Во по рассказу «Белый Бим чёрное ухо» 1) Какие герои и как изменились, благодаря встрече с Бимом? 2) Почему в повести в начале и в конце изображается весенняя пора?
Нашому народові завжди були притаманні чуйність, доброта, милосердя. Вважалося цілком закономірним і природним до нещасному, знедоленому, дати притулок бездомному, поділитися з голодним шматком хліба, захистити скривдженого, немічного або старого. У житті людей необхідні чуйність, доброта, і не тільки для тих, хто її потребує, а і для тих, хто нею ділиться. До людині може навіть добре слово.
Виховати порядних, добрих дітей намагається кожна родина. Так само виховував і свого племінника Климка, що залишився сиротою, дядько Кирило, виховував, як рідного сина. Він його пестив, любив, привозив гостинці з кожного рейсу. Привчав до самостійності, стежив за шкільним навчанням. І зі свого боку Климко відплачував своєю турботою та любов’ю. Він прибирав, міг приготувати їжу. Климко був наділений багатьма гарними рисами характеру: був чуйний, організований, турботливий.
Коли на початку війни гине його дядько, хлопчик залишається зовсім один, без рідних і даху над головою. Щоб не обтяжувати чуже життя, він ні до кого не йде жити. Та Климко не тільки влаштовує себе, а ще й відповідає за життя своєї улюбленої вчительки, яка залишилася з немовлям на руках. Йому боляче дивитися на те, що вчителька замість молока годує маленьку донечку чаєм, бо не має можливості купити їжу. І тому Климко приймає рішення відправитися за 200 кілометрів у Слов’янськ за сіллю для того, щоб виміняти її на їжу, яка потрібна і його другу, а найголовніше, щоб мати можливість придбати молоко для дитинки своєї вчительки.
Але не всі люди прагнуть до одне одному в горі, є й такі, хто намагається нажитися на чужому нещасті. Зустрілися такі й Климку — це Бородань, який намагається купити плаття вчительки за безцінь, Бочончиха, яка не поділиться і навіть сухарем, а також ворожка та поліцаї. Та все одно добрих людей на світі більше.
Климко подолав шлях аж до Слов’янська, голодний та босий. А там він на ринку врятував дівчину під час облоги, назвавшись її братом. Хлопчик не зміг би вчинити по-іншому, бо він був милосердним і думав більше про інших ніж про себе. Навіть коли Климко був у тітки Марини, яка його лікувала в гарячці і потім хотіла залишити у себе, сміливий та самовідданий хлопчик не погодився, бо відчував відповідальність за життя близьких йому людей.
Після важких випробувань, після небезпечної дороги Климко повертався назад з дорогоцінною сіллю. Він, незважаючи на небезпеку, показав, куди тікати радянському полоненому воїну. І саме тут його наздогнала черга з німецького автомата. Хлопчик гине, не дійшовши до друга та вчительки усього декілька сотень метрів.
Климко постає людиною, яка в першу чергу дбає про інших, а не про себе. Не замислюючись йти на самопожертву, заради людей чинити героїчні вчинки, на які здатен не кожен, зовсім не обов’язково, але виявляти порядність і чуйність, чинити добро — це те, до чого повинна прагнути кожна людина.
Сашка - герой "рождественского рассказа" Андреева - обладал непокорной и смелой душой, не мог спокойно отнестись ко злу и мстил жизни. Для этой цели он бил товарищей, грубил начальству, рвал учебники и целый день лгал то учителям, то матери... ". Перед Рождеством Сашку выгнали из гимназии, но, несмотря на это, его пригласили на елку в богатый дом. Перед уходом в гости отец Сашки - Иван Саввич, спившийся, опустившийся, но добрый в душе человек, - просит что-нибудь принести с елки. Блок, возводивший "Ангелочка" к рассказу Ф. М. Достоевского "Мальчик у Христа на елке", писал о Сашке: "Его просто затащили на елку, насильно ввели в праздничный рай. Что же было в новом раю? Там было положительно нехорошо, все было так, как водится во многих порядочных семьях, - просто, мирно и скверно". "Злому мальчику", как назвали Сашку, глядевшему на чистеньких, красивых детей, "ка-залось, что чьи-то железные руки взяли его сердце и выжимают из него последнюю каплю крови". И вдруг (наступает лю-бимое Андреевым перерождение героя, обязательное в рождественском рассказе) "узенькие глаза" Сашки "блеснули изумлением": "На обращенной к нему стороне елки, которая была освещена слабее других и составляла ее изнанку, он увидел то, чего не хватало в картине его жизни и без чего кругом было так пусто, точно окружающие люди неживые. То был восковой ангелочек, небрежно повешенный в гуще темных ветвей и словно реявший по воздуху". Изумленный Сашка увидел, что "лицо ангела не блистало радостью, не туманилось печалью, но лежала на нем печать иного чувства, не передаваемого словами, не определяемого мыслью и доступного для понимания лишь та- кому же чувству. Сашка не сознавал, какая тайная сила влекла его к ангелочку, но чувствовал, что он всегда знал его и всегда любил... ". Сашка сначала грубо, а затем стоя на коленях перед хозяйкой дома выпрашивает ангелочка с елки. И когда своего добивается, в коротки! i момент счастья "все заметили загадочное сходство между неуклюжим, выросшим из своего платья гимназистом и одухотворенным рукой неведомого художника личиком ангелочка". С. приносит ангела домой, и отец тоже испытывает потрясение: "Отец и сын не видели друг друга; по-разному тосковали, плакали и радовались их больные сердца, но было что-то в их чувстве, что сливало воедино сердца и унич-тожало бездонную пропасть, которая отделяет человека от человека и делает его таким одиноким, несчастным и слабым". Оба вскоре засыпают, а ангелочек, повешенный у печки, на-чал таять. "Вот ангелочек встрепенулся, словно для полета, и упал с мягким стуком на горячие плиты". И непонятно, оста-нется ли встреча с ангелом началом или концом чуда. Через десять лет, в 1909 г. , Блок напишет свой, поэтический, вариант поразившего его андреевского рассказа - стихотворение "Сусальный ангел": На разукрашенную елку и на играющих детей Сусальный ангел смотрит в щелку Закрытых наглухо дверей. Блок напишет свой, поэтический, вариант поразившего его андреевского рассказа - стихотворение "Сусальный ангел": На разукрашенную елку и на играющих детей Сусальный ангел смотрит в щелку Закрытых наглухо дверей. А няня топит печку в детской, Огонь трещит, горит светло.. . Но ангел тает. Он - немецкий. Ему не больно и тепло.. .
Відповідь:
Нашому народові завжди були притаманні чуйність, доброта, милосердя. Вважалося цілком закономірним і природним до нещасному, знедоленому, дати притулок бездомному, поділитися з голодним шматком хліба, захистити скривдженого, немічного або старого. У житті людей необхідні чуйність, доброта, і не тільки для тих, хто її потребує, а і для тих, хто нею ділиться. До людині може навіть добре слово.
Виховати порядних, добрих дітей намагається кожна родина. Так само виховував і свого племінника Климка, що залишився сиротою, дядько Кирило, виховував, як рідного сина. Він його пестив, любив, привозив гостинці з кожного рейсу. Привчав до самостійності, стежив за шкільним навчанням. І зі свого боку Климко відплачував своєю турботою та любов’ю. Він прибирав, міг приготувати їжу. Климко був наділений багатьма гарними рисами характеру: був чуйний, організований, турботливий.
Коли на початку війни гине його дядько, хлопчик залишається зовсім один, без рідних і даху над головою. Щоб не обтяжувати чуже життя, він ні до кого не йде жити. Та Климко не тільки влаштовує себе, а ще й відповідає за життя своєї улюбленої вчительки, яка залишилася з немовлям на руках. Йому боляче дивитися на те, що вчителька замість молока годує маленьку донечку чаєм, бо не має можливості купити їжу. І тому Климко приймає рішення відправитися за 200 кілометрів у Слов’янськ за сіллю для того, щоб виміняти її на їжу, яка потрібна і його другу, а найголовніше, щоб мати можливість придбати молоко для дитинки своєї вчительки.
Але не всі люди прагнуть до одне одному в горі, є й такі, хто намагається нажитися на чужому нещасті. Зустрілися такі й Климку — це Бородань, який намагається купити плаття вчительки за безцінь, Бочончиха, яка не поділиться і навіть сухарем, а також ворожка та поліцаї. Та все одно добрих людей на світі більше.
Климко подолав шлях аж до Слов’янська, голодний та босий. А там він на ринку врятував дівчину під час облоги, назвавшись її братом. Хлопчик не зміг би вчинити по-іншому, бо він був милосердним і думав більше про інших ніж про себе. Навіть коли Климко був у тітки Марини, яка його лікувала в гарячці і потім хотіла залишити у себе, сміливий та самовідданий хлопчик не погодився, бо відчував відповідальність за життя близьких йому людей.
Після важких випробувань, після небезпечної дороги Климко повертався назад з дорогоцінною сіллю. Він, незважаючи на небезпеку, показав, куди тікати радянському полоненому воїну. І саме тут його наздогнала черга з німецького автомата. Хлопчик гине, не дійшовши до друга та вчительки усього декілька сотень метрів.
Климко постає людиною, яка в першу чергу дбає про інших, а не про себе. Не замислюючись йти на самопожертву, заради людей чинити героїчні вчинки, на які здатен не кожен, зовсім не обов’язково, але виявляти порядність і чуйність, чинити добро — це те, до чого повинна прагнути кожна людина.
Пояснення: