Во сказание Кише Кто главный герой рассказа? Каким вы его представляете? Что было самым главным в его характере? почему его стали уважать люди? Почему он стал "первым человеком в своём посёлке? умер, окружённым почётом, и имя его было у всех на устах"?
2. Какие строки произведения говорят о том, что происходило это очень давно? Каким был отец Киша? Почему люди забывали о подвиге отца?
3. В чём была тайна Киша? Почему народ племени Киша благоденстврвал?
отметь как лучший
Объяснение:
Эту повесть я написал шесть лет назад потому, что мне захотелось её написать - после того, как я побывал у развалин школы в полузаброшенном селе, где когда-то жила и училась моя мама. Больно и обидно было на это смотреть… Тогда я ещё не знал, что повесть послужит "точкой отсчёта" для целой серии книг, где фигурируют город Фирсанов (почти реальный), юные обитатели этого города и его окрестностей (совершенно реальные), а так же - Дорога (с Владислава Петровича Крапивина - ему виднее…). Но так получилось, что начал очень быстро меняться к худшему окружающий нас мир (или кто-то правда думает, что он изменился К ЛУЧШЕМУ благодаря мудрой заботе ВВП?) И я как-то сразу, резко, понял - не может быть, чтобы та посыпанная долларами и героином параша, которую нам предлагают, как "светлое будущее", была единственно возможным вариантом, а наше моей мамы и моего деда) - есть "проклятое тоталитарное наследие". Поэтому для меня самого повесть приобрела новое звучание. Ну а для вас она прозвучит впервые. P.S. Кстати. Её главный герой уже встречался вам на страницах "Про тех, кто в пути". Мельком, правда. Зато примерно через месяц он появится - опять как главный герой и в некотором роде даже Герой - в моей книге "Прямо до самого утра или Секрет неприметного тупичка", которую я сейчас дописываю. Будь готов, мой читатель. А мои герои - всегда готовы. И в этом корни надежды, источник верного знанья, Что Билли Гейтс не канает супротив Че Гевары, Что скоро новых мальчишек разбудят новые песни, Поднимут новые крылья, алые крылья…
Рай і пекло – це об’єктивна реальність людського й ангельського буття. І існують вони ніби в трьох іпостасях. По-перше, як рай, так і пекло – в серці нашому. Як і стверджує блаженний Августин: Не шукай пекла під землею чи де-інде: воно в серці твоєму! Коли наша душа знаходиться у пітьмі незнання Бога й Істини – це то і є суще пекло (грецькою “ад” – “місце темряви”). Коли ми відокремлюємось від Бога невір’ям та нелюбовністю своєю, – це в дійсності і є “тьма кромішня”, або ж “зовнішня” (від слова “крім”, “окрім” – тобто опріч, поза, без: “відділити” – “відокремити”. Темрява зовнішня, перебування поза єднанням із Богом, без світла Духу Божого, – тьма бездуховності). І в пітьмі цій зовнішній – лише плач (плач від нещасливості своєї, від неможливості повного задовільнення “усезростаючих потреб” плоті: “Дві дочки в кровожерця: «Дай, дай!»” (Притч. 30.15); і від страждань, породжених жадібністю людською – за словом святого Григорія Богослова: “Сластолюбством ми купуємо собі пошкодження”), та “скрегіт зубовний” (скрегіт зубів від злості на оточуючих, Бога, та й на самих себе. Згадаймо, що коли побивали архідиякона Степана камінням, то “скреготали на нього зубами…”). Що стосується раю, то й він так само реальний, як і пекло, і так само проявляється на трьох рівнях: в серці окремої особистості, в Церкві праведників, і містично, як Небо або Царство Небесне, Царство Духа Любові. Стан раю в серці людини знаменується станом досконалої, всепоглинаючої любові, миру, радості в Дусі Святому, – станом абсолютного щастя, духовного зворушення, розчулення, замилування і блаженства, яке неможливо виразить словами. Смисл же ння полягає в тому, щоб іще при житті в грубому, біологічному тілі, причаститися цього невечірнього Світла Христової любові. Щоб у момент воскресіння – переходу, народження в інший світ, духовний, – витримати Суд цього Світла (“Суд же такий, що Світло в світ прийшло…” (Ів. 3.19)), і за законом спорідненості добра й зла (“Що спільного між світлом і тьмою?..”) з’єднатися з світом ангельським у Царстві Божому. А в результаті стати ангелом самому! “Бо як із мертвих воскреснуть (тут як духовно, так і буквально, містично, оживши в духовному, а точніше тонкоматеріальному світі в духовному ж, за Феофаном Затворником – тонкому, ефірному тілі), то не будуть женитись, ані заміж виходити, але будуть, як Ангели на Небесах (“як” – тому, що аби стати ангелом, “вісником” Божим у повному смислі цього слова, необхідний час, – період духовного зростання)” (Мк. 12.25). Бо “міра людська – вона ж і міра Ангела”