Сміхом крізь сльози звучать окремі місця твору. У творі Нечуя-Левицького як сатира, так і гумор служать засобом викриття більших чи дрібніших вад у людському житті. Досконало знаючи народний гумор, Нечуй-Левицький широко користується ним у повісті. Пригадаймо такі гумористичні картини, як прихід Кайдаша з шинку в першому розділі, сутички Кайдашихи з невістками, показ набожності баби Палажки та ін. Навіть окремі описи сповнені сміху, дотепності, наприклад: “В хаті стало тихо, тільки борщ бризкав здоровими бульками, неначе старий дід гарчав, а густа каша ніби стогнала в горшку,
піднімаючи затужавілий вершок угору…” Схильність до відтворення комічних недоречностей письменник вважав однією з характерних рис українського народу, елементом національної психіки, багатої на “жарти, смішки, штукарства та загалом на гумор, ще часом і дуже сатиричний” (слова самого Нечуя-Левицького). Часто гумористичні картини переходять у сатиру, в гостре осудження умов капіталістичної дійсності. Так, Нечуй-Левицький сатирично викриває, дрібновласницьку обмеженість молодих Кайдашів, які відмовляються розкопувати горба на користь собі і громаді, гостро висміює забобонність Кайдаша і знахарські здібності баби Палажки, осуджує жорстокість Кайдашихи, особливо у поводженні з Мелашкою, і хижацьку поведінку Мотрі у стосунках зі свекрухою. Повість “Кайдашева сім’я” увійшла в історію української літератури як соціально-побутовий твір, у якому автор змалював реалістичні образи селян другої половини XIX ст., виявив себе майстром художнього слова.
Евгений Онегин, главный герой одноименного романа в стихах А. С. Пушкина, родился в Петербурге ("на брегах Невы"). Блистательная Северная Пальмира, столица тогдашней Российской Империи - то место, где юный Евгений вырос, а после блистал в высшем свете.
Одетый по последней моде, в совершенстве говорящий по-французски (как, собственно, практически все знатные и богатые дворяне того времени), Онегин разъезжает по балам и приемам. Онегин - "молодой повеса", дамский угодник, модник и светский лев, проводит день за днем в развлечениях.
"Бывало он еще в постеле — Ему записочки несут. /Что? приглашенья? В самом деле / Три дома на вечер зовут." Он посещает театры, но не столько посмотреть пьесу, сколько показать себя и посмотреть на других "Двойной лорнет, скосясь, наводит /На ложи незнакомых дам..."
Щеголь и модник, Евгений "по три часа по крайней мере пред зеркалами проводил". Вечерами он бывал на балах, танцевал, писал стихи в альбомы красавицам. Так проходил день за днем: До утра жизнь его готова /Однообразна и пестра, /И завтра то же, что вчера.
При всем своем блеске и роскоши, светская жизнь Петербурга была скучна и однообразна, и Онегин ею пресытился.
Описывая светскую жизнь своего героя в столице, Пушкин знал, о чем писал: Точно такую же жизнь временами вел и он сам.
У творі Нечуя-Левицького як сатира, так і гумор служать засобом викриття більших чи дрібніших вад у людському житті. Досконало знаючи народний гумор, Нечуй-Левицький широко користується ним у повісті. Пригадаймо такі гумористичні картини, як прихід Кайдаша з шинку в першому розділі, сутички Кайдашихи з невістками, показ набожності баби Палажки та ін. Навіть окремі описи сповнені сміху, дотепності, наприклад: “В хаті стало тихо, тільки борщ бризкав здоровими бульками, неначе старий дід гарчав, а густа каша ніби стогнала в горшку,
піднімаючи затужавілий вершок угору…” Схильність до відтворення комічних недоречностей письменник вважав однією з характерних рис українського народу, елементом національної психіки, багатої на “жарти, смішки, штукарства та загалом на гумор, ще часом і дуже сатиричний” (слова самого Нечуя-Левицького).
Часто гумористичні картини переходять у сатиру, в гостре осудження умов капіталістичної дійсності. Так, Нечуй-Левицький сатирично викриває, дрібновласницьку обмеженість молодих Кайдашів, які відмовляються розкопувати горба на користь собі і громаді, гостро висміює забобонність Кайдаша і знахарські здібності баби Палажки, осуджує жорстокість Кайдашихи, особливо у поводженні з Мелашкою, і хижацьку поведінку Мотрі у стосунках зі свекрухою. Повість “Кайдашева сім’я” увійшла в історію української літератури як соціально-побутовий твір, у якому автор змалював реалістичні образи селян другої половини XIX ст., виявив себе майстром художнього слова.
Евгений Онегин, главный герой одноименного романа в стихах А. С. Пушкина, родился в Петербурге ("на брегах Невы"). Блистательная Северная Пальмира, столица тогдашней Российской Империи - то место, где юный Евгений вырос, а после блистал в высшем свете.
Одетый по последней моде, в совершенстве говорящий по-французски (как, собственно, практически все знатные и богатые дворяне того времени), Онегин разъезжает по балам и приемам. Онегин - "молодой повеса", дамский угодник, модник и светский лев, проводит день за днем в развлечениях.
"Бывало он еще в постеле — Ему записочки несут. /Что? приглашенья? В самом деле / Три дома на вечер зовут." Он посещает театры, но не столько посмотреть пьесу, сколько показать себя и посмотреть на других "Двойной лорнет, скосясь, наводит /На ложи незнакомых дам..."
Щеголь и модник, Евгений "по три часа по крайней мере пред зеркалами проводил". Вечерами он бывал на балах, танцевал, писал стихи в альбомы красавицам. Так проходил день за днем: До утра жизнь его готова /Однообразна и пестра, /И завтра то же, что вчера.
При всем своем блеске и роскоши, светская жизнь Петербурга была скучна и однообразна, и Онегин ею пресытился.
Описывая светскую жизнь своего героя в столице, Пушкин знал, о чем писал: Точно такую же жизнь временами вел и он сам.