Установити порядок дій 1.Батіжок. 2.Заповіт покійної дружини лікаря Райлотта. 3.Револьвер і зубна щітка. 4.Вентиляційна віддушина. 5.Вокзал Ватерлоо. 6.Обстеження кімнати. 7.Блюдечко з молоком. 8. Огляд через лупу.​

у вірші кіплінга "якщо" ми звертаємо увагу на слова "тріумф" і "нещастя". недаремно кожне з цих слів написане у вірші з великої літери. вони — ключові у цьому творі. що такс "тріумф"? тріумф — блискучий успіх, торжество. антонімом до нього виступає слово"нещастя" — сумна подія. те, що ці слова у кіплінга стоять поруч — не дивно. тріумф і нещастя — це, як світло і тінь, день і ніч, любов і ненависть, народження людини і

іноді тріумфу людини передують трагічні моменти в її житті. трагедія може бути і після тріумфу.

згадаємо іспанських воїнів з а. міцксвича "альпухара". здавалося б, вони переможці, бо перемогли воїнів мусульманського короля альманзора в альпухарі. "бенкет між трупів почався в іспанців на альпухарських руїнах. здобич паюють, поділюють бранців, п'ють, утопаючи в винах". та, святкуючи перемогу, вони не знали, що поряд з ними стоїть їхня смерть — чума, яку приніс їм переможений альманзор.

перемога, тріумф іспанців обернулися для них нещастям, навіть смертю. а нещастя альманзора стало його тріумфом — вороги його загинули. завжди треба пам'ятати слова кіплінга про те, що тріумф і нешастя треба сприймати, "як дим і вітер на віку".

а ось іще один тріумфатор — цього разу з р. стівенсона "вересовий трунок". це "володар шотландський — жахались його вороги! " він пішов оружно на ліктів. а пікти славилися вмінням готувати вересовий трунок, який "за мед солодший, міцніший аніж вино". секретом варіння вересового трунку володіли двоє броварів — старий батько і його син — "хлопець отрочих літ". чому тільки двоє? тому що всі інші пікти "лежали під квітом червоним поснулі навік броварі". ці люди загинули від рук воїнів володаря шотландського. врешті-решт гинуть і останні броварі — батько і син, але перед смертю старий виявляє істинну величність духу. він жертвує своїм сином в ім'я збереження таємниці вересового трунку. і коли, стоячи перед ворогом, він вимовляє: "смерть мені не страшна, і вересового трунку зі мною помре тайна! ", то розумієш: тріумфатори — не переможці шотландські, а цей старий бровар, який за мить сам розлучиться з життям.

дивіться також

"якщо" (повний текст)

яким зображений світ у вірші? (та інші запитання)

біографія редьярда кіплінг

 

так тріумфатором став і гоголівський тарас бульба, який теж загинув. тріумфатором можна назвати і юнака з вірша рільке "пісня про правду". олекса, принижений, мовчазний і боязкий, наприкінці твору постає перед нами справжнім козаком, коли ладен пожертвувати власним життям в ім'я свободи батьківщини.

у вірші кіплінга "якщо" мені подобаються рядки:

якщо ти зможеш в пориві одному

поставить все на карту і програть,

а потім — все спочатку, і нікому

про втрати навіть слова не

я пригадую шолохівського солдата андрія соколова з оповідання "доля людини". перед обличчям смерті він був, коли стояв перед комендантом концтабору німцем мюллером. про нього, мюллера, у шолохова сказано так: "по-російськи говорив, як ми з тобою, та й ще на "о" налягав, наче корінний волгар". тисячі людей розлучилися з життям з волі цього "волгаря". він наставив зброю й на андрія соколова, але той виявив таку стійкість духу, що немилосердий мюллер відпустив його у барак та ще й їжу дав.

у вірші р. кіплінга з великої літери починаються ще три слова: "серце", "нерви", "жили". і це не випадково. цими словами поет характеризує сутність людини. коли вона візьме собі у супутники волю, людина вистоє у боротьбі. і тоді йому, цьому тріумфаторові, належатиме увесь світ.

Мальчик у  христа на  ёлке маленький мальчик, лет шести, просыпается в  сыром и  холодном подвале. он  голоден и  пытается разбудить больную маму. у  него это не  получается, ведь мама умерла, но  мальчик ещё не  понимает, что такое смерть. его лишь удивляет холодное и  неподвижное её  лицо мамы. не  добудившись  её, он  выходит на  улицу. бродя по  городу, мальчик заглядывает в  окна, в  одном он  видит, как девочка танцует с  мальчиком, в  другом  — четырёх барынь, которые пироги каждому, кто придёт. мальчик тоже вошёл к  ним в  дом. одна из  барынь спешно суёт ему копеечку и  сама открывает дверь. перепуганный мальчик роняет монетку и  бежит прочь. он  натыкается на  толпу людей, смотрящих кукольное представление, которое ему нравится. но  вскоре его бьёт мальчик постарше. ребёнок вынужден бежать прочь. забежав в  подворотню, он  устраивается за  дровами. ему становиться тепло и  хорошо. мальчик слышит голос, приглашающий на  ёлку. он  видит великолепную ёлку и  множество радостных мальчиков и  девочек. он  сам радуется и  веселится находясь рядом с  ними. это такие  же дети как  он, погибшие в  раннем возрасте по  различным причинам (одни замёрзли, другие задохнулись). утром дворники находят тело замёрзшего маленького мальчика, чуть позже находят и  тело его матери, умершей немногим ранее.сашка  — герой «рождественского рассказа» андреева  — обладал непокорной и  смелой душой, не  мог спокойно отнестись ко  злу и  мстил жизни. для этой цели он  бил товарищей, грубил начальству, рвал учебники и  целый день лгал то  учителям, то  перед рождеством сашку выгнали из  гимназии, но, несмотря на  это, его пригласили на  ёлку в  богатый дом. перед уходом в  гости отец сашки  — иван саввич, спившийся, опустившийся, но  добрый в  душе человек,  — просит что-нибудь принести с  ёлки. блок, возводивший «ангелочка» к  рассказу ф.  м.  достоевского «мальчик у  христа на  ёлке», писал о  сашке: «его просто затащили на  ёлку, насильно ввели в  праздничный рай. что  же было в  новом раю? там было положительно нехорошо, все было так, как водится во  многих порядочных семьях,  — просто, мирно и  скверно». «злому мальчику», как назвали сашку, глядевшему на  чистеньких, красивых детей, «казалось, что чьи-то железные руки взяли его сердце и  выжимают из  него последнюю каплю крови». и  вдруг (наступает любимое андреевым перерождение героя, обязательное в  рождественском рассказе) «узенькие глаза» сашки «блеснули изумлением»: «на  обращённой к  нему стороне ёлки, которая была освещена слабее других и  составляла её  изнанку, он  увидел  то, чего не  хватало в  картине его жизни и  без чего кругом было так пусто, точно окружающие люди неживые. то  был восковой ангелочек, небрежно повешенный в  гуще тёмных ветвей и  словно реявший по  воздуху». изумлённый сашка увидел, что «лицо ангела не  блистало радостью, не  туманилось печалью, но  лежала на  нем печать иного чувства, не  передаваемого словами, не  определяемого мыслью и  доступного для понимания лишь такому  же чувству. сашка не  сознавал, какая тайная сила влекла его к  ангелочку, но  чувствовал, что он  всегда знал его и  всегда ». сашка сначала грубо, а  затем стоя на  коленях перед хозяйкой дома выпрашивает ангелочка с  ёлки. и  когда своего добивается, в  короткий момент счастья «все заметили загадочное сходство между неуклюжим, выросшим из  своего платья гимназистом и  одухотворённым рукой неведомого художника личиком ангелочка». сашка приносит ангела домой, и  отец тоже испытывает потрясение: «отец и  сын не  видели друг друга; по-разному тосковали, плакали и  радовались их  больные сердца, но  было что-то в  их  чувстве, что сливало воедино сердца и  уничтожало бездонную пропасть, которая отделяет человека от  человека и  делает его таким одиноким, несчастным и  слабым». оба вскоре засыпают, а  ангелочек, повешенный у  печки, начал таять. «вот ангелочек встрепенулся, словно для полёта, и  упал с  мягким стуком на  горячие плиты». и  непонятно, останется  ли встреча с  ангелом началом или концом чуда.