Момент щастя — миттєвий: закохані тут же розлучаються навіки, адже щастя, за Винниченком, — це «свободна воля», воля від тягаря й обов’язку, що є наслідком тривалих стосунків.
Час складається з моментів. Ми непомітно проходимо повз одні, при згадці про інші серце починає тривожно калатати, деякі запам'ятовуємо назавжди. І немає чіткого алгоритму, чому відбувається саме . так. Іноді довірливий погляд, гарячий подих, невловимий аромат, що кружляє в повітрі... Умови, місце зустрічі, твій соціальний статус — все це марнота: є лише відчуття і емоції — споконвічна загадка людства. Виникаючи у певний момент, вони по вінця сповнюють людину. Сліплять очі, заволодівають свідомістю, зачакловують волю і розум, позбавляють нас можливості говорити. А коли полум'я згасне, маємо вірогідність, шо тепло його зігріватиме нас усе життя
я прчитал (а) произведение Короленко "В дурном обществе,или дети подземелья" и познакомился (лась) с такими героями, как Валек, Маруся и Вася.
у васи умерла мама, и он жил с отцом и сестрой Соней.отец был не простым человеком- судый. у него было много денег,он может делать всё что хочет. детям своим он не уделял внимания, не игрл с ними,и как говорил Вася:
- а отец меня не любит ,он никогда не целовал меня, он нехороший.
совсем другой была жизнь Валека и Маруси. жили они бедно Маруся росла худенькой бледной болезненной девочкой. у неё никогда не было красивых платьев ленточек что было у сестры Васи- Сони Валек рассказывал о своёмотце Тыбурции, точно о товарище. отец любил своих детей заботился о них даже иногда целовал их и плакал. несмотря на такую противоположность существ. семей дети подружились .ежедневные беседы закрепляли дружбу. Васебыло приятно слышать похвалы в сторону отца, но его отец не любил и не любит его так , как Тыбурций любит своих детей.
Момент щастя — миттєвий: закохані тут же розлучаються навіки, адже щастя, за Винниченком, — це «свободна воля», воля від тягаря й обов’язку, що є наслідком тривалих стосунків.
Час складається з моментів. Ми непомітно проходимо повз одні, при згадці про інші серце починає тривожно калатати, деякі запам'ятовуємо назавжди. І немає чіткого алгоритму, чому відбувається саме . так. Іноді довірливий погляд, гарячий подих, невловимий аромат, що кружляє в повітрі... Умови, місце зустрічі, твій соціальний статус — все це марнота: є лише відчуття і емоції — споконвічна загадка людства. Виникаючи у певний момент, вони по вінця сповнюють людину. Сліплять очі, заволодівають свідомістю, зачакловують волю і розум, позбавляють нас можливості говорити. А коли полум'я згасне, маємо вірогідність, шо тепло його зігріватиме нас усе життя
я прчитал (а) произведение Короленко "В дурном обществе,или дети подземелья" и познакомился (лась) с такими героями, как Валек, Маруся и Вася.
у васи умерла мама, и он жил с отцом и сестрой Соней.отец был не простым человеком- судый. у него было много денег,он может делать всё что хочет. детям своим он не уделял внимания, не игрл с ними,и как говорил Вася:
- а отец меня не любит ,он никогда не целовал меня, он нехороший.
совсем другой была жизнь Валека и Маруси. жили они бедно Маруся росла худенькой бледной болезненной девочкой. у неё никогда не было красивых платьев ленточек что было у сестры Васи- Сони Валек рассказывал о своёмотце Тыбурции, точно о товарище. отец любил своих детей заботился о них даже иногда целовал их и плакал. несмотря на такую противоположность существ. семей дети подружились .ежедневные беседы закрепляли дружбу. Васебыло приятно слышать похвалы в сторону отца, но его отец не любил и не любит его так , как Тыбурций любит своих детей.