Укажи проблему, которую поднимает автор в приведенном ниже фрагменте из анализируемого эпизода. «Я понял. Я наконец понял, куда вела вся эта игра.
– Вот даже как! А вы знаете, что, как всякий честный нумер, я, в сущности, должен немедленно отправиться в Бюро Хранителей и...
– А не в сущности (острая улыбка-укус). Мне страшно любопытно: пойдете вы в Бюро или нет?..»
В основі сюжету «Гамлета», написаного Шекспіром на самому початку XVII століття, лежить старовинна легенда. Вона розповідає про те, як юний принц Гамлет, прикинувшись божевільним, щоб не здаватися небезпечним для ворогів, помстився своєму дядькові за вбивство батька. У легенди щасливий кінець – Гамлет тріумфує.
У трагедії Шекспіра все інакше. Шекспірівський час породив людей, які, бачачи навколо брехню і неправду, мріяли про інші, справедливі людські відносини. Але вони розуміли, що безсилі перетворити цю мрію в реальність. Ось таким і показаний Гамлет. Як не схожий принц на інших! Він один весь у чорному серед оточуючих його вбраних і усміхнених людей. Погляд його похмурий, брови зрушені. Він уболіває про свого несподівано померлого батька, якого занадто швидко забула королева:
«Немає місяця! І цілі черевики,
У яких труну батька супроводжувала».
Розповідь Привиду про підле вбивстві остаточно розкриває Гамлету очі на злочинність навколишнього світу. Руйнуються колишні підвалини, весь світ здається принцу «нікчемним, плоским і тупим». Тінь батька закликає Гамлета до помсти: «Прощай, прощай і пам’ятай про мене!». Принц приголомшений. Повернення до минулого немає. Втрачені його колишні уявлення про життя і людей. «Порвалася днів єднальна нитка.
Як мені обривки її з’єднати?» – Вигукує він.
У легенді головне для Гамлета – борг кровної помсти. Але в трагедії Шекспіра принц не тільки прагне помститися за вбивство батька – він мріє змінити світ, де панують зрада і обман («розбещений століття»), в кращу сторону. Але він може тільки мріяти про це. Цей розлад між мрією і дійсністю змушує Гамлета метатися, бути незадоволеним собою. Він весь у сум’ятті, в шуканнях. Протягом всієї трагедії Гамлет – пристрасний, обурений викривач. Все ясніше принц бачить, що ті, кому він вірив і кого любив, вільно чи мимоволі опинилися в таборі ворогів: мати, Полоній, Лаерт, Офелія. Зрадниками стають і шкільні товариші – Гильденстерн і Розенкранц. Від цього йому стає ще болючіше. Гамлет страждає, йому здається, що весь світ – в’язниця, а його батьківщина Данія – похмуре підземелля.
Згадуючи про свою клятву, він дорікає себе в тому, що занадто зволікає з помстою. Але бажання діяти бореться з сумнівами. Крім помсти, його хвилюють глибокі проблеми століття, сенс життя:
«Бути чи не бути, ось в чому питання.
Змиритися під ударами долі
Чи треба чинити опір
І в смертній сутичці з цілим морем бід
Покінчити з ними разом. Померти. Забутися
І знати, що цим обриваєш ланцюг
Серцевих мук і тисячі поневірянь,
Властивих тілу».
Бути для Гамлета – значить мислити, вірити в людину і діяти у згоді зі своїми переконаннями і вірою. Але навколо торжествує зло, яке він поодинці не може перемогти. І Гамлет мучиться від внутрішнього розладу. Гамлета труять, як звіра. Маска безумства дає йому можливість говорити ворогам в обличчя правду. Адже божевільному це можна. Але принц розуміє і те, що словами ворогів не перемогти, що людина тільки тоді чогось варта, коли діє заради великої мети. Особиста ж помста не може бути такою метою.
У драмі Шекспіра Гамлет гине. Гине і Лаерт. Заколотий король, отруєна королева. В останні хвилини життя Гамлет просить свого друга Гораціо розповісти світові про його життя. Він думає про нащадків, про долю своєї країни.
Великий драматург звернув розв’язку своїй трагедії до майбутнього. Може, ті, хто прийде на зміну загиблим, будуть жити по-іншому: краще, чистіше, без лицемірства і обману. Недарма ж принц датський називав людину «вродою всесвіту, вінцем усього живого».
Историзмы (от греч. historia — рассказ о событиях) — это слова, обозначающие названия таких предметов и явлений, которые перестали существовать в результате развития общества. Например:
Теперь являлись челобитчики к царю с жалобами на воевод, обвиняли их, что они раздают и отнимают поместья без сыску; жаловались стольники, дворяне и дети боярские, что воеводы отнимают у них дворцовые сёла, которые до того времени были за ними. Явились к царю с челобитными казаки и стрельцы, и просили денежного и хлебного жалованья, трогательно писали, что им есть нечего, что мерзнут без одежды, умирают без от ран (Н. Костомаров) .
Выделенные слова являются историзмами. Они не имеют синонимов в современном русском языке. Объяснить их значение можно, только прибегнув к энциклопедическому описанию. Именно так они и подаются в толковых словарях:
Челобитье, -я, ср. 1. В древней Руси: поклон до земли с прикосновением лбом к земле. 2. В древней Руси: письменная
Челобитчик, -а, м. В древней Руси: тот, кто подавал челобитную. Челобитная, -ой, ж. В древней Руси: челобитье (во 2 значении) , Стольник, -а, м. В древней Руси: придворный, степенью ниже боярина первоначально придворный, прислуживавший за княжеским или Царским столом) .
Стрелец - Московской Руси XVI—XVII вв. : военнослужащий особого постоянного войска.
Стали историзмами многие слова, называющие предметы ушедшего быта, старой культуры, вещи и явления, связанные с экономикой старыми общественно-политическими отношениями. Так, много историзмов среди слов, связанных с военной тематикой: кольчуга, пищаль, забрало, редут. Многие устаревшие слова называют бытовые и хозяйственные предметы, предметы одежды: ендова, севалка, просак, светец, армяк, камзол.
Историзмами являются многие слова, обозначающие звания, сословия, должности, профессии старой России: царь, боярин, конюший, лакей, стольник, земство, крепостной, помещик, урядник, офеня, коновал, лудильщик, пильщик, фонарщик, бурлак; явления патриархального быта: барщина, оброк, отруба, закуп; виды производственной деятельности: мануфактура, конка; виды исчезнувших технологий: лужение, медоварение.
Стали историзмами и слова, возникшие в советскую эпоху: будённовец, продотряд, комбед, ликбез, лишенец, нэп, нэпман, продразвёрстка, махновец.
Историзмы употребляются в тех текстах, в которых речь идёт о предметах и явлениях Это может быть как учебная литература, так и художественное произведение. Историзмы автору создать речевой колорит описываемой эпохи.
Архаизмы (от греч. archaios — древний) — это слова, вышедшие из употребления вследствие замены их новыми, например: ланиты — щёки, чресла — поясница, десница — правая рука, туга — печаль, вирши — стихи, рамена — плечи. Все они имеют синонимы в современном русском языке.
Архаизмы могут отличаться от современного слова-синонима разными чертами: иным лексическим значением (гость — купец, живот — жизнь) , иным грамматическим оформлением (исполнити — исполнить, на бале — на балу) , иным морфемным составом (дружество — дружба, рыбарь — рыбак) , иными фонетическими особенностями (гишпанский — испанский, зерцало — зеркало) . Некоторые слова устаревают целиком, но имеют современные синонимы: дабы — чтобы, пагуба — гибель, вред, уповать — надеяться и твёрдо верить. Для уточнения значения таких слов при работе с текстом художественного произведения необходимо пользоваться толковым словарём или словарём устаревших слов. Это избежать ошибок в толковании текста.
Архаизмы и историзмы употребляются в художественной литературе для воссоздания исторической обстановки в стране, передачи национально-культурных традиций русского народа.