Вопросы к произведению "слово о полку игореве"
до конца 15
1)какие качества воспитывает автор в каждом из князей?
2)какие качества героев автор осуждает?
3)зачем в текст произведения введён смутный сон святослава?
4)почему речь святослава автор называет (золотым словом)?
5)как святослав характеризует князей? пример из текста.
6)к чему святослав призывает князей?
7)с какой целью автор перечисляет многочисленные имена князей не участвовавших в битве?
8)что важно для князей, а что для автора?
9)в чём особенность изображения? какое значение имеет это изображение?
10)как автор относится к князю игорю?
11)как автор передаёт душевные состояния героев?
12)почему в плаче ярославный так много фольклорных образов?
13)каким вы видите автора произведения?
14)какие его черты выступают на первый план?
за ответ

ответ:Иван Сергеевич Тургенев описывает «ночное». Сейчас мы уже не знаем, что это такое, поэтому я с особым интересом прочитал этот рассказ. Ходить в ночное — это значит ночью пасти лошадей.

В рассказе Тургенев показывает мальчиков, стерегущих табун. Охотник натыкается на них, возвращаясь с охоты. Он сперва «ошибся, приняв людей, сидевших вокруг тех огней, за гуртовщиков. Это были крестьянские ребятишки из соседних деревень, которые стерегли табун. В жаркую летнюю пору лошадей выгоняют у нас на ночь кормиться в поле: днем мухи и оводы не дали бы им покоя. Выгонять перед вечером и пригонять на утренней заре табун — большой праздник для крестьянских мальчиков. Сидя без шапок и в старых полушубках на самых бойких клячонках, мчатся они с веселым гиканьем и криком, болтая руками и ногами, высоко подпрыгивают, звонко хохочут».

Картина ночного описана Тургеневым очень ярко и правдиво. Он показывает нам всего лишь одну ночь, но заставляет пережить ее на самом деле. Охотник подсел к костру, а потом прилег возле него. Мальчики сидели у костра и разговаривали. С ними были две собаки.

Мы действительно как будто попадаем сами туда и видим эту картину: лошадей, неспешно жующих траву, собак, пять мальчиков — Федю, Павлушу, Ильюшу, Костю и Ваню, сидевших у костра и варивших картошку: «Небольшой котельчик висел над одним из огней; в нем варились «картошки». Павлуша наблюдал за ним и, стоя на коленях, тыкал щепкой в закипавшую воду. Федя лежал, опершись на локоть и раскинув полы своего армяка. Ильюша сидел рядом с Костей и все так же напряженно щурился. Костя понурил немного голову и глядел куда-то вдаль. Ваня не шевелился под своей рогожей. Я притворился спящим. Понемногу мальчики опять разговорились».

Приход охотника насторожил их, и они притихли. Потом, когда он притворился спящим, они возобновили прерванный разговор. Они разговаривали о домовом, потом о слободском плотнике Гавриле, как не испугался он русалки и начал креститься. Только такие разговоры вызывали у них чувство страха. Вот где-то пронесся «слабый, шипящий свист» — и они переполошились. Только один — Павлуша, мальчик лет двенадцати, успокоил их, сказав, что картошка сварилась.

Только начали они опять свои разговоры про утопленника, как собаки вскочили и исчезли в кустах. Мальчикам сделалось жутко, но опять положение Павлуша, который вскочил на коня и поехал один смотреть, в чем там дело. Он потом и буднично так объясняет: «Я думал, волк». Тургенев восхищается смелым мальчиком, который один не побоялся поскакать на волка.

И смешно, и грустно читать истории, рассказанные мальчиками. Вот рассказ Кости о том, как испугался он «болезного крика», а это всего лишь лягушки «махонькие». Охотник слушает беседу мальчиков и засыпает: «В воздухе уже не так сильно пахло, в нем снова как будто разливалась сырость… Недолги летние ночи. Разговор мальчиков угасал вместе с огнями… Собаки даже дремали; лошади, сколько я мог различить, при чуть брезжущем, слабо льющемся свете звезд, тоже лежали, понурив головы… Сладкое забытье напало на меня; оно перешло в дремоту».

Вот и заканчивается «ночное», наступает новый день. Всем надо возвращаться к своим делам. Все мальчики крепко спали, но и здесь Павлуша проявил свои лидерские качества, свой сильный характер: «Я проворно встал и подошел к мальчикам. Они все спали как убитые вокруг тлеющего костра; один Павел приподнялся до половины и пристально поглядел на меня».

В этом рассказе Тургенев показал нам эпизод из жизни крестьянских мальчиков. Он выбрал один из самых счастливых моментов их жизни, поэтому и все произведение наполнено радостью и покоем.

Жанр  — соціальна повість

Час написання — 1858-1859 роки

Тема: зображення тяжкого становища кріпаків та наростання стихійного протесту проти несправедливості та неволі.

Марко Вовчок чимало уваги приділила змалюванню почуття волелюбності народних мас, показові протилежних поглядів на любов, шлюб, солдатчину.

Повість «Інститутка» — реалістичний соціально-побутовий твір, у якому на тлі життя і побуту кріпаків та кріпосників правдиво зображені соціальні конфлікти.

Головні герої:

кріпаки — Устина, Катря, Прокіп, Назар, бабуся;

пани — стара поміщиця, панночка, полковий лікар.

Основний прийом композиції: прийом антитези.

Прийом зіставлення авторка використовує для того, щоб ще яскравіше підкреслити непримиренність двох протилежних соціальних груп, неминучу боротьбу між ними. В результаті якої перемагають герої з високими моральними якостями.

Сюжет повісті побудований на найгострішому конфлікті тогочасного життя між кріпаками й кріпосниками. У творі протиставляються два світи – поневолених і поневолювачів, які існували поряд, але ніколи не зближувалися. Важка праця кріпаків контрастує з неробством, паразитичним існуванням панства; людяність, душевна доброта селян з жорстокістю, свавіллям кріпосників; кохання Прокопа та Устини – «чудним панським коханням».

Композиція

Експозиція — І розділ, у якому читач знайомиться з оповідачкою Устиною; про людей та події розповідається крізь призму світосприйняття героїні.

Зав’язка – Приїзд панночки й обрання Устини покоївкою.

Розвиток дії — настає через загострення стосунків панночки з кріпаками, її одруження і переїзд на хутір. Кульмінація – Сцена, у якій пані побила стару кріпачку. Хотіла побити й Устину, але на перешкоді став Прокіп. Розв’язка — Прокопа віддають у рекрути, Устина переходить до міста наймичкою.

Тематика. Реалістичний показ нестерпного становища селян, викликаного жорстокістю кріпосників, наростання стихійного протесту проти панів, перші прояви непокори пригноблених, зображення моралі панів і трудового народу, стану тодішньої освіти.

Характеристика. Марко Вовчок змалювала повновладну поміщицю і повністю залежних від її волі кріпаків. Вона правдиво показала їхнє життя, їхнє підневільне, безправне становище. «Сидимо було день при дні у дівочій та робимо», — розповідає Устина хоч за те, що не б’ють десять раз на день, як от по інших, чуємо».

Описано в повісті знущання й наруги, яких зазнали кріпаки від панночки. Малюючи цей образ, Марко Вовчок зуміла показати своє ставлення до таких панночок. Щоб викликати презирство й ненависть читачів, автор показує непристойні вчинки панночки, добираючи відповідні мовні засоби. Так, до слова «кричить» вона добирає синоніми «репече», «дзвякотить».

Своїм твором засудила Марко Вовчок бездіяльність і слабодухість окремих панів-лібералів. Таким є полковий лікар. Спочатку він несміливо захищав своїх кріпаків, та дуже швидко відступився, сказавши: «Робитиму все так, як ти сама надумаєш». Кріпаки сподівалися, що він захистить їх від лютої дружини, але лікар виявився безвольним, не захотів сваритися з панночкою, не зміг осудити її за нелюдяні вчинки.

Та центральними в повісті є образи селян-кріпаків, які виступають носіями моралі трудового народу. Вони чесні, роботящі, з почуттям власної гідності, вільнолюбні. Їх глибоко обурює соціальна несправедливість. У дечому вони різні: Прокіп готовий до помсти щомиті, Назар єдиним позбутися кріпацької неволі вважає втечу від пана, Катря свій гнів виявляє відверто, а Устина, хоч і ненавидить панів, покірно зносить їхні знущання.

Марко Вовчок основну увагу концентрує на діях і вчинках героїв. А всі дії, вчинки, прагнення й інтереси кріпаків підпорядковані боротьбі за визволення з-під кріпосницької залежності, чи, як говорить Устина, «…з пекла, з кормиги».

Объяснение: