1) Найбільш шанованими богами ведійського пантеону були Варуна, Індра, Аґні і Сома.
2) Святе Письмо, Священне Писання або Бі́блія, збірник книг, що утворюють Біблію (грец. τά βιβιλία, βιβλία, «вівлія» тобто «збірка книг»; також через місто Бібл, куди завозили папірус) — сукупність текстів різних епох і авторів, яка сприймається всіма християнськими конфесіями як Священне Писання.
3) Основами мусульманства
2 рівень
1) Десять заповідей уособлюють собою набір біблійних принципів, що стосуються моральних настанов та культу, які відіграють фундаментальну роль в юдаїзмі та християнстві. Заповіді містять інструкції поклоніння тільки Богу і святкування вихідного дня, а також заборону на ідолопоклонство, богохульство, вбивство, перелюбство, злодійство, нечесність і заздрість. Різні релігійні групи дотримуються різних інтерпретацій заповідей. Перші три заповіді основною своєю думкою мають на меті возвеличування Бога. З моральної точки зору вони ставлять Бога вище людини і показують, що людина має повністю підкорятись його ідеям. Наступна заповідь говорить про вихідний день, який потрібно використати для шанування Бога (в християнстві — це неділя, а в юдаїзмі — субота). П’ята заповідь містить настанову до шанування своїх батьків, адже кожна людина з часом буде дорослішати та опиниться на місці батьків. Наступні п’ять заповідей сформували основні етично-моральні настанови суспільства. А саме: не вбивати, не заздрити, не красти і так далі. Можна зробити висновок, що загальною моральною настановою заповідей є таке ж ставлення до інших, яке людина хотіла б отримати відносно себе.
2) Структура Корану: 114 розділів (сур), відсутня композиційна єдність. Обсяг Корану: приблизно 500 сторінок тексту, написаного арабською мовою. Сури поділяються на 6219 віршів (айятів). («Та, що відкриває книгу»).
3) У класифікації індуїстських священних текстів веди належать до текстів одкровення — шруті. Кожна Веда має основну частину (Самхіту) та коментарі до неї Брахмани, Араньяки й Упанішади. Ведична література поділяється власне на чотири Веди: Упанішади, Веданта-сутру, Рігведа та Ітіхаси.
Повесть о Горе и Злочастии, как Горе-Злочастие довело молотца во иноческий чин — анонимное древнерусское стихотворное произведение XVII века, сохранившееся в единственном списке XVIII века и имеющее литературное происхождение.
Характеристика:
В 1856 году была найдена А. Н. Пыпиным единственная рукопись «Повести» среди рукописей собрания М. П. Погодина, которое находилось в Публичной библиотеке Санкт-Петербурга. Впоследствии текст этого произведения переиздавался многократно. Рукопись «Повести» дошла до нас в списке XVIII века, однако датировка самого художественного памятника определяется XVII веком.
Произведение представляет собой смешение жанров. Здесь присутствует влияние фольклорных и книжных традиций. Основой для «Повести» являются народные песни о Горе и книжные «покаянные» стихи, но своим стихотворным размером и некоторыми деталями восходит к былинам. Автор «Повести» неизвестен, и тем не менее, для автора характерен философский взгляд на главного персонажа. Мо́лодец представляет собой как бы пример безотрадности человеческого рода, но вместе с тем автор с сочувствием относится к главному персонажу.
Відповідь:
1 рівень
1) Найбільш шанованими богами ведійського пантеону були Варуна, Індра, Аґні і Сома.
2) Святе Письмо, Священне Писання або Бі́блія, збірник книг, що утворюють Біблію (грец. τά βιβιλία, βιβλία, «вівлія» тобто «збірка книг»; також через місто Бібл, куди завозили папірус) — сукупність текстів різних епох і авторів, яка сприймається всіма християнськими конфесіями як Священне Писання.
3) Основами мусульманства
2 рівень
1) Десять заповідей уособлюють собою набір біблійних принципів, що стосуються моральних настанов та культу, які відіграють фундаментальну роль в юдаїзмі та християнстві. Заповіді містять інструкції поклоніння тільки Богу і святкування вихідного дня, а також заборону на ідолопоклонство, богохульство, вбивство, перелюбство, злодійство, нечесність і заздрість. Різні релігійні групи дотримуються різних інтерпретацій заповідей. Перші три заповіді основною своєю думкою мають на меті возвеличування Бога. З моральної точки зору вони ставлять Бога вище людини і показують, що людина має повністю підкорятись його ідеям. Наступна заповідь говорить про вихідний день, який потрібно використати для шанування Бога (в християнстві — це неділя, а в юдаїзмі — субота). П’ята заповідь містить настанову до шанування своїх батьків, адже кожна людина з часом буде дорослішати та опиниться на місці батьків. Наступні п’ять заповідей сформували основні етично-моральні настанови суспільства. А саме: не вбивати, не заздрити, не красти і так далі. Можна зробити висновок, що загальною моральною настановою заповідей є таке ж ставлення до інших, яке людина хотіла б отримати відносно себе.
2) Структура Корану: 114 розділів (сур), відсутня композиційна єдність. Обсяг Корану: приблизно 500 сторінок тексту, написаного арабською мовою. Сури поділяються на 6219 віршів (айятів). («Та, що відкриває книгу»).
3) У класифікації індуїстських священних текстів веди належать до текстів одкровення — шруті. Кожна Веда має основну частину (Самхіту) та коментарі до неї Брахмани, Араньяки й Упанішади. Ведична література поділяється власне на чотири Веди: Упанішади, Веданта-сутру, Рігведа та Ітіхаси.
Пояснення:
ВІДЬМІТЬ ЯК НАЙКРАЩЕ
Повесть о Горе и Злочастии, как Горе-Злочастие довело молотца во иноческий чин — анонимное древнерусское стихотворное произведение XVII века, сохранившееся в единственном списке XVIII века и имеющее литературное происхождение.
Характеристика:
В 1856 году была найдена А. Н. Пыпиным единственная рукопись «Повести» среди рукописей собрания М. П. Погодина, которое находилось в Публичной библиотеке Санкт-Петербурга. Впоследствии текст этого произведения переиздавался многократно. Рукопись «Повести» дошла до нас в списке XVIII века, однако датировка самого художественного памятника определяется XVII веком.
Произведение представляет собой смешение жанров. Здесь присутствует влияние фольклорных и книжных традиций. Основой для «Повести» являются народные песни о Горе и книжные «покаянные» стихи, но своим стихотворным размером и некоторыми деталями восходит к былинам. Автор «Повести» неизвестен, и тем не менее, для автора характерен философский взгляд на главного персонажа. Мо́лодец представляет собой как бы пример безотрадности человеческого рода, но вместе с тем автор с сочувствием относится к главному персонажу.