«гроші, які він ощадливо збирав два роки, літаючи над розпеченою пустелею, давали можливість дружині пристойно жити в Кембриджі».
«потрібно було швидко заробити побільше грошей, і з’явилася така можливість».
“Как и всякий подводник, он ненавидел акул и очень боялся, но не мог ими не любоваться.”
«Але тут же зміркував, що треба щось робити: коли його не стане, хлопець залишиться сам, і про це страшно навіть думати. Це було ще гірше, ніж його власне становище…»
«Головне вижити до Каїра і показати хлопцеві, як посадити літак. Тільки на це він надіявся, це була його найдальша мета. І ця надія до йому забратися у літак…»
«Йому, Бену, тепер потрiбне буде цiле життя, цiле життя, яке подарував йому хлопець. Але, дивлячись у цi свiтлi очi, на трохи випнутi вперед зуби, на це обличчя, таке незвичайне для американця, Бен вирiшив, що заради нього вiддасть усе. На це варто витратити час. Вiн уже добереться до самого серця хлопчини! Рано чи пiзно вiн до нього добереться. Останнiй дюйм, який роздiляє всiх i все, нелегко подолати, якщо не бути майстром своєї справи. Але бути майстром своєї справи – обов’язок льотчика, а Бен був же колись зовсiм не поганим льотчиком.»
«…десятирiчного сина, що народився надто пiзно i, – Бен розумiв десь у глибинi душi, – чужого їм обом, самотнього, неприкаяного хлопчика, який у десять рокiв розумiв, що мати ним не цiкавиться, а батько – стороння людина, яка не знає, про що з ним говорити, рiзка й небагатослiвна в тi лiченi хвилини, коли вони бували разом.»
«Маленький “Остер” нещадно кидало в розпеченому повiтрi то в один, то в другий бiк, але переляканий хлопчина все ж не губився i, вiдчайдушно смокчучи цукерку, розглядав прилади, компас, рухливий авiагоризонт»
«Коли вiн про що-небудь запитував батька, голос його зразу ставав сумним: вiн наперед чекав рiзкої вiдповiдi. Тепер хлопчик уже й не пробував розмовляти i мовчки виконував те, що йому наказували.»
«”Вiн, здається, хлопець розвинутий”, – подумав Бен, дивуючись чудному напрямку своїх думок. Цей хлопець iз спокiйним обличчям був чимось схожий на нього самого: за дитячими рисами приховувався, можливо, твердий i навiть невгамовний характер. Але блiде, трохи широкувате обличчя виглядало зараз нещасним.»
«Отже, Девi все-таки запам’ятав, що треба вирiвняти лiтак, держати потрiбнi оберти мотора i швидкiсть! Вiн це запам’ятав. Славний хлопчина! Вiн долетить, Вiн впорається! Бен бачив рiзко окреслений профiль Девi, блiде обличчя з темними очима, в яких йому так важко було щось прочитати.»
В рассказе Н.С. Лескова "Человек на часах" постовой оставляет свой пост, чтобы тонущего в реке человека. Это серьёзное военное нарушение, которое грозит серьёзным наказанием, так как дело происходит в Петербурге и об этом может узнать император. Офицеры Миллер и Свиньин, а так же обер-полицмейстер Кокошкин скрывают правду, так как боятся, что их тоже накажут, как командиров, это может бросить тень на них и помешать карьере. "Инвалидный" офицер сказал, что это он утопающего, так как хотел получить награду
Цитатна характеристика Бена
«гроші, які він ощадливо збирав два роки, літаючи над розпеченою пустелею, давали можливість дружині пристойно жити в Кембриджі».
«потрібно було швидко заробити побільше грошей, і з’явилася така можливість».
“Как и всякий подводник, он ненавидел акул и очень боялся, но не мог ими не любоваться.”
«Але тут же зміркував, що треба щось робити: коли його не стане, хлопець залишиться сам, і про це страшно навіть думати. Це було ще гірше, ніж його власне становище…»
«Головне вижити до Каїра і показати хлопцеві, як посадити літак. Тільки на це він надіявся, це була його найдальша мета. І ця надія до йому забратися у літак…»
«Йому, Бену, тепер потрiбне буде цiле життя, цiле життя, яке подарував йому хлопець. Але, дивлячись у цi свiтлi очi, на трохи випнутi вперед зуби, на це обличчя, таке незвичайне для американця, Бен вирiшив, що заради нього вiддасть усе. На це варто витратити час. Вiн уже добереться до самого серця хлопчини! Рано чи пiзно вiн до нього добереться. Останнiй дюйм, який роздiляє всiх i все, нелегко подолати, якщо не бути майстром своєї справи. Але бути майстром своєї справи – обов’язок льотчика, а Бен був же колись зовсiм не поганим льотчиком.»
«…десятирiчного сина, що народився надто пiзно i, – Бен розумiв десь у глибинi душi, – чужого їм обом, самотнього, неприкаяного хлопчика, який у десять рокiв розумiв, що мати ним не цiкавиться, а батько – стороння людина, яка не знає, про що з ним говорити, рiзка й небагатослiвна в тi лiченi хвилини, коли вони бували разом.»
«Маленький “Остер” нещадно кидало в розпеченому повiтрi то в один, то в другий бiк, але переляканий хлопчина все ж не губився i, вiдчайдушно смокчучи цукерку, розглядав прилади, компас, рухливий авiагоризонт»
«Коли вiн про що-небудь запитував батька, голос його зразу ставав сумним: вiн наперед чекав рiзкої вiдповiдi. Тепер хлопчик уже й не пробував розмовляти i мовчки виконував те, що йому наказували.»
«”Вiн, здається, хлопець розвинутий”, – подумав Бен, дивуючись чудному напрямку своїх думок. Цей хлопець iз спокiйним обличчям був чимось схожий на нього самого: за дитячими рисами приховувався, можливо, твердий i навiть невгамовний характер. Але блiде, трохи широкувате обличчя виглядало зараз нещасним.»
«Отже, Девi все-таки запам’ятав, що треба вирiвняти лiтак, держати потрiбнi оберти мотора i швидкiсть! Вiн це запам’ятав. Славний хлопчина! Вiн долетить, Вiн впорається! Бен бачив рiзко окреслений профiль Девi, блiде обличчя з темними очима, в яких йому так важко було щось прочитати.»
В рассказе Н.С. Лескова "Человек на часах" постовой оставляет свой пост, чтобы тонущего в реке человека. Это серьёзное военное нарушение, которое грозит серьёзным наказанием, так как дело происходит в Петербурге и об этом может узнать император. Офицеры Миллер и Свиньин, а так же обер-полицмейстер Кокошкин скрывают правду, так как боятся, что их тоже накажут, как командиров, это может бросить тень на них и помешать карьере. "Инвалидный" офицер сказал, что это он утопающего, так как хотел получить награду