у романі пушкін ставить питання: чому так сталося? для відповіді на нього поетові довелося досліджувати і особистість онєгіна — молодого дворянина 10-х — початку 20-х років xix століття, і ту життєву середу, яка його сформувала. тому в романі так докладно розповідається про виховання і освіту євгена, які були типовими для людей його кола. виховання його поверхнево і безплідно, тому що позбавлене національних основ.у першій главі поет детально описує проведення часу онєгіна, його кабінет, більше схожий на будуар, навіть меню обіду, що дозволяє зробити висновок: перед нами молодий дворянин, такий же, як всі», «забав і розкоші дитя». читач бачить, що життя петербурзького «світла» — порівняно невеликий відокремленої групи людей — не пов'язана з загальнонаціональної життям, «одноманітна і строката», штучна й порожня.знання і почуття тут неглибокі. люди проводять час у бездіяльності.блискуча і дозвільне життя не зробила "вільного, в кольорі кращих років" євгена щасливим. наприкінці першого розділу перед нами вже не "палкий гульвіса", а досить розумна, критично налаштована людина, здатна судити себе і»світло". онєгін розчарувався в світській суєті, їм опанувала "російська хандра", народжена безцільністю життя, незадоволеністю нею.таке критичне ставлення до дійсності ставить євгенія вище більшості людей його кола. але пушкін не приймає його песимізму і «похмурості». у своїй творчості поет визначив можливі сфери духовної діяльності. це прагнення до свободи (особистої та громадської), праця на благо країни, творчість, любов. вони могли б бути доступні онєгіну, але заглушені в ньому середовищем, вихованням, що сформували його суспільством і культурою.онєгін, безсумнівно,близький до передових ідей свого часу, і не тільки тому, що у своєму маєтку «ярем він панщини старовинної оброком легким замінив».весь коло думок і роздумів онєгіна відображає атмосферу і дух епохи.наприклад, онєгін і ленський розмірковують про "суспільний договір" руссо, про науку, релігію, моральні проблеми, тобто про все, що займав*) уми передових людей того часу.але, говорячи про "різкий, охолоджений розум" євгенія, про його багато в чому прогресивних поглядах,про розчарованість в» світлі", пушкін підкреслює складну взаємозв'язок героя і суспільства, його сформував.поет показує складне переплетення, діалектику «старого» і «нового» в особистості героя.онєгін, пішовши на дуель з ленським, виявився "не чоловіком з честю і розумом", а "м'ячиком забобонів", він злякався "мненья світла", яке так зневажав.вбивство друга потрясло " себелюбну і суху» душу євгена, він відчув себе самотнім і спустошеним, втратив повагу до себе.це болісний стан втраченості пробудило в ньому "полювання до зміни місць", і він відправився подорожувати по росії. (такий маршрут був у той час неординарним: бажаючи «побачити світ», молоді дворяни відправлялися, як правило, в західну європу).після подорожі змінився масштаб світовідчуття онєгіна, який, очевидно, усвідомив себе частиною величезної країни з багатою історією.тепер він став для "світла ""чужий «(а був»дуже милий"). напружені переживання, роздуми збагатили його внутрішній світ.відтепер він здатний не тільки холодно аналізувати, але до глибоко відчувати, любити.для пушкіна любов — це можливість «пробудження душі».після відмови тетяни, після морального потрясіння у фіналі роману онєгін повинен почати нове життя, в колишньому напрямку вона розвиватися вже не може.фінал відкритий. майбутнє євгена не визначено.пушкін знищив 10-ю главу, і онєгін не став декабристом.те, що фінал долі євгена не ясний, — принципова позиція автора.відродиться його душа або згасне остаточно-залишається за межами роману.
Годы сталинских репрессий были ужасным периодом в жизни советского народа: миллионылучших людей объявлялись «врагами народа, исчезали бесследно, попадали в тюрьмы. О нихможно было говорить только шепотом, от родных «врагов народа» отворачивались. Не миновалаэта горькая чаша и семью Анны Ахматовой. Еще в 1920 г. был расстрелян большевиками еепервый муж Г. Гумилев, известный российский поэт, в офицер царской армии. 1935 г. за«антисоветскую» деятельность были арестованы ее сын Лев Румилёв и второй человек; М. Пунин.После письма Ахматовой к Сталину их освободили. Однако 1939 г. Льва Гулмилёва арестоваливторично. Приговор - десять лет исправительно-трудовых лагерей. Ахматова пережила долгиегоды отчаяния и страха. И таких людей были миллионы. Поэтому поэма о пережитых страданиях,которую Ахматова пообещала написать одной из таких уставших женщин «с голубыми губами»,является голосом целого народа.
Изображая всенародную трагедию, Ахматова олицетворяет образ народа в образах матери и сына.Насильственный разрыв между ними приводит к нарушению гармонии - основы основ. Больизраненной матери не сравнить ни с чем, и только через ее скорбь можно представить большуютрагедию той эпохи. Приговор... И сразу слезы хлынут, Ото всех уже отделена, Словно с болью жизнь из сердца вынут, Словно грубо навзничь опрокинут, Но идет... Шатается... Одна.
Горе матери настолько безгранично, что она смотрит на него словно отстраненно, ей не верится,что она сможет выдержать все. И несется над закутою страхом горем страной крик души матери: Семнадцать месяцев кричу, Зову тебя домой, Бросалась в ноги палачу, Ты сьн и ужас мой.
Жизнь без матери сына теряет свой смысл легче было бы умереть, ней терпеть такоегоре. И она находит в себе мужество идти этим крестным путем, как когда Богоматерьсопровождала своего сына в его страданиях. Через это органично вплетается в поэму раздел оказни Иисуса Христа:
Магдалина билась и рыдала, Ученик любимый каменел, А туда, где молча Мать стояла, Так никто взглянуть и не посмел.
Когда распяли Иисуса, то даже те, кто кричали: «Распни его, распни», не смели взглянуть на Мать,потому что ее страдания - то большое бедствие на земле. Страх потерять сына делает счастливы, теплые материнские лицо застывшими, скорбными.Героиня поэмы собственными глазами видела,
...как опадает глица, Как из-под век проглядывает страх, Хак клинописи жесткие страницы Страдание выводят на шеках, Как локоны из пепельных и черных Серебряными делаются вдрут...
Поминая всех умерших в эпилоге поэмы, автор сосредоточивает внимание на образе матери какобобщенном образе всех женщин. Они разные внешне, по характеру, по силе воли, но всех ихобъединило одно горе, постигла одна судьба. В каждой из них Ахматова находит что-то свое, а всебе - каждую из них:
Для них соткала я широкий покров Из бедных, у них же подслушанных слов, В них вспомишю всегда и везде, О них не забуду и в новой беде...
Правдивый произведение Анны Ахматовой о жизни советского народа в 30-е годы XX в. смог выйтив свет на ее родине лишь в 1988 г., когда уже много лет после смерти автора поэмы.
«Реквием», написанный в 1935-1940-х гг., жил необычным жизнью - только в сердцах и в памятилюдей, которым поэт тайно, шепотом доверил «слово» правды о смертную эпоху и о живуючеловеческую душу, которую нельзя убить.выбери то , что нужно
тебе ведь лучше на украинском?
у романі пушкін ставить питання: чому так сталося? для відповіді на нього поетові довелося досліджувати і особистість онєгіна — молодого дворянина 10-х — початку 20-х років xix століття, і ту життєву середу, яка його сформувала. тому в романі так докладно розповідається про виховання і освіту євгена, які були типовими для людей його кола. виховання його поверхнево і безплідно, тому що позбавлене національних основ.у першій главі поет детально описує проведення часу онєгіна, його кабінет, більше схожий на будуар, навіть меню обіду, що дозволяє зробити висновок: перед нами молодий дворянин, такий же, як всі», «забав і розкоші дитя». читач бачить, що життя петербурзького «світла» — порівняно невеликий відокремленої групи людей — не пов'язана з загальнонаціональної життям, «одноманітна і строката», штучна й порожня.знання і почуття тут неглибокі. люди проводять час у бездіяльності.блискуча і дозвільне життя не зробила "вільного, в кольорі кращих років" євгена щасливим. наприкінці першого розділу перед нами вже не "палкий гульвіса", а досить розумна, критично налаштована людина, здатна судити себе і»світло". онєгін розчарувався в світській суєті, їм опанувала "російська хандра", народжена безцільністю життя, незадоволеністю нею.таке критичне ставлення до дійсності ставить євгенія вище більшості людей його кола. але пушкін не приймає його песимізму і «похмурості». у своїй творчості поет визначив можливі сфери духовної діяльності. це прагнення до свободи (особистої та громадської), праця на благо країни, творчість, любов. вони могли б бути доступні онєгіну, але заглушені в ньому середовищем, вихованням, що сформували його суспільством і культурою.онєгін, безсумнівно,близький до передових ідей свого часу, і не тільки тому, що у своєму маєтку «ярем він панщини старовинної оброком легким замінив».весь коло думок і роздумів онєгіна відображає атмосферу і дух епохи.наприклад, онєгін і ленський розмірковують про "суспільний договір" руссо, про науку, релігію, моральні проблеми, тобто про все, що займав*) уми передових людей того часу.але, говорячи про "різкий, охолоджений розум" євгенія, про його багато в чому прогресивних поглядах,про розчарованість в» світлі", пушкін підкреслює складну взаємозв'язок героя і суспільства, його сформував.поет показує складне переплетення, діалектику «старого» і «нового» в особистості героя.онєгін, пішовши на дуель з ленським, виявився "не чоловіком з честю і розумом", а "м'ячиком забобонів", він злякався "мненья світла", яке так зневажав.вбивство друга потрясло " себелюбну і суху» душу євгена, він відчув себе самотнім і спустошеним, втратив повагу до себе.це болісний стан втраченості пробудило в ньому "полювання до зміни місць", і він відправився подорожувати по росії. (такий маршрут був у той час неординарним: бажаючи «побачити світ», молоді дворяни відправлялися, як правило, в західну європу).після подорожі змінився масштаб світовідчуття онєгіна, який, очевидно, усвідомив себе частиною величезної країни з багатою історією.тепер він став для "світла ""чужий «(а був»дуже милий"). напружені переживання, роздуми збагатили його внутрішній світ.відтепер він здатний не тільки холодно аналізувати, але до глибоко відчувати, любити.для пушкіна любов — це можливість «пробудження душі».після відмови тетяни, після морального потрясіння у фіналі роману онєгін повинен почати нове життя, в колишньому напрямку вона розвиватися вже не може.фінал відкритий. майбутнє євгена не визначено.пушкін знищив 10-ю главу, і онєгін не став декабристом.те, що фінал долі євгена не ясний, — принципова позиція автора.відродиться його душа або згасне остаточно-залишається за межами роману.
Изображая всенародную трагедию, Ахматова олицетворяет образ народа в образах матери и сына.Насильственный разрыв между ними приводит к нарушению гармонии - основы основ. Больизраненной матери не сравнить ни с чем, и только через ее скорбь можно представить большуютрагедию той эпохи.
Приговор... И сразу слезы хлынут,
Ото всех уже отделена,
Словно с болью жизнь из сердца вынут,
Словно грубо навзничь опрокинут,
Но идет... Шатается... Одна.
Горе матери настолько безгранично, что она смотрит на него словно отстраненно, ей не верится,что она сможет выдержать все. И несется над закутою страхом горем страной крик души матери:
Семнадцать месяцев кричу,
Зову тебя домой,
Бросалась в ноги палачу,
Ты сьн и ужас мой.
Жизнь без матери сына теряет свой смысл легче было бы умереть, ней терпеть такоегоре. И она находит в себе мужество идти этим крестным путем, как когда Богоматерьсопровождала своего сына в его страданиях. Через это органично вплетается в поэму раздел оказни Иисуса Христа:
Магдалина билась и рыдала,
Ученик любимый каменел,
А туда, где молча Мать стояла,
Так никто взглянуть и не посмел.
Когда распяли Иисуса, то даже те, кто кричали: «Распни его, распни», не смели взглянуть на Мать,потому что ее страдания - то большое бедствие на земле.
Страх потерять сына делает счастливы, теплые материнские лицо застывшими, скорбными.Героиня поэмы собственными глазами видела,
...как опадает глица,
Как из-под век проглядывает страх,
Хак клинописи жесткие страницы
Страдание выводят на шеках,
Как локоны из пепельных и черных
Серебряными делаются вдрут...
Поминая всех умерших в эпилоге поэмы, автор сосредоточивает внимание на образе матери какобобщенном образе всех женщин. Они разные внешне, по характеру, по силе воли, но всех ихобъединило одно горе, постигла одна судьба. В каждой из них Ахматова находит что-то свое, а всебе - каждую из них:
Для них соткала я широкий покров
Из бедных, у них же подслушанных слов,
В них вспомишю всегда и везде,
О них не забуду и в новой беде...
Правдивый произведение Анны Ахматовой о жизни советского народа в 30-е годы XX в. смог выйтив свет на ее родине лишь в 1988 г., когда уже много лет после смерти автора поэмы.
«Реквием», написанный в 1935-1940-х гг., жил необычным жизнью - только в сердцах и в памятилюдей, которым поэт тайно, шепотом доверил «слово» правды о смертную эпоху и о живуючеловеческую душу, которую нельзя убить.выбери то , что нужно