Любов багато терпить, милосердствує, любов не заздрить, любов не підноситься, не пишається, не шукає свого, не дратується, не мислить зла, не радіє неправді, а втішається істиною, все покриває, всьому вірить, на все сподівається, все переносить. Любов ніколи не закінчується. . . Тепер є ці три: віра, надія, любов; але любов з них найбільша».
Мені здається, що сьогодні у нас з вами відбулася дуже щира і відверта розмова про любов, людяність і щастя. І я сподіваюся, ви зрозуміли, у чому полягає справжня мудрість. Здатність відмовитися від скарбу заради коханого, заради того, щоб у свято принести йому (чи їй) найбільше задоволення – ось сенс стосунків між людьми. І чим більше жертва, тим сильніше наша любов. Це мудрість нашого серця, здатного на велике, всеперемагаюче кохання.
Нелегко сказать, как живется маленькому человеку. Заслуга Андрея Платонова в том, что он показал на мир глазами пятилетнего ребенка. Это живой мир, где в каждом предмете он видит живое существо. Мир враждебный, он пугает его, потому что, оказавшись дома один, не находит никого, кто бы защитил его. Но некоторые предметы мира напоминают ему о родных и близких: о дедушке, об отце, тогда легче становится герою, он чувствует защиту. "Никита с охотой, как большой, начал работать молотком. Когда он выпрямил первый гвоздь, он увидел в нем маленького доброго человечка, улыбавшегося ему из-под своей железной шапки". Тяжело ребенку, если рядом нет взрослых. С ласковым, добрым, мудрым и заботливым отношением взрослых в мир детства входит доверие, уверенность в себе, знания и умения. Так с приходом отца Никита понял важную истину жизни. «-Тех ты выдумал, Никита, их нету, они непрочные, оттого они злые. А этого гвоздя-человека ты сам трудом сработал, он и добрый… Отец верил, что Никита останется добрым на весь свой долгий век» . Человек (и взрослый и ребёнок) преображает мир своими добрыми делами – вот истина жизни, которую понял главный герой рассказа А. Платонова.
Объяснение:
Любов багато терпить, милосердствує, любов не заздрить, любов не підноситься, не пишається, не шукає свого, не дратується, не мислить зла, не радіє неправді, а втішається істиною, все покриває, всьому вірить, на все сподівається, все переносить. Любов ніколи не закінчується. . . Тепер є ці три: віра, надія, любов; але любов з них найбільша».
Мені здається, що сьогодні у нас з вами відбулася дуже щира і відверта розмова про любов, людяність і щастя. І я сподіваюся, ви зрозуміли, у чому полягає справжня мудрість. Здатність відмовитися від скарбу заради коханого, заради того, щоб у свято принести йому (чи їй) найбільше задоволення – ось сенс стосунків між людьми. І чим більше жертва, тим сильніше наша любов. Це мудрість нашого серця, здатного на велике, всеперемагаюче кохання.
"Никита с охотой, как большой, начал работать молотком. Когда он выпрямил первый гвоздь, он увидел в нем маленького доброго человечка, улыбавшегося ему из-под своей железной шапки".
Тяжело ребенку, если рядом нет взрослых. С ласковым, добрым, мудрым и заботливым отношением взрослых в мир детства входит доверие, уверенность в себе, знания и умения. Так с приходом отца Никита понял важную истину жизни.
«-Тех ты выдумал, Никита, их нету, они непрочные, оттого они злые. А этого гвоздя-человека ты сам трудом сработал, он и добрый… Отец верил, что Никита останется добрым на весь свой долгий век» .
Человек (и взрослый и ребёнок) преображает мир своими добрыми делами – вот истина жизни, которую понял главный герой рассказа А. Платонова.