Ждучи на грища і забави, В звіринці своїм величаво Король Франціск сидів; Тіснились вельможі при троні, А кругом, на високім балконі Дам барвистий вінок процвів. Король дав знак рукою — І з ґрат сторожкою стопою Виходить лев; Але не лунає рев: Пустелі друг Зором німим обводить круг Арени — І випростав з позіхом члени, І гривою стряс густою, І ліг самотою. І знову владар маше рукою — На знак царський Тигр жаський З клітки рине тісної Скоком потужним; Лева він бачить і виє, Напружує шию, Кола страшні вибиває хвостом І лиже рот язиком; І кроком несміло-пружним Лева обходить він І, волі невольний син, Повнить арену риком Хрипким і диким. — Погас його рев луною, І осторонь хижий ліг. І знову владар маше рукою — І зіво дверей вивертає їх: Двох леопардів прудких; В буянні мужнього палу Тигра вони напали; Той лапою б’є їх тяжкою, І вже підводиться лев; Його могутній рев Прогримів — і став спокій; І, не давши волі злобі рвучкій, Люті лягли по короткім бою. Нової жде битви вельможне гроно. І раптом упала з балкона Рукавичка красної дами Між хижаками. І мовить лицарю юна Кунігунда, глузлива красуня: “Щодня, щогодини, лицарю мій, Присягаєтесь ви в любові своїй — Принести рукавичку я вас!” І лицар Делорж поспішає і враз Збігає наниз безстрашно, І кроком твердим Ступає між звіром тим, І бере рукавичку відважно. І, повні подиву й жаху німого, Лицарі й дами глядять на нього, А він, спокійний, назад іде — І гомін безмежний навколо росте На честь його перемоги. Кунігунда героя очима вітає — Той погляд щастя йому обіцяє — Але, зійшовши під крики бучні, Він рукавичку в лице їй кинув: “Подяки, дамо, не треба мені!” — Сказав і її покинув.
Страшно престрашно жить человеку без присмотра потому как "сломляется" сердце от большого внимания по-моему, такой человек днем как в ночи пребывает буйство и юродство сам себе приписывает и никто не может много соли съесть есть и "стесненным" умом не могущие хорошо думать Ничто же светлейше солнечного сияния, Ничто же сладчайше книжного писания. Солнечный бо свет вселенну осиявает, Книжное же писание душу просвещает. Солнце убо согревает плоды земные, Книжное же писание наводит на мысли благие.
Два стихотворения где нету полосок первое а где есть полоски второе
В звіринці своїм величаво
Король Франціск сидів;
Тіснились вельможі при троні,
А кругом, на високім балконі
Дам барвистий вінок процвів.
Король дав знак рукою —
І з ґрат сторожкою стопою
Виходить лев;
Але не лунає рев:
Пустелі друг
Зором німим обводить круг
Арени —
І випростав з позіхом члени,
І гривою стряс густою,
І ліг самотою.
І знову владар маше рукою —
На знак царський
Тигр жаський
З клітки рине тісної
Скоком потужним;
Лева він бачить і виє,
Напружує шию,
Кола страшні вибиває хвостом
І лиже рот язиком;
І кроком несміло-пружним
Лева обходить він
І, волі невольний син,
Повнить арену риком
Хрипким і диким. —
Погас його рев луною,
І осторонь хижий ліг.
І знову владар маше рукою —
І зіво дверей вивертає їх:
Двох леопардів прудких;
В буянні мужнього палу
Тигра вони напали;
Той лапою б’є їх тяжкою,
І вже підводиться лев;
Його могутній рев
Прогримів — і став спокій;
І, не давши волі злобі рвучкій,
Люті лягли по короткім бою.
Нової жде битви вельможне гроно.
І раптом упала з балкона
Рукавичка красної дами
Між хижаками.
І мовить лицарю юна
Кунігунда, глузлива красуня:
“Щодня, щогодини, лицарю мій,
Присягаєтесь ви в любові своїй —
Принести рукавичку я вас!”
І лицар Делорж поспішає і враз
Збігає наниз безстрашно,
І кроком твердим
Ступає між звіром тим,
І бере рукавичку відважно.
І, повні подиву й жаху німого,
Лицарі й дами глядять на нього,
А він, спокійний, назад іде —
І гомін безмежний навколо росте
На честь його перемоги.
Кунігунда героя очима вітає —
Той погляд щастя йому обіцяє —
Але, зійшовши під крики бучні,
Він рукавичку в лице їй кинув:
“Подяки, дамо, не треба мені!” —
Сказав і її покинув.
потому как "сломляется" сердце от большого внимания
по-моему, такой человек днем как в ночи пребывает
буйство и юродство сам себе приписывает
и никто не может много соли съесть
есть и "стесненным" умом не могущие хорошо думать
Ничто же светлейше солнечного сияния,
Ничто же сладчайше книжного писания.
Солнечный бо свет вселенну осиявает,
Книжное же писание душу просвещает.
Солнце убо согревает плоды земные,
Книжное же писание наводит на мысли благие.
Два стихотворения где нету полосок первое а где есть полоски второе