Вопросы к тексту как по мнению авторов текса, относились к книге жители блокадного ленинграда?
-считаете ли вы актуальной, важной в наше время тему, поднятую авторами данного текста? свое мнение о содержании текста, аргументируйте свою позицию.
книга много значила и много делала в ленинградской блокаде. ленинград – город, насыщенный книгой, книжными собраниями: государственными, институтскими, частными. может, по количеству книг на жителя это был первый город в стране. причем книги скопились первоклассные, редкостные, антикварные. ленинград славился своими букинистами.
от блокады книга сильно страдала. ее жгли , она гибла при бомбежке, ею, наконец, топили буржуйки, плиты, ею разжигали, ею обогревались, и за это невозможно осуждать людей. но книгу и защищали, ее есть замечательные рассказы работников публичной библиотеки, которые в самое голодное, отчаянное время перетаскивали в хранилища частные библиотеки умерших собирателей, ученых, библиофилов, те собрания, которые остались бесхозными книги из разбомбленных домов. тащили их на санках, на тележках, на себе через весь город в книгохранилища публички. никто не заставлял их, не было на то указаний, ничем эта работа не поощрялась. они любили книгу, они служили книге, поэтому они ее
Ровена і Ребекка – важливі персонажі роману «Айвенго» Вальтера Скотта. Зіграли важливу роль в сюжеті.
Вони обидві кохали одного лицаря Айвенго. Робили усе, залежне від них, коли мова йшла про до йому. Були заможні. Зростали без матерів. Обидві дівчини по-своєму красиві.
Та попри все вони - яскраві протилежності.
Ровена найбагатша спадкоємиця знатного саксонського роду, сама доля судила шанобливе ставлення інших до неї. Леді наділена гарною вродою. «Троянда краси й безцінна перлина, найпрекрасніша з тисячі, запашна мирра, зерно ладану» - так казали інші про неї. «Ставна й висока на зріст, але не настільки висока, щоб це впадало в око» . Сліпучою білизною вирізнялась її шкіра, а обриси голови й обличчя були наділені шляхетністю та розумом. «Ясні блакитні очі, опушені довгими віями, дивилися з-під тонких каштанових брів, що надавало виразності її чолу, … очі ці були здатні як запалювати, так і втішати, як повелівати, так і благати». Одяг прикрашали коштовності та золото. Проте знатна леді була милостива до бідних та прочан зі святих місць, її душа була щедра на милостиню для них. Вміла скривати та управляти своїми емоціями. Коли її хвилювали новини про Айвенго, вона уміла нічим не виказувала свого хвилювання перед іншими. Смілива Ровена, незважаючи на страх, що викликало згадування про розбійників, гаряче підтримала пропозицію свого опікуна, податися в дорогу. Опікун Ровени сподівався, що за відсутності Айвенго дівчина змінить свої почуття. Проте вона була непоступливою щодо своїх почуттів. Сміливо заявляла опікуну, що радше піде в монастир, ніж погодиться розділити трон з Ательстаном. Цей рішучий протест противитися зовнішньому тиску пояснювався характером її виховання. Адже «з дитинства привчилася не лише діяти на свій розсуд, але й повелівати іншими». У полоні просить свого ворога врятувати Айвенго. Коли усі негаразди закінчились, в очах Ровени видно надію на щасливе майбутнє з лицарем та порозуміння з опікуном.
Ребекка – єврейка, тому її становище у суспільстві уже було нижчим від леді Ровени. Вона теж по-своєму чарівна. Мала смаглявий відтінок шкіри, густе чорне волосся. ЇЇ карі очі, наповненні глибиною почуттів, блищали під тонкими вигнутими чорними бровами, «білі зуби виблискували, як перли». Мала гарну поставу, одягнута у східне вбрання. Проте Ребекка далеко поступається в красі чарівній саксонці Ровені. З раннього дитинства вирізнялася твердою волею стю і кмітливістю, боязкість була чужою для її душі. Батько навчав до рівного і чемного поводження з усіма, оточував розкішшю. Хоч дівчина завжди усвідомлювала про ненадійність умов, в яких вони жили, але не успадкувала догідливість, підлабузництво і хитрість батька. «Трималася з гордовитою скромністю, ніби підкоряючись несприятливим обставинам, в які була поставлена через належність до зневаженого племені, але водночас вона усвідомлювала себе гідною вищого становища». Дівчина побожна, щедра, справедлива, має силу волі та гострий розум. «У цьому гаманці, — сказала Ребекка, — ти знайдеш сотню цехінів. Поверни своєму господареві те, що йому треба, а інше візьми собі». Якщо у полоні «саксонська спадкоємиця могла розраховувати на певну ввічливість щодо неї, то єврейці ні на що було сподіватися». Реберцці не один раз доводилось перемагати небезпеки, ось чому вона не розгублювалась у такі хвилини. «Стій, де стоїш, зарозумілий лицарю… один крок вперед — і я кинуся вниз» - сміливо каже ворогові. Дівчина досить освічена, знає французьку мову. Наділена величезними знаннями у лікуванні, тому користується пошаною серед свого народу. «Коли язичник поранений і в біді, він стає братом єврея», – такими словами просить батька підвезти пораненого Айвенго. Доглядає та лікує лицаря. На процесі по звинуваченню у чаклунстві, спочатку одна проти багатьох, проте розумна та кмітлива. Усвідомлюючи свою роль у суспільстві, приймає речі такими, як вони є. Тому, коли не отримує відповіді на свої почуття від Айвенго, їде геть.
Дума Гринева еще не очерствела на военной службе, некоторые он сохранил до конца жизни. Он содрогнулся при виде изуродованного башкира, захваченного при распространении Пугачевских листовок. Сильное впечатление производит на него пение Пугачевцев: «Невозможно рассказать, какое действие произвела на меня эта простая песня о виселице, распеваемая людьми, обреченными виселицею. Их грозные лица, стройные голоса, унылое выражение, которое придавали они словам и без того выразительным, - все потрясало меня каким-то поэтическим ужасом».
Гринев не был трусом. Он без колебания принимает вызов на дуэль. Он один из немногих выступает на защиту Белогорской крепости, когда, не смотря на команду коменданта, «оробелый гарнизон не двигается с места». Он возвращается за отставшим Савельичем.
Эти поступки также характеризуют Гринева, как человека любить. Гринев не злопамятен, он искренне мирится с Швабриным. Ему не свойственно злорадство. Уезжая из Белогорской крепости, с освобожденной по приказу Пугачева Машей, он видит Швабрина и отворачивается, не желая «торжествовать над униженным врагом».
Отличительная черта Гринева – привычка платить добром за добро умением быть благодарным. Отдает Пугачеву свой тулуп, благодарит за Маши.