вершиною французького середньовічного епосу стала «пісня про роланда». поема збереглася в декількох записах, але найкраще зберігся так званий оксфордський рукопис, датований 1170 р. автором «пісні» вважають жонглера турольда, про що вказано в останньому розділі рукопису: «тут і кінець настав турольда джесті»1. в основу епосу покладені достовірні історичні події. король франків карл великий2 у 778 р. здійснив невдалий похід на іспанію. він захопив кілька іспанських міст, обложив сарагосу, але вимушений був повернутися на батьківщину. у ронсевальській ущелині на карла напали баски, незадоволені, що французьке військо проходило їхніми селами і полями. перебивши всіх франків і пограбувавши обози, баски зникли так само раптово, як і з’явилися, відійшовши таємними, тільки їм відомими стежками. французам не вдалося здолати войовничий народ, і в битві загинуло чимало славних воїнів, серед яких у хроніках згадувався й хруотланд, маркграф бретані. карл навіть не зміг помститися нападникам і рушив далі. проте в народній уяві загиблі рицарі карла перетворилися на могутніх, легендарних героїв. у героїчному епосі ці події набули іншого забарвлення: невдалий завойовницький похід обернувся на визвольні змагання франків проти маврів, карл оспіваний як король-визволитель, а маркграф бретанський став народним героєм роландом, символом патріота, який віддає своє життя за визволення батьківщини. у «пісні» оповідається про те, як король карл сім років веде праведну війну із сарацинами (маврами). у уііі-хі ст. боротьба з маврами вважалася «богоугодною справою», тому що вони, будучи мусульманами, постійно загрожували християнській європі. майже всі іспанські міста захопив король франків, не підкорилася йому тільки сарагоса. володар сарагоси марсілій радиться зі своїми васалами, як їм позбутися французького війська. мудрий бланкандрін радить марсілію послати до карла гінців з багатими дарами й обіцянкою, що всі сарагосці приймуть християнство, якщо франки знімуть облогу міста. король карл радо приймає цю пропозицію. за порадою роланда до сарацинів відряджають його вітчима ганелона. ганелон погоджується, але підозрює роланда у підступі проти нього і вирішує помститися. так він стає на шлях зради. ганелон, змовившись із марсілієм, вмовляє карла повернутися на батьківщину. відхід франкського війська мав прикривати загін роланда. у ронсевальській ущелині на двадцятитисячне військо роланда напало стотисячне військо марсілія. франки, що бились як герої, загинули. карл, почувши заклик роландового рога, поспішає на , розбиває сарацинів й навертає тих, хто залишився живим, на християнство. поема закінчується стратою підступного зрадника ганелона. темою поеми є боротьба проти іноземців та іновірців. провідна думка «пісні про роланда» — немає нічого вищого за інтереси батьківщини, за її волю і долю. за часів середньовіччя ця думка була дуже важливою, адже середньовічні держави потерпали від набігів завойовників та чвар між феодалами. якнайкраще образові народного героя, який встав на захист вітчизни, відповідав образ славного рицаря роланда, створений народною уявою. граф роланд — мужній і могутній воїн, відданий своєму королеві й сповнений патріотичних почуттів, рицар без страху і докору. роландові притаманні доблесть і рішучість, які йому стати найкращим полководцем карлового війська. як почесний обов’язок прийняв граф наказ короля прикривати тил франкського війська; тільки про свою «красуню-францію» думає він, коли вирішує прийняти нерівний бій. закони лицарської честі забороняють роландові благати про , він воліє краще загинути, ніж порушити кодекс честі. пропозиція олів’єра затрубити у ріг оліфант сприймається роландом як визнання слабкості, негідної хороброго рицаря. він воліє прийняти нерівний бій із сарацинами, який загрожує загибеллю всьому ар’єргарду. суворий характер роланда наділений привабливими рисами постійності у дружбі, вірності служіння франції та її правителеві. роланд — ідеальний рицар, вірний васал свого сюзерена і захисник «істинної» віри — християнства. в образі короля карла втілені ідеалізовані народні уявлення про мудрого і справедливого правителя. у поемі він зображується двохсотрічним сивобородим старцем, надзвичайно мудрим і розсудливим, лагідним до друзів і суворим до ворогів і зрадників. властива йому мудрість не заважає тій пристрасті, з якою він ставиться до свого племінника роланда. карлові особливо важкі не ті величезні втрати, яких зазнав ар’єргард у бою із сарацинами, а загибель дванадцяти перів і насамперед роланда, за смерть якого він готовий мстити сарацинам, незважаючи на нові жертви. король в поемі є представником усього християнського світу в його боротьбі з іновірцями, непереможним вождем франків, борцем за визволення своєї країни.
тарас гордился остапом и андрием в равной степени, прочил им большое будущее и славу настоящих казаков. это продолжалось до того момента, пока андрий не узнал, что в осажденном казаками городе от голода умирает прекрасная девушка, о которой он грезил вот уже два года. на беду, его возлюбленная оказалась полячкой. герой сделал выбор - он предал казаков, отца и брата и перешел на сторону поляков.
н. в. гоголя глубоко интересовала малороссии, хотя отношение к политической и культурной роли украинцев было неоднозначным в разные периоды творчества: от восхищения и больших надежд до пессимизма, отнесения всех достижений и заслуг в глубь времен.
гениальная интуиция в сочетании с прекрасным знанием национального характера позволили гоголю создать многогранные и выразительные образы запорожских казаков, настоящей легенды бурного, военного, богатырского времени.
два брата остап и андрий, выросшие и воспитанные в одинаковых условиях, представляют собой полярно противоположные человеческие типы. остап — то, что называют бойцом, надежным товарищем. он молчалив, спокоен, рассудителен. остап продолжает и чтит традиции отцов и дедов. для него никогда не стоит проблема выбора, нравственной двойственности, колебаний между чувствами и долгом. он удивительно цельная натура. безоговорочно принимает остап запорожский быт, идеалы и принципы старших товарищей. почтительность никогда не переходит у него в угодливость, он готов проявить инициативу, но с уважением относится к мнению других запорожцев. в то же время он никогда не будет интересоваться мнением, взглядом "чужих" — иноверцев, иноземцев. остап видит мир суровым и простым. есть враги и друзья, свои и чужие. его не интересует политика, он прямодушный, отважный, верный и суровый воин. остап словно вырублен из цельного куска камня, его характер дан готовым в своей основе, и развитие его — это прямая, в высшей точке подвига обрывающаяся смертью.
андрий — полная противоположность брату. гоголь показал различия не только человеческие, но и . остап и андрий почти ровесники, но это типы, принадлежащие разным временам. остап из героической и примитивной эпохи, андрий внутренне близок более позднему времени развитой и утонченной культуры и цивилизации, когда политика и торговля занимают место войны и разбоя. андрий мягче, утонченнее, гибче брата. он наделен большой чуткостью к чужому, "иному", большей чувствительностью. у андрия гоголем отмечены зачатки тонкого вкуса, чувства красоты. нельзя, однако, назвать его более слабым. ему свойственна отвага в бою и гораздо более важное качество — смелость сделать самостоятельный выбор. в стан врага его приводит страсть, но за этим стоит большее. андрий хочет воевать теперь за свое, то, что он сам нашел и назвал своим, а не получил по наследству, по традиции.
два брата должны стать врагами. оба гибнут, один — от рук врагов, другой — от руки отца. нельзя назвать одного хорошим, другого — плохим. гоголь дал национальный характер в развитии, показал людей, по натуре принадлежащих разным эпохам.
вершиною французького середньовічного епосу стала «пісня про роланда». поема збереглася в декількох записах, але найкраще зберігся так званий оксфордський рукопис, датований 1170 р. автором «пісні» вважають жонглера турольда, про що вказано в останньому розділі рукопису: «тут і кінець настав турольда джесті»1. в основу епосу покладені достовірні історичні події. король франків карл великий2 у 778 р. здійснив невдалий похід на іспанію. він захопив кілька іспанських міст, обложив сарагосу, але вимушений був повернутися на батьківщину. у ронсевальській ущелині на карла напали баски, незадоволені, що французьке військо проходило їхніми селами і полями. перебивши всіх франків і пограбувавши обози, баски зникли так само раптово, як і з’явилися, відійшовши таємними, тільки їм відомими стежками. французам не вдалося здолати войовничий народ, і в битві загинуло чимало славних воїнів, серед яких у хроніках згадувався й хруотланд, маркграф бретані. карл навіть не зміг помститися нападникам і рушив далі. проте в народній уяві загиблі рицарі карла перетворилися на могутніх, легендарних героїв. у героїчному епосі ці події набули іншого забарвлення: невдалий завойовницький похід обернувся на визвольні змагання франків проти маврів, карл оспіваний як король-визволитель, а маркграф бретанський став народним героєм роландом, символом патріота, який віддає своє життя за визволення батьківщини. у «пісні» оповідається про те, як король карл сім років веде праведну війну із сарацинами (маврами). у уііі-хі ст. боротьба з маврами вважалася «богоугодною справою», тому що вони, будучи мусульманами, постійно загрожували християнській європі. майже всі іспанські міста захопив король франків, не підкорилася йому тільки сарагоса. володар сарагоси марсілій радиться зі своїми васалами, як їм позбутися французького війська. мудрий бланкандрін радить марсілію послати до карла гінців з багатими дарами й обіцянкою, що всі сарагосці приймуть християнство, якщо франки знімуть облогу міста. король карл радо приймає цю пропозицію. за порадою роланда до сарацинів відряджають його вітчима ганелона. ганелон погоджується, але підозрює роланда у підступі проти нього і вирішує помститися. так він стає на шлях зради. ганелон, змовившись із марсілієм, вмовляє карла повернутися на батьківщину. відхід франкського війська мав прикривати загін роланда. у ронсевальській ущелині на двадцятитисячне військо роланда напало стотисячне військо марсілія. франки, що бились як герої, загинули. карл, почувши заклик роландового рога, поспішає на , розбиває сарацинів й навертає тих, хто залишився живим, на християнство. поема закінчується стратою підступного зрадника ганелона. темою поеми є боротьба проти іноземців та іновірців. провідна думка «пісні про роланда» — немає нічого вищого за інтереси батьківщини, за її волю і долю. за часів середньовіччя ця думка була дуже важливою, адже середньовічні держави потерпали від набігів завойовників та чвар між феодалами. якнайкраще образові народного героя, який встав на захист вітчизни, відповідав образ славного рицаря роланда, створений народною уявою. граф роланд — мужній і могутній воїн, відданий своєму королеві й сповнений патріотичних почуттів, рицар без страху і докору. роландові притаманні доблесть і рішучість, які йому стати найкращим полководцем карлового війська. як почесний обов’язок прийняв граф наказ короля прикривати тил франкського війська; тільки про свою «красуню-францію» думає він, коли вирішує прийняти нерівний бій. закони лицарської честі забороняють роландові благати про , він воліє краще загинути, ніж порушити кодекс честі. пропозиція олів’єра затрубити у ріг оліфант сприймається роландом як визнання слабкості, негідної хороброго рицаря. він воліє прийняти нерівний бій із сарацинами, який загрожує загибеллю всьому ар’єргарду. суворий характер роланда наділений привабливими рисами постійності у дружбі, вірності служіння франції та її правителеві. роланд — ідеальний рицар, вірний васал свого сюзерена і захисник «істинної» віри — християнства. в образі короля карла втілені ідеалізовані народні уявлення про мудрого і справедливого правителя. у поемі він зображується двохсотрічним сивобородим старцем, надзвичайно мудрим і розсудливим, лагідним до друзів і суворим до ворогів і зрадників. властива йому мудрість не заважає тій пристрасті, з якою він ставиться до свого племінника роланда. карлові особливо важкі не ті величезні втрати, яких зазнав ар’єргард у бою із сарацинами, а загибель дванадцяти перів і насамперед роланда, за смерть якого він готовий мстити сарацинам, незважаючи на нові жертви. король в поемі є представником усього християнського світу в його боротьбі з іновірцями, непереможним вождем франків, борцем за визволення своєї країни.
тарас гордился остапом и андрием в равной степени, прочил им большое будущее и славу настоящих казаков. это продолжалось до того момента, пока андрий не узнал, что в осажденном казаками городе от голода умирает прекрасная девушка, о которой он грезил вот уже два года. на беду, его возлюбленная оказалась полячкой. герой сделал выбор - он предал казаков, отца и брата и перешел на сторону поляков.
н. в. гоголя глубоко интересовала малороссии, хотя отношение к политической и культурной роли украинцев было неоднозначным в разные периоды творчества: от восхищения и больших надежд до пессимизма, отнесения всех достижений и заслуг в глубь времен.
гениальная интуиция в сочетании с прекрасным знанием национального характера позволили гоголю создать многогранные и выразительные образы запорожских казаков, настоящей легенды бурного, военного, богатырского времени.
два брата остап и андрий, выросшие и воспитанные в одинаковых условиях, представляют собой полярно противоположные человеческие типы. остап — то, что называют бойцом, надежным товарищем. он молчалив, спокоен, рассудителен. остап продолжает и чтит традиции отцов и дедов. для него никогда не стоит проблема выбора, нравственной двойственности, колебаний между чувствами и долгом. он удивительно цельная натура. безоговорочно принимает остап запорожский быт, идеалы и принципы старших товарищей. почтительность никогда не переходит у него в угодливость, он готов проявить инициативу, но с уважением относится к мнению других запорожцев. в то же время он никогда не будет интересоваться мнением, взглядом "чужих" — иноверцев, иноземцев. остап видит мир суровым и простым. есть враги и друзья, свои и чужие. его не интересует политика, он прямодушный, отважный, верный и суровый воин. остап словно вырублен из цельного куска камня, его характер дан готовым в своей основе, и развитие его — это прямая, в высшей точке подвига обрывающаяся смертью.
андрий — полная противоположность брату. гоголь показал различия не только человеческие, но и . остап и андрий почти ровесники, но это типы, принадлежащие разным временам. остап из героической и примитивной эпохи, андрий внутренне близок более позднему времени развитой и утонченной культуры и цивилизации, когда политика и торговля занимают место войны и разбоя. андрий мягче, утонченнее, гибче брата. он наделен большой чуткостью к чужому, "иному", большей чувствительностью. у андрия гоголем отмечены зачатки тонкого вкуса, чувства красоты. нельзя, однако, назвать его более слабым. ему свойственна отвага в бою и гораздо более важное качество — смелость сделать самостоятельный выбор. в стан врага его приводит страсть, но за этим стоит большее. андрий хочет воевать теперь за свое, то, что он сам нашел и назвал своим, а не получил по наследству, по традиции.
два брата должны стать врагами. оба гибнут, один — от рук врагов, другой — от руки отца. нельзя назвать одного хорошим, другого — плохим. гоголь дал национальный характер в развитии, показал людей, по натуре принадлежащих разным эпохам.