Как то один старикан проходил мимо поля и увидел двух ненужных лошадей, решил он взять их к себе, нужны будут. Привёл он к себе этих лошадей и начал кормить, поить, несколько часов спустя решил он лошадей то приучить катать что угодно на своей повозке.
"Ха!"-сказала первая лошадь "Не буду я катать никого". "А как это не будешь?"- спросил старик. "А вот и не буду" -сказала первая лошадь. Спустя месяц первая лошадь только и делала что ела и пила, а всё остальное время отдыхала.
Так он её и продал, а другой владелец узнал что, она ничего не делает поставил на аукцион. Так и никто её не выбрал. Вторая лошадь стала востребованной, стала слитком золота можно сказать.
Сміхом крізь сльози звучать окремі місця твору. У творі Нечуя-Левицького як сатира, так і гумор служать засобом викриття більших чи дрібніших вад у людському житті. Досконало знаючи народний гумор, Нечуй-Левицький широко користується ним у повісті. Пригадаймо такі гумористичні картини, як прихід Кайдаша з шинку в першому розділі, сутички Кайдашихи з невістками, показ набожності баби Палажки та ін. Навіть окремі описи сповнені сміху, дотепності, наприклад: “В хаті стало тихо, тільки борщ бризкав здоровими бульками, неначе старий дід гарчав, а густа каша ніби стогнала в горшку,
піднімаючи затужавілий вершок угору…” Схильність до відтворення комічних недоречностей письменник вважав однією з характерних рис українського народу, елементом національної психіки, багатої на “жарти, смішки, штукарства та загалом на гумор, ще часом і дуже сатиричний” (слова самого Нечуя-Левицького). Часто гумористичні картини переходять у сатиру, в гостре осудження умов капіталістичної дійсності. Так, Нечуй-Левицький сатирично викриває, дрібновласницьку обмеженість молодих Кайдашів, які відмовляються розкопувати горба на користь собі і громаді, гостро висміює забобонність Кайдаша і знахарські здібності баби Палажки, осуджує жорстокість Кайдашихи, особливо у поводженні з Мелашкою, і хижацьку поведінку Мотрі у стосунках зі свекрухою. Повість “Кайдашева сім’я” увійшла в історію української літератури як соціально-побутовий твір, у якому автор змалював реалістичні образи селян другої половини XIX ст., виявив себе майстром художнього слова.
4. маленькое дело лучше большого безделья
Как то один старикан проходил мимо поля и увидел двух ненужных лошадей, решил он взять их к себе, нужны будут. Привёл он к себе этих лошадей и начал кормить, поить, несколько часов спустя решил он лошадей то приучить катать что угодно на своей повозке.
"Ха!"-сказала первая лошадь "Не буду я катать никого". "А как это не будешь?"- спросил старик. "А вот и не буду" -сказала первая лошадь. Спустя месяц первая лошадь только и делала что ела и пила, а всё остальное время отдыхала.
Так он её и продал, а другой владелец узнал что, она ничего не делает поставил на аукцион. Так и никто её не выбрал. Вторая лошадь стала востребованной, стала слитком золота можно сказать.
Объяснение:
У творі Нечуя-Левицького як сатира, так і гумор служать засобом викриття більших чи дрібніших вад у людському житті. Досконало знаючи народний гумор, Нечуй-Левицький широко користується ним у повісті. Пригадаймо такі гумористичні картини, як прихід Кайдаша з шинку в першому розділі, сутички Кайдашихи з невістками, показ набожності баби Палажки та ін. Навіть окремі описи сповнені сміху, дотепності, наприклад: “В хаті стало тихо, тільки борщ бризкав здоровими бульками, неначе старий дід гарчав, а густа каша ніби стогнала в горшку,
піднімаючи затужавілий вершок угору…” Схильність до відтворення комічних недоречностей письменник вважав однією з характерних рис українського народу, елементом національної психіки, багатої на “жарти, смішки, штукарства та загалом на гумор, ще часом і дуже сатиричний” (слова самого Нечуя-Левицького).
Часто гумористичні картини переходять у сатиру, в гостре осудження умов капіталістичної дійсності. Так, Нечуй-Левицький сатирично викриває, дрібновласницьку обмеженість молодих Кайдашів, які відмовляються розкопувати горба на користь собі і громаді, гостро висміює забобонність Кайдаша і знахарські здібності баби Палажки, осуджує жорстокість Кайдашихи, особливо у поводженні з Мелашкою, і хижацьку поведінку Мотрі у стосунках зі свекрухою. Повість “Кайдашева сім’я” увійшла в історію української літератури як соціально-побутовий твір, у якому автор змалював реалістичні образи селян другої половини XIX ст., виявив себе майстром художнього слова.