За своє нетривале життя, яке тривало всього 27 років, Богдан-Ігор Антонич зміг вписати своє ім’я в історію української літератури. Народився він на території тодішньої Австро-Угорщини в сім’ї греко-католицького священика, але пізніше сім’я переїхала у Львів, де майбутній поет навчався і багато спілкувався з україномовною інтелігенцією. Саме завдяки цьому він і почав творити українською мовою.
Втім, поетичне зародження автора не можна назвати легким і простим. Його першою і рідною мовою була польська, тому твори українською мовою
йому давалися з досить великими труднощами. При їх аналізі добре помітно далеко не ідеальне володіння автором українською мовою, а також недоліки в тематиці. Такі труднощі спочатку роблять його подальший зліт у галузі поезії ще більш дивним – уже незабаром автор почав видавати дійсно гарні вірші. Першим надрукованим його твором стала збірка “Привітання життя”, у ній автор прагнув піднести новий стиль написання віршів, в деяких випадках це виходило, а в деяких ні.
Його спроба зробити поезію пісенною і мелодійною пізніше їм самим була визнана неефективною. Деякі особливості романтизму і тяги до душевного
ідеалу також притаманні цій збірці.
Констатувати формування остаточного, оформленого і гарного стилю можна по другій збірці автора під назвою “Три перстні”. Великої уваги в творах збірки приділено описами природи, які були запозичені автором зі спогадів про його юність. Водночас помітна і частка саморефлексії поета. Він дещо шкодує про своє покликання, поетичне мистецтво позначає як прокляття, що відрізало його самого від природи і власної юності. Для збірки характерні два види творів: більш великі за обсягом розповіді-елегії і менші мініатюри.
Обидва ці види творів наділені своїми цікавими особливостями і захоплюють під час прочитання.
Для третьої і останньої збірки Богдана-Ігоря Антонича “Книга лева” характерно навіть більш глибоке ставлення до природи. У ній автор не тільки захоплюється красою навколишньої природи, а й поетичними образами пояснює возз’єднання між природою, людським розумом і духом. У деяких творах збірки автор настільки захоплюється порівнюванням людини і рослинності, що людина у нього просто втрачає власну індивідуальність і зливається з природою воєдино.
Серед українських поетів було досить багато цікавих діячів. На перших порах існування СРСР творча спадщина автора ніде не з’являлася і було забороненою. Лише пізніше з ним змогли ознайомитися любителі української літератури.
Не можна сказати, що Богдан-Ігор Антонич є популярним поетом сьогодні, але його творчість справді заслуговує ретельної уваги і вивчення.
1. Для того, чтобы выдать Татьяну замуж за Капитона, дворецкий пошел на хитрость. Уговорил Татьяну притвориться пьяной, зная, что Герасим их на дух не переносит. Хитрость удалась и Герасим, вспыхнув от негодования, не стал разбираться в ситуации. А после свадьбы, чтобы забыться, он усердно работал. В день когда Татьяна с окончательно спившимся мужем уехала в глухую деревню, Герасим подобрал щенка, которому отдал всю свою любовь, заботу, ласку.
2. Муму - это не очень большая собака испанской породы, белая с черными пятнами, "с длинными ушами, пушистым хвостом в виде трубы и большими выразительными глазами". Она была очень умная, ласковая и добрая, но признавала и любила только Герасима. Герасим назвал ее Муму, потому что знал о том, что мычание немых привлекает внимание, а так как собаку все полюбили, то во дворе ее звали ласково Мумуней.
3. Для Герасима это было единственное родное и близкое существо. Он выходил и выкормил собаку с маленького щеночка, вложив в нее всю свою душу. Кроме того, Муму очень любила Герасима.
4. Увидев Муму через окно, барыня приказала принести собаку к ней в дом. Степан долго пытался поймать собаку, чем уже ее испугал. Наконец Герасим сам передал собаку Степану в руки. Попав в дом, в который Герасим никогда на разрешал собаке входить, да еще пребывая в центре внимания незнакомых ей людей, Муму испугалась еще больше. Она попыталась убежать, но ей это не удалось. С испугом она жалась к стене, не понимая, что от нее хотят. Муму не подошла к барыне, когда та ее звала, даже не взглянула на блюдце с молоком, более того, она, защищаясь, не позволила барыне ее погладить, и оскалила зубы. Барыне, которая привыкла к тому, что все ее капризы и прихоти тот час же исполняются, очень рассердилась.
5. Автор называет барыню "причудливой старухой", "...она иногда любила прикинуться загнанной и сиротливой страдалицей..", а все поступки барыни говорят о ее самодурстве. Прочитав этот рассказ и подумав над словами и действиями барыни, я согласна с оценкой автора.
За своє нетривале життя, яке тривало всього 27 років, Богдан-Ігор Антонич зміг вписати своє ім’я в історію української літератури. Народився він на території тодішньої Австро-Угорщини в сім’ї греко-католицького священика, але пізніше сім’я переїхала у Львів, де майбутній поет навчався і багато спілкувався з україномовною інтелігенцією. Саме завдяки цьому він і почав творити українською мовою.
Втім, поетичне зародження автора не можна назвати легким і простим. Його першою і рідною мовою була польська, тому твори українською мовою
йому давалися з досить великими труднощами. При їх аналізі добре помітно далеко не ідеальне володіння автором українською мовою, а також недоліки в тематиці. Такі труднощі спочатку роблять його подальший зліт у галузі поезії ще більш дивним – уже незабаром автор почав видавати дійсно гарні вірші. Першим надрукованим його твором стала збірка “Привітання життя”, у ній автор прагнув піднести новий стиль написання віршів, в деяких випадках це виходило, а в деяких ні.
Його спроба зробити поезію пісенною і мелодійною пізніше їм самим була визнана неефективною. Деякі особливості романтизму і тяги до душевного
ідеалу також притаманні цій збірці.
Констатувати формування остаточного, оформленого і гарного стилю можна по другій збірці автора під назвою “Три перстні”. Великої уваги в творах збірки приділено описами природи, які були запозичені автором зі спогадів про його юність. Водночас помітна і частка саморефлексії поета. Він дещо шкодує про своє покликання, поетичне мистецтво позначає як прокляття, що відрізало його самого від природи і власної юності. Для збірки характерні два види творів: більш великі за обсягом розповіді-елегії і менші мініатюри.
Обидва ці види творів наділені своїми цікавими особливостями і захоплюють під час прочитання.
Для третьої і останньої збірки Богдана-Ігоря Антонича “Книга лева” характерно навіть більш глибоке ставлення до природи. У ній автор не тільки захоплюється красою навколишньої природи, а й поетичними образами пояснює возз’єднання між природою, людським розумом і духом. У деяких творах збірки автор настільки захоплюється порівнюванням людини і рослинності, що людина у нього просто втрачає власну індивідуальність і зливається з природою воєдино.
Серед українських поетів було досить багато цікавих діячів. На перших порах існування СРСР творча спадщина автора ніде не з’являлася і було забороненою. Лише пізніше з ним змогли ознайомитися любителі української літератури.
Не можна сказати, що Богдан-Ігор Антонич є популярним поетом сьогодні, але його творчість справді заслуговує ретельної уваги і вивчення.
Відповідь:
1. Для того, чтобы выдать Татьяну замуж за Капитона, дворецкий пошел на хитрость. Уговорил Татьяну притвориться пьяной, зная, что Герасим их на дух не переносит. Хитрость удалась и Герасим, вспыхнув от негодования, не стал разбираться в ситуации. А после свадьбы, чтобы забыться, он усердно работал. В день когда Татьяна с окончательно спившимся мужем уехала в глухую деревню, Герасим подобрал щенка, которому отдал всю свою любовь, заботу, ласку.
2. Муму - это не очень большая собака испанской породы, белая с черными пятнами, "с длинными ушами, пушистым хвостом в виде трубы и большими выразительными глазами". Она была очень умная, ласковая и добрая, но признавала и любила только Герасима. Герасим назвал ее Муму, потому что знал о том, что мычание немых привлекает внимание, а так как собаку все полюбили, то во дворе ее звали ласково Мумуней.
3. Для Герасима это было единственное родное и близкое существо. Он выходил и выкормил собаку с маленького щеночка, вложив в нее всю свою душу. Кроме того, Муму очень любила Герасима.
4. Увидев Муму через окно, барыня приказала принести собаку к ней в дом. Степан долго пытался поймать собаку, чем уже ее испугал. Наконец Герасим сам передал собаку Степану в руки. Попав в дом, в который Герасим никогда на разрешал собаке входить, да еще пребывая в центре внимания незнакомых ей людей, Муму испугалась еще больше. Она попыталась убежать, но ей это не удалось. С испугом она жалась к стене, не понимая, что от нее хотят. Муму не подошла к барыне, когда та ее звала, даже не взглянула на блюдце с молоком, более того, она, защищаясь, не позволила барыне ее погладить, и оскалила зубы. Барыне, которая привыкла к тому, что все ее капризы и прихоти тот час же исполняются, очень рассердилась.
5. Автор называет барыню "причудливой старухой", "...она иногда любила прикинуться загнанной и сиротливой страдалицей..", а все поступки барыни говорят о ее самодурстве. Прочитав этот рассказ и подумав над словами и действиями барыни, я согласна с оценкой автора.
Пояснення: