етнічних, демографічних, національних, культурно-освітніх, релігійних та інших зв'язках між людьми, що представляє собою природний процес формування різноманітних соціальних груп і спільнот людей. Від характеру взаємин людей всередині цих спільнот залежить соціальний клімат, стан ворожнечі або взаємодо що визначають поведінку людей в суспільстві, їх спільні або індивідуальні дії.
Всі ці три соціальні підсистеми існують не ізольовано, а взаємно доповнюють і пронизують один одного: таким чином, соціальна підсистема проникає в виробничу і керуючу сфери, і навпаки, Наприклад, один навчальний колектив можуть становити люди різних національностей, віку, статі та конфесій з проявом особливих, часом специфічних, форм внутрішнього самоврядування.
«Діяти, створювати, битися з обставинами, перемагати або бути переможеним - ось у чому вся радість, все життя здорової людини». Е. Золя
Людина набуває свої особистісні якості тільки в соціальному середовищі, тільки завдяки активній взаємодії з іншими людьми в процесі соціалізації. Самореалізація особистості в культурі відбувається завдяки її активній життєдіяльності, конкретних вчинків і комунікації із соціальним оточенням. Соціальна комунікація (спілкування) - це процес встановлення і розвитку контактів між людьми, породжуваний потребами в спільній діяльності. Завдяки соціальній комунікації людиною здійснюється індивідуальний вибір і ранжування між собою соціокультурних програм поведінки, діяльності і спілкування, формування соціальної позиції і відбудовування власного статусно-рольового набору.
Поняття соціального статусу характеризує:
1) місце людини в суспільстві;
2) його оцінку з боку інших людей (що виражається в різних показниках - авторитеті, престиж, привілеї, рівні доходів, нагороди, звання, славу і т.д.).
У кожної людини є не один, а відразу кілька статусів або їх ознак, що утворюють статусний набір індивіда. Статуси можуть бути або головними, або другорядними. Особлива роль, звичайно ж, відводиться головному статусу, який визначає основну спрямованість, зміст і характер її діяльності, стиль життя, його манеру поведінки, коло його спілкування