Гейзел Грейс Ланкастер, 16-річна дівчина-підліток з раком щитоподібної залози, який поширився на легені, відвідує групу підтримки для хворих на рак дітей з волі своєї матері. Під час одного з таких зібрань Гейзел зустрічає 17-річного підлітка на ім'я Огастас Вотерс, який через остеосаркому втратив ногу. Огастас відвідує зібрання групи, щоб підтримати свого друга Айзека, який втрачає зір через рак. Після зустрічі у підлітків зав'язується дружба. Огастас за Гейзел до себе додому, де вони зближуються ще більше під час перегляду фільму та діляться своїми переживаннями щодо пережитих ними захворювань. Після цього вони домовляються прочитати улюблені романи один одного: Огастас дає Гейзел «Ціну світанку», а вона рекомендує йому «Царську неміч» — роман, написаний Петером Ван Гаутеном, про дівчину Анну, яка страждає від раку. Після того, як Огастас закінчує читати її книгу, він засмучується, дізнавшись, що роман обривається без завершення. Гейзел пояснює, що таємничий автор припинив писати після публікації роману і з тих пір про нього нічого невідомо.
Тиждень потому Огастас розказує Гейзел, що він вистежив помічницю Ван Гаутена, Лідавей, і через неї йому вдалося розпочати електронне листування з самим автором. Гейзел звертається до Ван Гаутена з питаннями щодо неоднозначного фіналу роману і долі матері Анни. Ван Гаутен все-таки їй відписує, пояснюючи, що відповісти на питання Гейзел він зможе лише особисто. Дівчина пропонує матері організувати поїздку до Амстердаму, але вона їй відмовляє через нестачу фінансів та медичні обмеження лікарів. Пізніше, на пікніку Огастас дивує Гейзел квитками в Амстердам, які він купив за рахунок благодійного фонду. Гейзел з нетерпінням чекає на зустріч з Петером Ван Гаутеном.
Вже в Амстердамі Огастас признається Гейзел у коханні. Крім того, підлітки нарешті зустрічаються з Ван Гаутеном, але залишаються шокованими від усвідомлення того, що він є підлим п'яницею.
Огастас признається Гейзел, що у нього рецидив раку. Закохані висловлюють свою любов і підтримку один одному. Після повернення додому стан здоров'я хлопця різко погіршується. Побоюючись смерті, Огастас за Айзека та Гейзел на репетицію власного похорону. Незабаром Огастас помирає. Після цієї травматичної події Ван Гаутен з'являється на похороні хлопця, щоб вибачитися перед Гейзел.
Гейзел дізнається, що Огастас таємно від неї писав продовження «Царської немочі». Дівчина отримує листа від Лідавей з прикріпленими додатками історії Огастаса. Хлопець написав, що на цьому світі ми не вибираємо, буде нам боляче чи ні, але можна обрати, хто зробить нам боляче, і що він задоволений своїм вибором та сподівається, що вона теж. Книга завершується зізнанням Гейзел, що вона теж.
Объяснение:
Гейзел Грейс Ланкастер, 16-річна дівчина-підліток з раком щитоподібної залози, який поширився на легені, відвідує групу підтримки для хворих на рак дітей з волі своєї матері. Під час одного з таких зібрань Гейзел зустрічає 17-річного підлітка на ім'я Огастас Вотерс, який через остеосаркому втратив ногу. Огастас відвідує зібрання групи, щоб підтримати свого друга Айзека, який втрачає зір через рак. Після зустрічі у підлітків зав'язується дружба. Огастас за Гейзел до себе додому, де вони зближуються ще більше під час перегляду фільму та діляться своїми переживаннями щодо пережитих ними захворювань. Після цього вони домовляються прочитати улюблені романи один одного: Огастас дає Гейзел «Ціну світанку», а вона рекомендує йому «Царську неміч» — роман, написаний Петером Ван Гаутеном, про дівчину Анну, яка страждає від раку. Після того, як Огастас закінчує читати її книгу, він засмучується, дізнавшись, що роман обривається без завершення. Гейзел пояснює, що таємничий автор припинив писати після публікації роману і з тих пір про нього нічого невідомо.
Тиждень потому Огастас розказує Гейзел, що він вистежив помічницю Ван Гаутена, Лідавей, і через неї йому вдалося розпочати електронне листування з самим автором. Гейзел звертається до Ван Гаутена з питаннями щодо неоднозначного фіналу роману і долі матері Анни. Ван Гаутен все-таки їй відписує, пояснюючи, що відповісти на питання Гейзел він зможе лише особисто. Дівчина пропонує матері організувати поїздку до Амстердаму, але вона їй відмовляє через нестачу фінансів та медичні обмеження лікарів. Пізніше, на пікніку Огастас дивує Гейзел квитками в Амстердам, які він купив за рахунок благодійного фонду. Гейзел з нетерпінням чекає на зустріч з Петером Ван Гаутеном.
Вже в Амстердамі Огастас признається Гейзел у коханні. Крім того, підлітки нарешті зустрічаються з Ван Гаутеном, але залишаються шокованими від усвідомлення того, що він є підлим п'яницею.
Огастас признається Гейзел, що у нього рецидив раку. Закохані висловлюють свою любов і підтримку один одному. Після повернення додому стан здоров'я хлопця різко погіршується. Побоюючись смерті, Огастас за Айзека та Гейзел на репетицію власного похорону. Незабаром Огастас помирає. Після цієї травматичної події Ван Гаутен з'являється на похороні хлопця, щоб вибачитися перед Гейзел.
Гейзел дізнається, що Огастас таємно від неї писав продовження «Царської немочі». Дівчина отримує листа від Лідавей з прикріпленими додатками історії Огастаса. Хлопець написав, що на цьому світі ми не вибираємо, буде нам боляче чи ні, але можна обрати, хто зробить нам боляче, і що він задоволений своїм вибором та сподівається, що вона теж. Книга завершується зізнанням Гейзел, що вона теж.
Мигель Сервантес иносказательно-иронически изобразил
приключений героя, пародирующего своим обликом,
языком и действиями облик, деяния и язык героев
рыцарской эпики.
Преследуя цель осмеять и тем самым дискредитировать
в глазах читателя рыцарские романы, о чём прямо заявлено
в Прологе к первой части, автор "Дон Кихота" создал
не литературную пародию как таковую, а новый тип
повествования.
Трансформируя мотив "свихнутости" героя Сервантес
представляет "рассудительное сумасшествие" Дон Кихота
как особое состояние сознания человека, находящегося
в положении читателя созидаемого им в процессе
чтения текста.
Воспоминания о былой славе предков смешались в сознании
Дон Кихота с впечатлениями, полученными от чтения
рыцарских романов, которые создавались и издавались в
огромном количестве в Испании и в Португалии на
протяжении первой половины XVI века.
Подобно ребенку. Дон Кихот считает, что если какую-нибудь вещь
назвать соответствующим именем и пожелать, чтобы она
была тем-то и ничем иным, то так оно и будет.
Так, он решает, что его мослатый жеребец, если его назвать
звучным именем Росинант, будет вполне добрым конем,
а деревенская девица Альдонса Лоренсо, названная
Дульсинеей, вполне сгодится на роль дамы его сердца,
поскольку странствующий рыцарь обязан иметь таковую.
Претворяя в жизнь свой "неписаный" рыцарский роман,
герой Сервантеса постоянно оглядывается на устав
мифического ордена странствующих рыцарей,
членом которого себя осознаёт.
В финале романа Дон Кихот возвращается домой и в
скором времени умирает.
Пройдя по извилистому пути жизни, герой смог победить
самого себя, ибо был благородным, отважным и преданным;
ибо был защитником справедливых и всегда трудных дел;
ибо никогда не выказывал привязанности к богатству и
приходил на всем нуждающимся.
Он был больше чем просто добрым человеком;
он был воплощение