Одиночество. что может быть печальнее? почему человек остаётся один? можно ли этого избежать? эти и другие вопросы возникают у меня после прочтения текста к.г.паустовского. автор ставит в своём тексте проблему одиночества. он рассказывает женщины, которая осталась одинокой в старости. «дочь настя вот уже четвёртый год не приезжает – забыла, значит, мать, а дни у катерины ивановны считанные». мы застаём больную одинокую женщину последний раз гуляющей в саду, где «ещё девушкой зачитывалась тургеневым». поздняя осень, сад облетел. догорает жизнь нашей героини. катерина ивановна горько заплакала, не стыдясь своих слёз, и сказала своему спутнику: «не дай вам бог, родной мой, дожить до такой одинокой старости! не дай вам бог! ». проблема, которую поднимает автор, заставляет задуматься о взаимоотношениях с близкими. позиция автора понятна: нельзя бросать родных людей, нужно заботиться о них. одиночество – это страшно. настя не навещает мать, ссылаясь на занятость. но ничем нельзя оправдать душевную чёрствость дочери к своей матери. писатель осуждает настю и с огромным сочувствием относится к катерине ивановне. старую женщину предаёт собственная дочь, обрекая на одинокую старость. я полностью разделяю точку зрения автора. нельзя предавать своих. нужно быть собственным родителям, им в старости, когда они особенно в нашей поддержке и внимании, как когда-то маленькими в них нуждались мы. никто не должен быть одинок. но, к сожалению, одиноких людей немало по разным причинам. одна из них - бездушие и чёрствость близких. нужно всегда помнить: каждого ждёт старость и каждый имеет право рассчитывать на родных людей. в художественной проблема одиночества поднимается часто, попробую примеры. в рассказе а.п.чехова «тоска» главный герой иона потапов, недавно похоронивший единственного сына, весь день пытается поделиться своим горем. но никто не хочет выслушать его, всем не до него. в итоге иона рассказывает о своём горе лошади, потому что больше некому. страшно. одиноким можно быть и среди толпы. неужели так трудно посочувствовать горю человека, разделить с ним боль, скрасить одиночество? в рассказе а.п.платонова «юшка» над главным героем смеются мальчишки, бросая в него камни. за бедность его не любят и взрослые. только после смерти односельчане узнают, что заработанные деньги юшка отдавал на содержание чужой ему девочки, которую он воспитывал и платил за её обучение. что мешало им узнать это раньше? не шарахаться от него, как от проказы, а поговорить, . и юшка не был бы одиноким изгоем. одиночество человека – это следствие равнодушия и чёрствости людей, которые живут рядом с ним. особенно страшно, когда человек одинок, потому что его забыли родные. как ненужную вещь выкинули за ненадобностью. поступая так, надо помнить, что старость ждёт всех. и тебя тоже могут сослать в утиль. подумай об этом. вспомни о родных! скрась чьё-то одиночество!
Частина перша з судна сіті з приманкою, і зграя чайок злітається, «щоб хитрістю або силою добути крихти їжі». тільки одна чайка на ім’я джонатан лівінгстон здійснює свої тренувальні польоти в повній самоті. джонатан порушує всі неписані закони зграї — зависає в повітрі, літає низько над водою і розвиває величезну швидкість. він намагається довести своє вміння літати до досконалості. джонатан нехтує основним заняттям чайок — здобиччю їжі. його батьки тривожаться, адже від їхнього сина «залишилися пір’я та кістки». послухавшись умовлянь, джонатан тиждень живе, як інші чайки, але потім усвідомлює безглуздість такого існування і повертається до тренувань. весь наступний тиждень він вчиться керувати польотом на високій швидкості, проте у нього нічого не виходить. одного разу, стрімко спускаючись з величезної висоти, джонатан сильно вдаряється об воду і втрачає свідомість. прийшовши до тями, він чує голос, що говорить, що джонатан — всього лише чайка, що не народжена для швидкісних польотів. він вирішує змиритися і повернутися в стаю, але по дорозі додому знаходить рішення: швидкістю можна , зменшивши довжину крил. забувши про невдачу, він тренується і досягає успіху. вранці джонатан випадково врізається в стаю, яка саме снідала, але справляється з інням. вдень йому вдається зробити кілька фігур вищого пілотажу. увечері збирається ще одна порада зграї. найстаріший наказує джонатану вийти на середину утвореного чайками кола. це «або найбільша ганьба, або найбільша честь». той очікує похвал, адже йому вдалося те, чого до нього не робила жодна чайка. однак найстаріший примовляє джонатана до вигнання на дальні скелі за нехтування гідності і звичаї сім’ї чайок. залишок своїх днів чайка проводить на самоті. кожен день він дізнається щось нове і вчиться застосовувати свою майстерність, здобуваючи їжу. він не сумує за зграєю і проживає «довге щасливе життя». частина друга джонатан старіє. одного разу біля його крил з’являються дві сяючі, білосніжні
