Як я розумію думку «Земля змінює своє лице не лише сама собі, а ще й люди їй допомагають»
Земля не стоїть на місці, вона живе своїм особливим життям. Колишуться гори, тривають наводнення та землетруси. Земля випльовує кілометри лави, тріскається, бурлить. Але ми знаємо і іншу землю – родючу й плодючу, без якої неможливе наше існування. Земля може дуже легко змінювати своє обличчя тільки за їй відомими мотивами.
Людина, навпаки, підкоряється своїм корисним мотивам, коли хоче володіти землею, підкорити її під свої потреби. Люди обробляють землю для вирощування рослин, плодів, які можна буде споживати в їжу. Потім вони будують різноманітні побудови, домівки. Сама велика проблема – це забруднення землі, її оголювання завдяки викачці газу, нафти – крові землі, викопних мінералів, корисних копалин та ін. Як люди змінюють лице землі? Відповідь буде така: руйнуючи землю забрудненням середовища (вибухівки палива, зброєю, викид газів у повітря, роботою заводів, розвитком металургії, схованками радіоактивних речовин та ін.).
Люди допомагають - це мається на увазі, що вони "допомагають" (тобто в лапках)
Роза является одним из любимейших, но и одним из труднопрочитываемых образов в мировой литературе, и в частности поэзии.
Розы Как хороши, как свежи были розы В моём саду! Как взор прельщали мой! Как я молил весенние морозы Не трогать их холодною рукой!
Как я берёг, как я лелеял младость Моих цветов заветных, дорогих; Казалось мне, в них расцветала радость; Казалось мне, любовь дышала в них.
Но в мире мне явилась дева рая, Прелестная, как ангел красоты; Венка из роз искала молодая — И я сорвал заветные цветы.
И мне в венке цветы ещё казались На радостном челе красивее, свежей; Как хорошо, как мило соплетались С душистою волной каштановых кудрей!
И заодно они цвели с девицей! Среди подруг, средь плясок и пиров, В венке из роз она была царицей, Вокруг её вилась и радость и любовь!
В её очах — веселье, жизни пламень, Ей счастье долгое сулил, казалось, рок, — И где ж она?. . В погосте белый камень, На камне — роз моих завянувший венок. И. П. Мятлев. * Для романтизма характерен мотив скоротечности земного бытия, сопоставленного с быстротой увядания розы, - одна из древнейших лирических тем, популярная ещё у александрийцев и римских элегиков. К этому мотиву обращаются в основном русские поэты.
Девушка — это божественная красота, вечная жизнь в самой милой оболочке. Отсюда и развитие античного сравнения девушки и розы. Здесь и розы щёк, и сравнение по таким признакам, как красота, юность, свежесть. Роза - желанное украшение девушки, а также главный подарок для неё.
Як я розумію думку «Земля змінює своє лице не лише сама собі, а ще й люди їй допомагають»
Земля не стоїть на місці, вона живе своїм особливим життям. Колишуться гори, тривають наводнення та землетруси. Земля випльовує кілометри лави, тріскається, бурлить. Але ми знаємо і іншу землю – родючу й плодючу, без якої неможливе наше існування. Земля може дуже легко змінювати своє обличчя тільки за їй відомими мотивами.
Людина, навпаки, підкоряється своїм корисним мотивам, коли хоче володіти землею, підкорити її під свої потреби. Люди обробляють землю для вирощування рослин, плодів, які можна буде споживати в їжу. Потім вони будують різноманітні побудови, домівки. Сама велика проблема – це забруднення землі, її оголювання завдяки викачці газу, нафти – крові землі, викопних мінералів, корисних копалин та ін. Як люди змінюють лице землі? Відповідь буде така: руйнуючи землю забрудненням середовища (вибухівки палива, зброєю, викид газів у повітря, роботою заводів, розвитком металургії, схованками радіоактивних речовин та ін.).
Люди допомагають - це мається на увазі, що вони "допомагають" (тобто в лапках)
Розы
Как хороши, как свежи были розы
В моём саду! Как взор прельщали мой!
Как я молил весенние морозы
Не трогать их холодною рукой!
Как я берёг, как я лелеял младость
Моих цветов заветных, дорогих;
Казалось мне, в них расцветала радость;
Казалось мне, любовь дышала в них.
Но в мире мне явилась дева рая,
Прелестная, как ангел красоты;
Венка из роз искала молодая —
И я сорвал заветные цветы.
И мне в венке цветы ещё казались
На радостном челе красивее, свежей;
Как хорошо, как мило соплетались
С душистою волной каштановых кудрей!
И заодно они цвели с девицей!
Среди подруг, средь плясок и пиров,
В венке из роз она была царицей,
Вокруг её вилась и радость и любовь!
В её очах — веселье, жизни пламень,
Ей счастье долгое сулил, казалось, рок, —
И где ж она?. . В погосте белый камень,
На камне — роз моих завянувший венок.
И. П. Мятлев.
*
Для романтизма характерен мотив скоротечности земного бытия, сопоставленного с быстротой увядания розы, - одна из древнейших лирических тем, популярная ещё у александрийцев и римских элегиков. К этому мотиву обращаются в основном русские поэты.
Девушка — это божественная красота, вечная жизнь в самой милой оболочке. Отсюда и развитие античного сравнения девушки и розы. Здесь и розы щёк, и сравнение по таким признакам, как красота, юность, свежесть. Роза - желанное украшение девушки, а также главный подарок для неё.