Рядки відомої поезії Тараса Шевченка вкарбувалися в пам’яті кожного українця. В них – туга за рідною батьківщиною, смуток від розлуки з нею, адже написаний вірш під час перебування у казематі в Санкт-Петербурзі.
Зображена у вірші ідилія – весняний вечір, щаслива сім’я сідає до столу, нехай і небагатого, але головне, разом, напевне, і є тією солодкою поетовою мрією про дім, родину, кохану дружину, дітей. І гірка нота сумніву в тому, що колись це буде.
Вишневий сад – це найбільш поширений пісенний образ, з багатою, значущою символікою. Окраса обійстя, він манить несподіванками, прохолодою літнього дня. Сад буває ознакою маєтності, достойності. У вишневому саду копає козак криниченьку, сподіваючись на зустріч із коханою дівчиною, а та розраює тугу невимовну, шукаючи милого в уявних мандрах по світу. А бурлака у відомій бурлацькій пісні заповідає поховати себе у вишневому саду.
Які тільки ситуації в ньому не відбуваються, які почуття не розкриваються, змальовані в народній творчості.
Тож не дивно, що багато поетів та письменників звертаються до цього образу – Леонід Глібов у «Квітковому весіллі», Михайло Старицький у вірші «Думка», оспівують вишневий сад у своїх поезіях Павло Тичина, Олександр Олесь, Микола Вінграновський, Кесар Білиловський та інші.
І сам Тарас Григорович неодноразово звертається до цього образу вишневого саду, вимальовуючи ніжні, проникливі рядки з багатоманіттям інтонацій, прекрасні, барвисті й повнозначні.
Вірш «Садок вишневий коло хати» належить до класики романтичної пейзажної лірики. Простими й зрозумілими словами сказано наче б звичайне і повсякденне, але чому ж болить душа? Чому на очі навертаються сльози? У поезії немає чітко окресленого образу автора, ніби й не споглядається ніде його позиція, чому ж таке відчуття, що поет присутній ось тут, зараз, біля столу? Ось трохи задумається і скаже ще якусь прекрасну фразу, яка залишиться із нами на віки.
Рядки відомої поезії Тараса Шевченка вкарбувалися в пам’яті кожного українця. В них – туга за рідною батьківщиною, смуток від розлуки з нею, адже написаний вірш під час перебування у казематі в Санкт-Петербурзі.
Зображена у вірші ідилія – весняний вечір, щаслива сім’я сідає до столу, нехай і небагатого, але головне, разом, напевне, і є тією солодкою поетовою мрією про дім, родину, кохану дружину, дітей. І гірка нота сумніву в тому, що колись це буде.
Вишневий сад – це найбільш поширений пісенний образ, з багатою, значущою символікою. Окраса обійстя, він манить несподіванками, прохолодою літнього дня. Сад буває ознакою маєтності, достойності. У вишневому саду копає козак криниченьку, сподіваючись на зустріч із коханою дівчиною, а та розраює тугу невимовну, шукаючи милого в уявних мандрах по світу. А бурлака у відомій бурлацькій пісні заповідає поховати себе у вишневому саду.
Які тільки ситуації в ньому не відбуваються, які почуття не розкриваються, змальовані в народній творчості.
Тож не дивно, що багато поетів та письменників звертаються до цього образу – Леонід Глібов у «Квітковому весіллі», Михайло Старицький у вірші «Думка», оспівують вишневий сад у своїх поезіях Павло Тичина, Олександр Олесь, Микола Вінграновський, Кесар Білиловський та інші.
І сам Тарас Григорович неодноразово звертається до цього образу вишневого саду, вимальовуючи ніжні, проникливі рядки з багатоманіттям інтонацій, прекрасні, барвисті й повнозначні.
Вірш «Садок вишневий коло хати» належить до класики романтичної пейзажної лірики. Простими й зрозумілими словами сказано наче б звичайне і повсякденне, але чому ж болить душа? Чому на очі навертаються сльози? У поезії немає чітко окресленого образу автора, ніби й не споглядається ніде його позиція, чому ж таке відчуття, що поет присутній ось тут, зараз, біля столу? Ось трохи задумається і скаже ще якусь прекрасну фразу, яка залишиться із нами на віки.
Така поетика Шевченка, вічна і невмируща.