Однажды, в суровую осеннюю пору, я начала собираться в школу. У меня в запасе был еще целый час. Я покушала, собрала учебники, оделась и пошла в школу. Я собралась и тут поняла, что не могу найти ключи. Целых тридцать минут я носилась по квартире в поиске этих злосчастных ключей. И вдруг я заметила что-то блестящее под столом. Подошла. Так все и оказалось. Кто-то случайно их сюда забросил. Я посмотрела на часы. Я опаздывала, но не стала отчаиваться. Выбежав из квартиры я в попыхах закрыв дверь, быстро выбежала из дома. Открыла входную дверь и... Проехавшая мимо меня машина облила меня из первой же лужи. Причем не просто облила, а с ног до головы. Естественно мне пришлось идти переодеваться. Когда я пришлав школу, опоздав на два урока, учителя мне не верили, так как я была чистой, ведь я переоделась. Осталась одна грязная вещь на мне. Обувь! Вся учительская стояла на ушах от смеха. Так я и опоздала в школу в тот злополучный день.
Душа українського народу споконвіку переживала надскладні випробовування. ЇЇ розпродавали в рабство, закували в ярмо іноземні загарбники, нищили, катували, намагалися вирвати з тіла кожного українця. Втім, вона була не сама на цьому тернистому шляху. Десятки й сотні мужніх синів та доньок України. Мабуть, найбільш відважним з них був саме Тарас Григорович, який все життя присвятив боротьбі проти гніту. Одним з найкращих проявів цієї відданості стала поема "Кавказ"
Твір розпочинається з, на мою думку, найбільш влучного опису всієї сутності української національної боротьби. Наш народ - це величний титан, якого скували ярмом несправедливості та щодня намагаються стерти зі сторінок історії. Далі розповідь зачіпає найбільш болючі та огидні сторінки історії нації - перебування під гнітом царизму та небажання людей протистояти цьому. Шевченко засуджує бездіяльність, соромить тих, хто забув власне коріння, викриває в роздумах усі звірства російської еліти. Автор глибоко засмучений та розлючений тим, що настільки велична нація стоїть на межі повного знищення й далеко не всі хочуть змінити це. Втім, Шевченко у звичній йому манірі висловлює надію на те, що українська свідомість, зрештою, переможе жагу до статусу та грошей та стане головною рушійною силою, що виведе наш народ з-під російського гніту.
Отже, українські душа та жага до свободи не загинуть ніколи. Втім, це не означає, що можна ними нехтувати. Навпаки, їх потрібно плекати як найбільший скарб, адже, як нам неодноразово доводив Тарас Шевченко, де є свідомість, там буде й воля.
Когда я пришлав школу, опоздав на два урока, учителя мне не верили, так как я была чистой, ведь я переоделась. Осталась одна грязная вещь на мне. Обувь! Вся учительская стояла на ушах от смеха.
Так я и опоздала в школу в тот злополучный день.
Відповідь:
Душа українського народу споконвіку переживала надскладні випробовування. ЇЇ розпродавали в рабство, закували в ярмо іноземні загарбники, нищили, катували, намагалися вирвати з тіла кожного українця. Втім, вона була не сама на цьому тернистому шляху. Десятки й сотні мужніх синів та доньок України. Мабуть, найбільш відважним з них був саме Тарас Григорович, який все життя присвятив боротьбі проти гніту. Одним з найкращих проявів цієї відданості стала поема "Кавказ"
Твір розпочинається з, на мою думку, найбільш влучного опису всієї сутності української національної боротьби. Наш народ - це величний титан, якого скували ярмом несправедливості та щодня намагаються стерти зі сторінок історії. Далі розповідь зачіпає найбільш болючі та огидні сторінки історії нації - перебування під гнітом царизму та небажання людей протистояти цьому. Шевченко засуджує бездіяльність, соромить тих, хто забув власне коріння, викриває в роздумах усі звірства російської еліти. Автор глибоко засмучений та розлючений тим, що настільки велична нація стоїть на межі повного знищення й далеко не всі хочуть змінити це. Втім, Шевченко у звичній йому манірі висловлює надію на те, що українська свідомість, зрештою, переможе жагу до статусу та грошей та стане головною рушійною силою, що виведе наш народ з-під російського гніту.
Отже, українські душа та жага до свободи не загинуть ніколи. Втім, це не означає, що можна ними нехтувати. Навпаки, їх потрібно плекати як найбільший скарб, адже, як нам неодноразово доводив Тарас Шевченко, де є свідомість, там буде й воля.