Ирод был из племени идумеев - потомков ветхозаветного Исава, у которого брат Иаков хитростью (за чечевичную похлебку) выкупил право первородства. От хитрого Иакова пошло племя иудеев, которые исторически с идумеями враждовали. К власти Ирод пришел при римлян, жестоко расправившись с законными престолонаследниками и с их защитниками, которыми выступили все жители Иерусалима. Этой расправы иудеи Ироду простить так и не смогли, называя чужестранца не «иудейским царем», а «царем иудеев». Более чем тридцатилетнее правление Ирода отличалось неслыханной жестокостью. Иудейский историк Иосиф Флавий назвал его «самым жестоким тираном, который когда-либо находился у власти». Опасаясь заговоров, он уничтожал возможных претендентов на трон целыми общинами, вырезая под корень древние иудейские роды. Казни совершались и над первосвященниками. Даже свою жену Ирод приговорил к казни, о чем впоследствии очень сожалел. Его правление во многом напоминало правление Иоанна Грозного, но если Грозный убил своего сына во время приступа гнева, то Ирод осмысленно казнил двух своих сыновей, а третьего умертвил за пять дней до своей смерти. Не мудрено, что, прослышав о рождении Мессии, Ирод решил Его погубить. Но, предупрежденные ангелом, родители Иисуса скрылись в Египте и жили там до самой смерти Ирода. Через 33 года после описываемых событий, иудеи, ожидавшие могущественного земного царя, предадут Мессию-Христа на казнь, отказываясь признать Его царство «не от мира сего». А Христос, воскреснув на третий день, исполнит древние пророчества и утвердится по всей земле через Свою Церковь, покорив мир Своей любовью. Что касается иудеев, то они своего мессию ждут до сих пор. Источник: https://m.vn.ru/news-31140/
Сміхом крізь сльози звучать окремі місця твору. У творі Нечуя-Левицького як сатира, так і гумор служать засобом викриття більших чи дрібніших вад у людському житті. Досконало знаючи народний гумор, Нечуй-Левицький широко користується ним у повісті. Пригадаймо такі гумористичні картини, як прихід Кайдаша з шинку в першому розділі, сутички Кайдашихи з невістками, показ набожності баби Палажки та ін. Навіть окремі описи сповнені сміху, дотепності, наприклад: “В хаті стало тихо, тільки борщ бризкав здоровими бульками, неначе старий дід гарчав, а густа каша ніби стогнала в горшку,
піднімаючи затужавілий вершок угору…” Схильність до відтворення комічних недоречностей письменник вважав однією з характерних рис українського народу, елементом національної психіки, багатої на “жарти, смішки, штукарства та загалом на гумор, ще часом і дуже сатиричний” (слова самого Нечуя-Левицького). Часто гумористичні картини переходять у сатиру, в гостре осудження умов капіталістичної дійсності. Так, Нечуй-Левицький сатирично викриває, дрібновласницьку обмеженість молодих Кайдашів, які відмовляються розкопувати горба на користь собі і громаді, гостро висміює забобонність Кайдаша і знахарські здібності баби Палажки, осуджує жорстокість Кайдашихи, особливо у поводженні з Мелашкою, і хижацьку поведінку Мотрі у стосунках зі свекрухою. Повість “Кайдашева сім’я” увійшла в історію української літератури як соціально-побутовий твір, у якому автор змалював реалістичні образи селян другої половини XIX ст., виявив себе майстром художнього слова.
У творі Нечуя-Левицького як сатира, так і гумор служать засобом викриття більших чи дрібніших вад у людському житті. Досконало знаючи народний гумор, Нечуй-Левицький широко користується ним у повісті. Пригадаймо такі гумористичні картини, як прихід Кайдаша з шинку в першому розділі, сутички Кайдашихи з невістками, показ набожності баби Палажки та ін. Навіть окремі описи сповнені сміху, дотепності, наприклад: “В хаті стало тихо, тільки борщ бризкав здоровими бульками, неначе старий дід гарчав, а густа каша ніби стогнала в горшку,
піднімаючи затужавілий вершок угору…” Схильність до відтворення комічних недоречностей письменник вважав однією з характерних рис українського народу, елементом національної психіки, багатої на “жарти, смішки, штукарства та загалом на гумор, ще часом і дуже сатиричний” (слова самого Нечуя-Левицького).
Часто гумористичні картини переходять у сатиру, в гостре осудження умов капіталістичної дійсності. Так, Нечуй-Левицький сатирично викриває, дрібновласницьку обмеженість молодих Кайдашів, які відмовляються розкопувати горба на користь собі і громаді, гостро висміює забобонність Кайдаша і знахарські здібності баби Палажки, осуджує жорстокість Кайдашихи, особливо у поводженні з Мелашкою, і хижацьку поведінку Мотрі у стосунках зі свекрухою. Повість “Кайдашева сім’я” увійшла в історію української літератури як соціально-побутовий твір, у якому автор змалював реалістичні образи селян другої половини XIX ст., виявив себе майстром художнього слова.