Іліа́да (дав.-гр. Ἰλιάς, МФА: [iːliás]) — кіклічна поема, що налічує 24 пісні, які складаються з 15693 віршів. Авторство приписують Гомеру. Ця поема є найдавнішою зі збережених пам'яток грецької літератури. «Іліада» є переробкою й об'єднанням численних переказів Стародавньої Греції про подвиги давніх героїв.
ІліадаἸλιάς

Єлена та Паріс, червонофігурний кратер, анонімний Вазописець із Стокгольма 1999Жанркіклічна поемаАвторприписується ГомеруМовадавньогрецька моваНаписано8 ст. до н.е.Попередній твірКіпріїНаступний твірЕфіопіда і Posthomericad Цей твір у Вікісховищі Цей твір у Вікіцитатах
Разом з «Одіссеєю» має 8-й номер у Рейтингу 100 найкращих книг усіх часівжурналу Ньюсвік[1].
Описано події десятого року облоги Трої(Іліона) об'єднаним військом грецьких вождів. Сказання про попередні події (викрадення Єлени Парісом, виступ греків (ахейців) під верховним начальством Агамемнона), постаті головних вождів (Агамемнон, Менелай, Ахілл, Одісей, Нестор, Діомед, Аякс, Ідоменей та ін., троянський цар Пріам, його сини Гектор, Паріс і т. д.), так само, як і результат війни (загибель Трої), заздалегідь в Іліаді є відомими. Іліада охоплює лише незначний проміжок часу — епізод з історії облоги Трої.
Текст «Іліади» зберігся у редакції олександрійських філологів, які розділили поему на 24 пісні у 3 ст. до н. е.: кількість пісень в «Іліаді» була пов'язана з кількістю літер у давньогрецькому алфавіті (24). Епічні оповіді, оброблені в «Іліаді», мають тривалу історію. Розкопки Шлімана в Трої виявили культуру, яка відповідає описам «Іліади» і датовану кінцем 2 тисячоліття до н. е. Дешифровані хетські написи також свідчать про існування могутньої ахейської держави в 13 столітті до н. е. і навіть містять низку імен, досі відомих лише з давньогрецького епосу.
В «Іліаді» зображуються соціальні відносини «гомерівського періоду», проте в ній збереглися також і рудименти мікенської доби. Наприклад, більшість персонажів «Іліади» з'явилися ще до грецьких богів, видозмінених у процесі схрещення місцевих культів із релігією Зевса — бога нових завойовників. За Узенером, у самому циклі сказань про взяття Трої («Священного Іліону») і наступному поверненні грецьких воїнів, можна побачити відлуння прадавніх міфів. Мотиви, що мають основне значення в побудові сюжету «Іліади», теж запозичені з інших сказань: «гнів Ахілла» — з епосу про гнів Мелеагра, а мотив розколу між Зевсом і Герою — із циклу міфів про Геракла.
Древнерусская литература едина и похожа на живой, пульсирующий организм. Bеликая русская литература началась не с мелкотемья, а с дерзкого и великого стремления русских предков постичь тайное тайных мироздания – «смысл человеческой жизни» . Об этом, кстати, свидетельствует и нравственно-философская основа славянской азбуки. Как стать человеком, каким быть человеку? – вот чем озабочены безымянные авторы многих произведений. Идеал древнерусской литературы – человек духовно-нравственный, устремленный в мыслях и поступках к «миру горнему» . Герои разные по своему социальному положению: князья, святые-подвижники, воины, реже – дружинники, ремесленники. Каждый из них человек с ярко и живо выписанным характером: мудрые политики и крепкие семьянины князья Ярослав и Владимир Мономах, безрассудный в своих поступках князь Игорь, лукавые и коварные в язычестве и достойные в христианстве великие князья Ольга и Владимир, знаменитые своими походами и воинской доблестью «вещий» Олег и Святослав, предатель «окаянный» Святополк, «ангел земной» Сергий Радонежский, «интеллигент» диссидентского плана Даниил Заточник, нежные и кроткие в своем смирении мужественные братья – князья, страстотерпцы Борис и Глеб, мятежный и неистовый в христианском правдолюбии протопоп Аввакум, ласковые, мужественные и до конца своим мужьям Ярославна, Ефросинья, Феврония и многие другие. Образы одновременно непохожие один на другой, но схожие в главном: это русские люди, со своим национальным менталитетом, отличным от других народов. Читая эти произведения, учащиеся знакомятся с каноном древнерусской литературы, ее жанрами, убеждаясь в процессе работы в «монументальности и величии целого» .
Іліа́да (дав.-гр. Ἰλιάς, МФА: [iːliás]) — кіклічна поема, що налічує 24 пісні, які складаються з 15693 віршів. Авторство приписують Гомеру. Ця поема є найдавнішою зі збережених пам'яток грецької літератури. «Іліада» є переробкою й об'єднанням численних переказів Стародавньої Греції про подвиги давніх героїв.
ІліадаἸλιάς

Єлена та Паріс, червонофігурний кратер, анонімний Вазописець із Стокгольма 1999Жанркіклічна поемаАвторприписується ГомеруМовадавньогрецька моваНаписано8 ст. до н.е.Попередній твірКіпріїНаступний твірЕфіопіда і Posthomericad Цей твір у Вікісховищі Цей твір у Вікіцитатах
Разом з «Одіссеєю» має 8-й номер у Рейтингу 100 найкращих книг усіх часівжурналу Ньюсвік[1].
Описано події десятого року облоги Трої(Іліона) об'єднаним військом грецьких вождів. Сказання про попередні події (викрадення Єлени Парісом, виступ греків (ахейців) під верховним начальством Агамемнона), постаті головних вождів (Агамемнон, Менелай, Ахілл, Одісей, Нестор, Діомед, Аякс, Ідоменей та ін., троянський цар Пріам, його сини Гектор, Паріс і т. д.), так само, як і результат війни (загибель Трої), заздалегідь в Іліаді є відомими. Іліада охоплює лише незначний проміжок часу — епізод з історії облоги Трої.
Текст «Іліади» зберігся у редакції олександрійських філологів, які розділили поему на 24 пісні у 3 ст. до н. е.: кількість пісень в «Іліаді» була пов'язана з кількістю літер у давньогрецькому алфавіті (24). Епічні оповіді, оброблені в «Іліаді», мають тривалу історію. Розкопки Шлімана в Трої виявили культуру, яка відповідає описам «Іліади» і датовану кінцем 2 тисячоліття до н. е. Дешифровані хетські написи також свідчать про існування могутньої ахейської держави в 13 столітті до н. е. і навіть містять низку імен, досі відомих лише з давньогрецького епосу.
В «Іліаді» зображуються соціальні відносини «гомерівського періоду», проте в ній збереглися також і рудименти мікенської доби. Наприклад, більшість персонажів «Іліади» з'явилися ще до грецьких богів, видозмінених у процесі схрещення місцевих культів із релігією Зевса — бога нових завойовників. За Узенером, у самому циклі сказань про взяття Трої («Священного Іліону») і наступному поверненні грецьких воїнів, можна побачити відлуння прадавніх міфів. Мотиви, що мають основне значення в побудові сюжету «Іліади», теж запозичені з інших сказань: «гнів Ахілла» — з епосу про гнів Мелеагра, а мотив розколу між Зевсом і Герою — із циклу міфів про Геракла.
Как стать человеком, каким быть человеку? – вот чем озабочены безымянные авторы многих произведений. Идеал древнерусской литературы – человек духовно-нравственный, устремленный в мыслях и поступках к «миру горнему» . Герои разные по своему социальному положению: князья, святые-подвижники, воины, реже – дружинники, ремесленники. Каждый из них человек с ярко и живо выписанным характером: мудрые политики и крепкие семьянины князья Ярослав и Владимир Мономах, безрассудный в своих поступках князь Игорь, лукавые и коварные в язычестве и достойные в христианстве великие князья Ольга и Владимир, знаменитые своими походами и воинской доблестью «вещий» Олег и Святослав, предатель «окаянный» Святополк, «ангел земной» Сергий Радонежский, «интеллигент» диссидентского плана Даниил Заточник, нежные и кроткие в своем смирении мужественные братья – князья, страстотерпцы Борис и Глеб, мятежный и неистовый в христианском правдолюбии протопоп Аввакум, ласковые, мужественные и до конца своим мужьям Ярославна, Ефросинья, Феврония и многие другие. Образы одновременно непохожие один на другой, но схожие в главном: это русские люди, со своим национальным менталитетом, отличным от других народов. Читая эти произведения, учащиеся знакомятся с каноном древнерусской литературы, ее жанрами, убеждаясь в процессе работы в «монументальности и величии целого» .