Владимир высоцский .по мнению поэта, дружбу легко проверить в . друг должен обладать такими качествами,как .не стоит брать с собой в горы людей, .зато смело можно доверять тому, кто .
Павлусь — пятнадцятирічний хлопець, представник славного козацького роду Судаків. Риси характеру Павлуся Вольові якості: а) цілеспрямованість і наполегливість; б) мужність і витримка; в) незламність і твердість; г) готовність на самопожертву; д) велика сила волі; е) ненависть до гнобителів українського народу, зрадництва. Розум і кмітливість: а) володіння зброєю; б) застосування знань, отриманих від діда Андрія і козаків. Почуттєві риси: а) справедливість; б) вірність; в) сердечність і доброта; г) гордість; д) кмітливість і винахідливість; е) любов до сестри, родини, рідного краю; є) вміння реально оцінювати ситуацію.
Головний герой повісті — Павлусь. Хлопець жив у сел вка з дідусем, матір’ю та сестрою Ганнусею, але одного дня життя його перевернулося. Павлусь утратив рідних, а сестру татари забрали в полон. Щоб урятувати її, герой вирушає в далекі й небезпечні мандри. Павлусь намагається довести собі, що він — гідний нащадок козаків-запорожців, вірних захисників України. Саме тому хлопець залишає козаків, старшого брата й батька та їде за сестрою. Чимало перешкод виникло на шляху до Криму, але хлопець не здавався: він же славного козацького роду! Його продавали, змушували тяжко працювати, карали, але він гідно переніс випробування долі, не втратив почуття гідності, допомагав іншим у скруті. Звісно, що таким сміливцям посміхається доля. Павлусь досяг своєї мети: Девлет-ґірей відпускає сміливого хлопчину з сестрою з неволі та навіть дає охоронну грамоту, щоб дорогою не чіпали татари. Павлусь знайшов свою сестру завдяки геройству, відвазі, кмітливості. Навіть Девлет-ґірей визнав: «Добре в тебе серце, хлопче!
Дружбу Дубровского и Троекурова разрушил случай. Как-то раз перед охотой гости осматривали псарню Троекурова и восхищались отличной сворой, которую богатый помещик мог позволить себе иметь. Только Дубровский хмурился, потому что, будучи страстным охотником, не мог по причине своей бедности позволить себе держать многочисленную свору. На вопрос Троекурова, почему тот хмурится, Андрей Гаврилович ответил, что у людей Кирилы Петровича вряд ли такое же житье, как у собак на псарне. Один из псарей Троекурова обиделся: «Мы на свое житье, — сказал он, — благодаря бога и барина, не жалуемся, а что правда, то правда, иному и дворянину не худо бы променять усадьбу на любую здешнюю конурку. Ему было б и сытнее, и теплее» . Дубровский оскорбился и уехал. На требование Троекурова немедленно вернуться ответил решительным отказом, а наутро прислал письмо, в котором требовал отправить к нему для наказания псаря Парамошку, оскорбившего дворянина. Самолюбие Троекурова было задето, потому что своих людей наказывал только он сам. Началась открытая вражда между бывшими друзьями.
Павлусь — пятнадцятирічний хлопець, представник славного козацького роду Судаків. Риси характеру Павлуся Вольові якості: а) цілеспрямованість і наполегливість; б) мужність і витримка; в) незламність і твердість; г) готовність на самопожертву; д) велика сила волі; е) ненависть до гнобителів українського народу, зрадництва. Розум і кмітливість: а) володіння зброєю; б) застосування знань, отриманих від діда Андрія і козаків. Почуттєві риси: а) справедливість; б) вірність; в) сердечність і доброта; г) гордість; д) кмітливість і винахідливість; е) любов до сестри, родини, рідного краю; є) вміння реально оцінювати ситуацію.
Головний герой повісті — Павлусь. Хлопець жив у сел вка з дідусем, матір’ю та сестрою Ганнусею, але одного дня життя його перевернулося. Павлусь утратив рідних, а сестру татари забрали в полон. Щоб урятувати її, герой вирушає в далекі й небезпечні мандри. Павлусь намагається довести собі, що він — гідний нащадок козаків-запорожців, вірних захисників України. Саме тому хлопець залишає козаків, старшого брата й батька та їде за сестрою. Чимало перешкод виникло на шляху до Криму, але хлопець не здавався: він же славного козацького роду! Його продавали, змушували тяжко працювати, карали, але він гідно переніс випробування долі, не втратив почуття гідності, допомагав іншим у скруті. Звісно, що таким сміливцям посміхається доля. Павлусь досяг своєї мети: Девлет-ґірей відпускає сміливого хлопчину з сестрою з неволі та навіть дає охоронну грамоту, щоб дорогою не чіпали татари. Павлусь знайшов свою сестру завдяки геройству, відвазі, кмітливості. Навіть Девлет-ґірей визнав: «Добре в тебе серце, хлопче!
Дружбу Дубровского и Троекурова разрушил случай. Как-то раз перед охотой гости осматривали псарню Троекурова и восхищались отличной сворой, которую богатый помещик мог позволить себе иметь. Только Дубровский хмурился, потому что, будучи страстным охотником, не мог по причине своей бедности позволить себе держать многочисленную свору. На вопрос Троекурова, почему тот хмурится, Андрей Гаврилович ответил, что у людей Кирилы Петровича вряд ли такое же житье, как у собак на псарне. Один из псарей Троекурова обиделся: «Мы на свое житье, — сказал он, — благодаря бога и барина, не жалуемся, а что правда, то правда, иному и дворянину не худо бы променять усадьбу на любую здешнюю конурку. Ему было б и сытнее, и теплее» . Дубровский оскорбился и уехал. На требование Троекурова немедленно вернуться ответил решительным отказом, а наутро прислал письмо, в котором требовал отправить к нему для наказания псаря Парамошку, оскорбившего дворянина. Самолюбие Троекурова было задето, потому что своих людей наказывал только он сам. Началась открытая вражда между бывшими друзьями.