Відновіть шлях подорожі Одіссея до рідної Ітаки. А) Острів вітрів; Б) острів кіклопів; B) царство Аїда; Г) царство Кірки; Д) острів биків Геліоса; €) острів Ітака;
Все в мире периодично или ритмично, как принято выражаться теперь: даже солнце греет неодинаково, и ему порою бывает надо отдохнуть, успокоиться, и оно отдыхает, покоится 10-12 лет, чтобы потом засверкать с необычною силой. В жизни каждого народа бывают эпохи напряжения сил и их упадка, эпохи равнодушия и ненависти, стремления к материальному благосостоянию и к громким, смелым делам. Законы этого ритма, этой периодичности таинственны и пока совершенно неизвестны науке, которая лишь присматривается к факту, не имея силы объяснить его. Но само явление периодичности, ритма — несомненно в жизни солнца или жизни искусства.
Есть эпохи возрождения, упадка и самые грустные — переходные, когда таланты не дают ничего положительного, цельного, а лишь обещают дать что-то, по-видимому важное, новое, хотя и неизвестно что. Такую эпоху переживаем мы теперь. В другое время даже слабая сравнительно сила распускается полностью, поражает яркостью своих красок. Иногда все живет точно окутанное осенним туманом, иногда — при полном солнечном блеске…
В жизни искусства есть своя таинственная периодичность. Многие, начиная с Аристотеля, пытались пояснить ее законы понятными для нас причинами. Аристотель говорил: «Искусство достигает наивысшего блеска, когда человек наиболее хочет жить…» Но мы не можем принять этого объяснения: факты противоречат ему. Бокль утверждал, что расцвет искусства совпадает с расцветом любознательности вообще, т.е. науки. История несогласна и с ним. Спенсер предложил формулу, которая представляется наиболее вероятной. Он говорит, что область искусства воспоминание, что высочайшие образцы художественного творчества появляются лишь тогда, когда какая-нибудь историческая эпоха пережила себя и исчезает в вечность. Так было в Греции, Риме, Англии. Софокл, Фидий, Эврипид, Аристофан явились в конце доблестной эпохи эллинской жизни; в их время уже начался упадок нравов и даже полное их крушение. Римское искусство, кроме красноречия, все целиком принадлежит периоду империи и упраздненной республики. Шекспир, живя в XVII веке, вдохновлялся средневековыми феодальными нравами, Мильтон был последний из пуритан, итальянец Данте похоронил католицизм, Сервантес — рыцарство, Рабле — средневековые нравы и воспитание…
Романтизм – це культурне явище, характерне для XVIII-XIX століть і поширене на території Європи. Як і кожне культурне явище, романтизм з’явився не на порожньому місці, а став результатом епохи, яка йому передувала. Як відомо, романтизму передувала епоха Просвітництва, якій були властиві раціоналізм і промислова революція. Мабуть, люди втомилися від раціонального і розумного погляду на життя і речі, а тому захотіли чогось більш яскравого і сильного з точки зору емоційності, через це й з’явився романтизм.
Для романтизму характерно злиття людини і природи. Людина не розглядалася у відриві від усього живого навколо, вона визнавалася його складовою і навіть невід’ємною частиною. Прагнення до ідеалу з точки зору возз’єднання людини і природи проявилося в тому, що людина почала займатися новими видами активності лише для того, щоб бути до природи ближчою. Наприклад, у зв’язку з появою романтизму люди стали займатися альпінізмом і туризмом, влаштовувати пікніки і багато іншого. Досягнення науки і промисловості кілька відсувалися романтистами на другий план. Вони вважали, що людина багата, насамперед, своїми емоціями. Прагнення до ідеалу у представників цього культурного руху проявилося і в тому, що вони не могли погодитися з атеїстичною теорією і традиційною релігією попередніх епох. Вони спробували переосмислити і знайти якусь ідеальну середину між усім цим. Так з’явилася ідея про те, що справжньою релігією є не поклоніння богам і дотримання якихось релігійних правил і догм, а відчуття людиною ходу і нескінченності людського буття.Епоха романтизму також чинила вагомий вплив на творчих людей і їх діяльність. Говорячи про літературу, варто сказати, що прагнення до ідеалу романтизму вперше з’явилося у німецьких письменників. У той час якраз трудилися відомі брати Грімм, творчість яких було сповнене ідеями романтизму на тлі казкових і міфологічних мотивом їхніх творів. Ознаки романтичного прагнення до ідеалу можна також знайти в творах авторів з інших країн, а також у творчій діяльності художників і музикантів. Як мені здається, саме епоха романтизму подарувала людству найбільшу кількість класичних музикантів найвищого рівня, а саме Шопена, Шуберта, Чайковського та Брамса.
Кожна епоха в житті людства примітна якимись особливостями. Я вважаю, що романтизм дійсно можна називати прагненням до ідеалу, адже його представники навіть у найважчі для побуту часи шукали розраду в природі, своїх думках і фантазіях.
Все в мире периодично или ритмично, как принято выражаться теперь: даже солнце греет неодинаково, и ему порою бывает надо отдохнуть, успокоиться, и оно отдыхает, покоится 10-12 лет, чтобы потом засверкать с необычною силой. В жизни каждого народа бывают эпохи напряжения сил и их упадка, эпохи равнодушия и ненависти, стремления к материальному благосостоянию и к громким, смелым делам. Законы этого ритма, этой периодичности таинственны и пока совершенно неизвестны науке, которая лишь присматривается к факту, не имея силы объяснить его. Но само явление периодичности, ритма — несомненно в жизни солнца или жизни искусства.
Есть эпохи возрождения, упадка и самые грустные — переходные, когда таланты не дают ничего положительного, цельного, а лишь обещают дать что-то, по-видимому важное, новое, хотя и неизвестно что. Такую эпоху переживаем мы теперь. В другое время даже слабая сравнительно сила распускается полностью, поражает яркостью своих красок. Иногда все живет точно окутанное осенним туманом, иногда — при полном солнечном блеске…
В жизни искусства есть своя таинственная периодичность. Многие, начиная с Аристотеля, пытались пояснить ее законы понятными для нас причинами. Аристотель говорил: «Искусство достигает наивысшего блеска, когда человек наиболее хочет жить…» Но мы не можем принять этого объяснения: факты противоречат ему. Бокль утверждал, что расцвет искусства совпадает с расцветом любознательности вообще, т.е. науки. История несогласна и с ним. Спенсер предложил формулу, которая представляется наиболее вероятной. Он говорит, что область искусства воспоминание, что высочайшие образцы художественного творчества появляются лишь тогда, когда какая-нибудь историческая эпоха пережила себя и исчезает в вечность. Так было в Греции, Риме, Англии. Софокл, Фидий, Эврипид, Аристофан явились в конце доблестной эпохи эллинской жизни; в их время уже начался упадок нравов и даже полное их крушение. Римское искусство, кроме красноречия, все целиком принадлежит периоду империи и упраздненной республики. Шекспир, живя в XVII веке, вдохновлялся средневековыми феодальными нравами, Мильтон был последний из пуритан, итальянец Данте похоронил католицизм, Сервантес — рыцарство, Рабле — средневековые нравы и воспитание…
Не то же ли самое было и у нас?
Для романтизму характерно злиття людини і природи. Людина не розглядалася у відриві від усього живого навколо, вона визнавалася його складовою і навіть невід’ємною частиною. Прагнення до ідеалу з точки зору возз’єднання людини і природи проявилося в тому, що людина почала займатися новими видами активності лише для того, щоб бути до природи ближчою. Наприклад, у зв’язку з появою романтизму люди стали займатися альпінізмом і туризмом, влаштовувати пікніки і багато іншого. Досягнення науки і промисловості кілька відсувалися романтистами на другий план. Вони вважали, що людина багата, насамперед, своїми емоціями. Прагнення до ідеалу у представників цього культурного руху проявилося і в тому, що вони не могли погодитися з атеїстичною теорією і традиційною релігією попередніх епох. Вони спробували переосмислити і знайти якусь ідеальну середину між усім цим. Так з’явилася ідея про те, що справжньою релігією є не поклоніння богам і дотримання якихось релігійних правил і догм, а відчуття людиною ходу і нескінченності людського буття.Епоха романтизму також чинила вагомий вплив на творчих людей і їх діяльність. Говорячи про літературу, варто сказати, що прагнення до ідеалу романтизму вперше з’явилося у німецьких письменників. У той час якраз трудилися відомі брати Грімм, творчість яких було сповнене ідеями романтизму на тлі казкових і міфологічних мотивом їхніх творів. Ознаки романтичного прагнення до ідеалу можна також знайти в творах авторів з інших країн, а також у творчій діяльності художників і музикантів. Як мені здається, саме епоха романтизму подарувала людству найбільшу кількість класичних музикантів найвищого рівня, а саме Шопена, Шуберта, Чайковського та Брамса.
Кожна епоха в житті людства примітна якимись особливостями. Я вважаю, що романтизм дійсно можна називати прагненням до ідеалу, адже його представники навіть у найважчі для побуту часи шукали розраду в природі, своїх думках і фантазіях.