В странах Азии к древним традициям относятся с большим почтением. Каждая азиатская семья – это отдельная частичка общества, в которой дети – главное богатство, а мужчины неизменно уважаемы и почитаемы. Азиаты: Трудолюбивы, но не считают деньги целью своей жизни. Реже разводятся. Если говорить точнее, разводов в Азии практически не бывает. Потому что брак – это навсегда. Не боятся заводить много детей. В азиатских семьях всегда много ребятишек, и семья с одним малышом – редкость. Рано создают семьи. Нередко живут вместе со старшими родственниками, мнение которых является значимым в семье. Родственные связи в Азии весьма крепкие и сильные родственникам обязательна и естественна для азиатов даже в том случае, когда отношения с ними натянуты или кто-то из родни %D
Приехав в Англию, левшу привели в пищеприемную комнату, где угощали разными блюдами и напитками. Попили, поели, отрезвели. Стали левшу расспрашивать: откуда он и как науки знает? С науками разговор не сошелся, но англичан так удивил левша (по большей мере наверное потому, что левша левой рукой крестился). Ну и захотели к себе левшу перенять. На холостое звание левши плюнули - мол, у них тоже красоток много. Тут левшу фасон не устроил, да и родители у него пожилые уже были. Короче, звало сердце левшу на родину. Но на несколько дней по их все-таки остался...
Объяснение:
І. Карпенко-Карий надавав важливу роль сміху і вважав його одним з найбільш дієвих засобів боротьби с людськими вадами. Адже, дійсно, сміх — досить могутня зброя: той, з кого сміються, частіш усього перетворюється із кумира на об’єкт кепкування і втрачає свою значимість. Крім того, кожного з нас сміх примушує подивитися на себе під критичним кутом і спонукає позбавитись тих або інших недоліків у своєму характері та поведінці.
Сюжет п’єси «Мартин Боруля» драматург будує на реальних фактах з життя його родини. У якийсь момент батько І. Карпенко-Карого, який майже все життя керував панськими маєтками, вирішив домогтися для своєї родини дворянського звання. На це пішло немало часу і коштів, але все марно: дворянське коріння родини так і не було доведено, бо в архівних документах прізвище предків письменника значилося як Тобелевич, а він та його батько мали вже прізвище Тобілевич. Саме ці події І. Карпенко-Карий і поклав в основу п’єси, при цьому автор мав ціль висміяти таких, як він, — простих людей, що намагалися будь-якою ціною отримати дворянське звання і хибно вважали, що цим званням можна якось піднятися над іншими людьми.
Головний герой комедії — заможний селянин Мартин Боруля — не позбавлений деяких рис гуманності. Водночас це натура, скалічена прагненням будь-що вийти «у дворянську лінію». Дивно, але якщо хтось запитав би його, навіщо йому те дворянське звання, він навряд чи зміг би пояснити своє бажання. Читаючи п’єсу, ми бачимо, що Мартин Боруля гарний сім’янин, у домі у нього достаток і порядок; і гроші, і авторитет — все є у цього героя. Тоді чого ж йому треба ще? Треба лише одне — дворянського титулу, який, на його думку, зробить з нього пана замість мужика.
У своїй родині Мартин Боруля заводить панські порядки, які не до вподоби його близьким, та й сам він мучиться, але терпить, бо вважає таку «перебудову» у домі найкоротшим шляхом до отримання дворянства. Мартин примушує своїх дітей називати жінку «мамінькою», а себе — «папінькою». Вранці він довго вилежується у ліжку, як справжній пан, хоча в нього, як у людини, звичної до праці, навіть боки від цього болять. Дочку Марисю він має намір віддати заміж тільки за «образованого чоловіка», а сину Степану пророче чиновницьку кар’єру. Досить смішно та в той же час сумно бачити, як нові дворянські «правила» викликають подив і нерозуміння у членів родини Борулі та суперечать звичним порядкам, давно встановленим у сім’ї.
Розв’язка цієї комедії драматична: Мартин Боруля зазнає поразки у змаганні за дворянський титул: усього одна літера у його прізвищі (Боруля замість Беруля) покладає край його сподіванням. Рід не визнають дворянським.
Висміюючи поведінку головного героя комедії «Мартин Боруля», І. Карпенко-Карий утверджує здорову мораль щодо родинних традицій, здорове ставлення людини до народних звичаїв, праці, прадідівських коренів, свого родоводу, ставлення до рідної землі.